Інвестиційна привабливість — це узагальнююча характеристика переваг і недоліків окремих напрямків і об'єктів з позиції конкретного інвестора. У процесі дослідження цих характеристик формується рівень інвестиційної привабливості окремих галузей економіки.
Інвестиційна привабливість галузей економіки і видів діяльності — це інтегральна характеристика окремих галузей або видів діяльності з позицій ефективності їх функціонування. Оцінку і прогнозування інвестиційної привабливості здійснюють за такими параметрами:
рівнем перспективного розвитку середньогалузевої рентабельності діяльності підприємств і її зміною в динаміці;
галузевими інвестиційними ризиками.
Інвестиційна привабливість реальних проектів - це інтегральна їх характеристика з позицій ефективності реалізації цих проектів для конкретного підприємства. Така привабливість є основою для складання бізнес-плану.
Інвестиційна привабливість регіонів - це інтегральна характеристика окремих регіонів країни з позицій ефективності здійснення в них інвестиційної діяльності. Оцінку і прогнозування інвестиційної привабливості регіонів здійснюють за такими параметрами:
рівнем загальноекономічного розвитку;
рівнем розвитку інвестиційної інфраструктури;
демографічною характеристикою;
рівнем розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури;
ступенем безпеки інвестиційної діяльності.
Інвестиційна привабливість фінансових інструментів — це інтегральна характеристика окремих фондових і грошових інструментів інвестування, що здійснюється інвестором у процесі формування портфеля фінансових інвестицій, у тому числі акцій, облігацій, ощадних сертифікатів.
У дослідженні інвестиційної привабливості певного регіону слід ураховувати певні чинники. Перелічимо основні з них.
1. Загальноекономічний розвиток регіону:
питома вага регіону у ВВП України;
обсяг виробництва промислової та сільськогосподарської продукції на душу населення;
сальдо ввезення і вивезення споживчих товарів;
середня місячна заробітна плата робітників і службовців;
кількість промислових підприємств.
2. Економіко-географічний розвиток виробничої інфраструктури:
географічне розміщення регіону;
густота залізниць на 1000 квадратних кілометрів території;
густота автомобільних доріг з твердим покриттям;
обсяг виробництва електроенергії на душу населення;
курортно-туристичне значення регіону.
Демографічний стан:
питома вага населення регіону в загальній чисельності населення України;
питома вага міських жителів у загальній чисельності населення України;
кількість зареєстрованих безробітних;
питома вага зайнятого населення в його загальній чисельності.
4. Розвиток ринкових відносин і комерційної інфраструктури:
кількість банків, страхових компаній, бірж;
питома вага приватизованих квартир;
питома вага промислових підприємств, викуплених колективами;
кількість спільних підприємств.
Інвестиційний ринок:
відношення середньої заробітної плати до максимальної;
рівень економічної злочинності;
кількість страйків на 1000 жителів.
Для аналізу привабливості галузей так само використовують певні показники. Наведемо основні з них.
1. Макроекономічна характеристика галузей:
роль тієї чи іншої галузі в забезпеченні розвитку економіки та життєзабезпеченості населення України;
перспективи розвитку галузі згідно із завданнями структурної перебудови і стадіями життєвого циклу;
частка галузі у ВНП;
співвідношення динаміки розвитку розглядуваної галузі з динамікою ВНП загалом;
рівень державного регулювання цін на продукцію;
рівень оподаткування за окремими видами податків, пільги;
рівень приватизації підприємств;
чисельність діючих підприємств, у тому числі спільних;
чисельність працівників, зайнятих у галузі; обсяг інвестицій.
Технологічна характеристика галузей:
відповідність технологій певної галузі необхідним світовим стандартам;
залежність діяльності галузі від енергоресурсів (за видами);
залежність від імпортного устаткування і обладнання.
Характеристика продукції:
рівень насиченості ринку продукцією (ступінь задоволення попиту на придбання);
частка імпорту продукції в задоволенні сукупного попиту в Україні;
можливості виходу продукції на зовнішні ринки (з урахуванням конкурентоспроможності на зовнішньому ринку);
відповідність якості продукції діючим стандартам;
співвідношення рівня цін на вітчизняну і аналогічну імпортну продукцію;
співвідношення динаміки цін на продукцію і темпів інфляції.
