Для страховиків особливого значення набуває економічно і етично продумана передплата на страхування, або андерайтинг. Це цілеспрямована робота зі зниження ступеня ризику, яка базується на знанні стандартних прийомів управління ризиком, умінні швидко і правильно оцінити конкретну економічну ситуацію, має свою стратегію і тактику залежно від умов, у яких здійснюється діяльність суб’єкта господарювання.
Передплата трактується як відбір із претендентів (кандидатів) на страхування тих, з ким, на думку страховика, варто укласти договір. Звідси під андерайтерською практикою розуміється політика, що здійснюється страховиком щодо прийому на страхування певних ризиків (повна відмова, прийняття у певних лімітах або на обмежених умовах тощо).
Під передплатою у сучасних умовах доцільно розуміти диференціацію, класифікацію та угрупування осіб, які страхуються, за ступенем ймовірності настання страхових випадків на підставі виявлення у них факторів ризику, аналізу та оцінки відповідних факторів ризику. Причому здійснюється ця робота не тільки у передстрахувальний період, але і в подальшому, у процесі страхування: при поновленні договорів із терміном дії, що закінчується; коли така необхідність завчасно була передбачена умовами (правилами) або договором страхування, наприклад, через тенденції нестримного і нерівномірного збільшення ризику, що страхується, з часом тощо. Головне призначення передплати у економіці страховика полягає в тому, щоб зважити і забезпечити відповідність тарифних ставок і умов страхування розміру ризику кожної із осіб, що страхуються, обґрунтувати запобіжні заходи і зробити все належне, аби не допустити страхового випадку.
Необхідність передплати у страхуванні пов’язана з рядом причин:
1) необхідно забезпечувати встановлені чинним ЗУ «Про страхування» нормативні співвідношення між максимальним обсягом страхових зобов’язань і розміром власних активів страховика;
2) існує можливість навмисного чи мимовільного приховування претендентом на страхування деяких факторів ризику;
3) до того страховика, який не організував правильно процес передплати, буде стікатися несприятливий контингент, зокрема той, що був відхилений або міг би бути відхилений іншими страховиками;
4) психологія багатьох, якщо не більшості, громадян така, що поки загроза не стала реальною, вони не будуть поспішати до страховика.
І якщо приймати при добровільному страхуванні всіх підряд, то ризик настання страхових випадків у групі застрахованих осіб, напевно, буде вищим за зумовлений загальними демографічними, санітарно-статистичними та іншими показниками, тобто тими показниками, які найімовірніше використовує страховик у розрахунку страхового тарифу. Наслідки можуть бути трагічними для обох сторін – як для страховика, так і для страхувальника.
При всьому цьому треба зважити на те, що сучасний страховик зазвичай не зацікавлений у відмовах від прийняття на страхування. Втрачений кандидат на страхування може посилити своїм страховим внеском конкурента. Не менш важливо й те, що в численній групі застрахованих осіб з прийнятним рівнем ризику можливо «розчинити» певне, доступне для розрахунку, число індивідуально підвищених ризиків. Достатньо численна група навіть спроможна компенсувати деяку кількість непередбачуваних надзвичайних випадків. І нарешті, велике число відмов загрожує створити страховику негативний імідж.
Сучасна передплата дозволяє страховику уникнути несприятливого підбору контингенту, що страхується та угрупування осіб (за видом страхування та ймовірних страхових випадків)
