На кожному аеродромі цивільній авіації можна визначити дві зони: льотну та службову (або службово-технічну).
Льотна зона – повітряний простір, який прилягає до аеродрому, й та частка аеродрому, на якій розташовані основна та запасна ЗПС, рульові доріжки (РД), місце стоянки ПС, кінцеві та бокові смуги безпеки.
Службово-технічна зона – територія, на якій розташовані наземні служби, що забезпечують роботу авіації.
До службово-технічної зони звичайно відносяться:
1. командно-диспетчерський пункт (КДП), з якого здійснюється керування польотами;
2. навігаційні служби - ближній приводний і дальній приводний радіомаркери (БПРМ та ДПРМ), радіолокаційна система посадки (РСП);
3. пункт розташування технічних служб і місце розміщення ПС - ангар;
4. пункт служби перевезень – аеровокзал.
Аеропорт – комплекс споруджень, які призначені для прийому та відправки ПС та обслуговування повітряних перевезень.
Тобто, аеродром, аеровокзал та інші споруди є складовими частинами аеропорту.
Повітряний простір (ПП) – простір, який примикає до аеродрому. Він поділяється як у вертикальній, так і у горизонтальній площині.
По вертикалі ПП ділиться на верхній і нижній.
Нижній простір – простір від рівня, який відповідає тиску стандартної атмосфери – 760 мм рт. ст. (1013,5 гПа), до висоти 6100 м у стандартних метеорологічних умовах.
Верхній простір – простір вище 6100 м.
Простір вище 16 км – поза контролю.
Стандартні метеорологічні умови – умови, які характерні для стандартної атмосфери.
У залежності від місцевих умов в окремих районах із складною орографією межа між нижнім та верхнім ПП може бути встановлена на висотах від 4600 до 7300 м при стандартних метеорологічних умовах.
По горизонталі ПП над аеродромом поділяється на:
1. сектори підходу;
2. вхідні та вихідні коридори;
3. зони очікування;
4. повітряні траси;
5. місцеві повітряні лінії.
Повітряна траса – коридор у повітряному просторі, який призначено для безпечних польотів повітряних суден.
Кожна повітряна траса має обмеження по висоті та ширині, а також свої засоби навігації. Ширина повітряної траси складає 10 км, у окремих випадках збільшується до 20 км.
Мінімальні за широтою повітряні траси мають місцеві повітряні лінії.
Місцеві повітряні лінії (МПЛ) – це траси, які встановлюються для літаків тільки у нижньому ПП.
МПЛ бувають двох категорій: перша категорія має ширину до 10 км, а друга – не більше 4 км (використовується тільки для візуальних польотів).
Райони диспетчерської служби – райони у радіусі 200 км від аеродрому.
Райони аеродрому – райони у радіусі 50…100 км від аеродрому.
Зона зльоту та посадки – зони у радіусі 20…30 км від аеродрому.
Керування повітряним рухом у вищевказаних межах здійснюється конкретними диспетчерськими пунктами.