4. Економічні результати діяльності підприємств окремих галузей за звітний період:
рівень рентабельності всіх активів; рівень рентабельності власних коштів; рівень рентабельності виробництва продукції; рівень рентабельності інвестицій (або термін окупності); рівень собівартості продукції; рівень продуктивності праці. .
Рівень галузевих інвестиційних ризиків:рівень конкуренції на внутрішньому ринку України; рівень імовірності виникнення форс-мажорних обставин (на рівні соціально-економічних заборон тощо); кількість і частка підприємств-банкрутів галузі; рівень надійності сировинного та паливно-енергетичного забезпечення випуску продукції.
Як зазначалося, інвестиційну привабливість оцінюють на основі певної сукупності показників. За допомогою цих показників здійснюють інтегральну оцінку і визначають відповідний рейтинг. Як один з методів для цього використовують метод багатовимірної середньої. Алгоритм розрахунку такий. Відбирають сукупність об'єктів спостереження (підприємств, регіонів тощо) для встановлення рейтингу інвестиційної привабливості. Формують відповідну систему показників (xij), на основі яких здійснюють інтегральну оцінку (прибутковості, ліквідності тощо). Значення цих показників обчислюють за кожним об'єктом і в середньому за їх сукупністю:
Щоб елімінувати масштаб цих показників, обчислюють узагальнюючі показники у вигляді відношення показників окремих об'єктів до середнього їх значення за сукупністю об'єктів:
Розраховують середнє значення:
де k — кількість показників, які застосовують у розрахунках.
Ранжований ряд рі і є, по суті, відповідним рейтингом об'єктів за інвестиційною привабливістю.
Такий підхід має певні недоліки:
усі показники мають бути прямими або зворотними.
обгрунтованість розрахунків рейтингу інвестиційної привабливості підвищиться, якщо надати окремим показникам диференційованої ваги згідно з їх значущістю. Цю вагу можна визначити за допомогою експертних оцінок. Проте останні здебільшого є суб'єктивними і тому ненадійними. Більшої об'єктивності можна досягти, встановивши взаємозв'язок результатів діяльності окремих об'єктів і факторів, які їх визначають. Для цього доцільно скористатися методами кореляційно-регресійного аналізу, за допомогою яких вимірюють зв'язок між результативною ознакою у, що характеризує ефект діяльності, наприклад, за регіонами - обсяг валової доданої вартості або її рівень на душу населення, і факторними ознаками х1 , х2, ... , хn·, на основі яких оцінюють рейтинг привабливості. При цьому загальний ефект має бути розподілений між окремими факторами.
Для цього можуть бути використані багатофакторні лінійні рівняння:
у = b0 + b1 x1 + b2 x2 +…+ bn xn
З урахуванням мультиколінеарності зв'язку між показниками оцінки у ваги окремих факторів у формуванні результативної ознаки, наприклад рівня ВДВ, можна визначити на основі показників множинної детермінації R2, парної кореляції rij та стандартизованих коефіцієнтів регресії - b-коефіцієнтів за формулою
За іншою методикою рейтинг інвестиційної привабливості регіонів України визначається інститутом реформ.
Згідно з цією методикою рейтинг регіонів визначають на основі показників, які, за оцінками Інвесторів, є найважливішими при прийнятті рішення про місце й обсяги інвестицій. У результаті аналізу було визначено п'ять укрупнених груп даних, які стали базовими для розрахунку загального рейтингу:
економічний розвиток регіону;
розвиток ринкової інфраструктури;
фінансова інфраструктура;
розвиток людських ресурсів;
діяльність органів місцевої влади у сфері приватного підприємництва.
Виходячи з цілей міжрегіональних порівнянь і особливостей варіації показників соціально-економічного розвитку регіонів України перевагу віддають використанню розмаху варіації (різниця максимального та мінімального показників сукупності) для переходу до неперервного ряду відносних величин.
Рейтинг інвестиційної привабливості розраховують у певній послідовності.
1. розраховують стандартизовані значення (бали) кожного з показників за регіонами.
Для цього визначають відхилення показника від середнього значення:
— для позитивних факторів інвестиційного клімату,
або
— Для негативних факторів інвестиційного клімату (наприклад, рівень злочинності, заборгованості між підприємствами тощо), де 
— і-й показник j-гoрегіону; 
— середнє значення показника.
Отже,
де min(max) 
— мінімальне (максимальне) значення відхилення, і = const; yij — стандартизоване значення (бал) показника хij.
2. розраховують частковий рейтинг регіону за групами показників за формулою середньої арифметичної стандартизованих значень.
3. Розраховують загальний рейтинговий бал j-ro регіону як середньозважену часткових рейтингів за групами показників:
де Rkj — частковий рейтинг j-гo регіону за k-ю групою показників;
fk — вага k-ϊ групи показників; при цьому fk Î [0,1], å fk =1.
Вагу кожної з груп для цієї формули визначають на основі результатів експертного опитування менеджерів компаній, що мають представництва в усіх областях України.
Ранжований ряд цих показників за окремими областями і єосновою визначення рейтингу, тобто присвоєння певного класу, номера, категорії як результату оцінки кількісних та якісних характеристик інвестиційної привабливості регіонів (галузей, підприємств, банків тощо) в їх ранжованому ряду.
Для оцінки привабливості підприємств використовують різні системи показників. Одна з них розроблена відповідно до вимог міжнародного меморандуму й ASC (International Accounting Standarts Committec) і складається з певних груп показників оцінки:
майнового стану інвестиційного об'єкта (частка активної частини основних засобів, коефіцієнти зношення, оновлення і коефіцієнтів вибуття основних засобів);
фінансової стабільності (платоспроможності) інвестиційного об'єкта і надлишку або нестачі джерел формування запасів та витрат, власних оборотних коштів (робочий капітал, коефіцієнти незалежності, фінансування, фінансової стабільності, фінансового лівериджу);
ліквідності активів інвестиційного об'єкта (поточний або загальний коефіцієнт покриття, коефіцієнти співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості, абсолютної ліквідності, норми грошових резервів, покриття економічних витрат);
прибутковості інвестиційного проекту (коефіцієнти прибутковості інвестицій, прибутковості власного капіталу, операційна рентабельність продажу (прибутковість продажу), коефіцієнти експлуатаційних витрат, прибутковості активів);
ділової активності інвестованого об'єкта (продуктивність праці, оборотність коштів у розрахунках, оборотність обігових коштів (в оборотах), оборотність виробничих запасів, оборотність власного та основного капіталу);
ринкової активності інвестиційного проекту (дивіденд на одну акцію, коефіцієнт цінності акції, рентабельність акції).
Вагомість окремих показників може бути визначена експертним шляхом і є похідною від часу, конкретної політичної, соціальної ситуації та інших факторів.
7.5 Аналіз і прогноз кон'юнктурних κ інвестиційного ринку кон'юнктурних коливань
Важливим моментом аналізу і прогнозування динаміки та кон'юнктури інвестиційного ринку є моделювання відповідних кон'юнктурних коливань. Під кон'юнктурою інвестиційного ринку розуміють економічну ситуацію, що склалася на ринку на певний момент часу і характеризується співвідношенням попиту та пропозиції, рівнем цін і сукупністю факторів внутрішнього та зовнішнього середовища.
Для моделювання вихідними є дані динамічних рядів. Залежно від наявності інформації за днями, декадами, місяцями, кварталами, роками виокремлюють певні компоненти інвестиційних кон'юнктурних коливань.
Тренд (Τ), або характеристика основної тенденції динамічного ряду. У цьому разі при моделюванні тренду використовують відповідні рівняння для визначення тренду:
yt = а + bt,
де t — порядковий номер часового періоду, який характеризує вплив на залежну змінну всіх інших факторів, зокрема тих, що враховуються та змінюються пропорційно часу.
Параметри рівняння визначають методом визначників:
Потім розраховують індекси сезонності й середньомісячні значення інвестицій:
Паралельно розраховують узагальнюючу характеристику вну-трішньорічних коливань за кожним з порівняльних показників кон'юнктури за допомогою показників варіації:
При порівнянні різних показників визначником є коефіцієнт варіації.
Прогнозування. Розглянемо основні етапи розробки прогнозу.
1. Окреслення періоду (горизонту) прогнозу.
2. Добір і аналіз факторів, які впливають на ринок інвестицій.
3. Кількісна оцінка ступеня впливу цих факторів.
4. Моделювання процесу розвитку ринку.
5. Прогнозування ринку.
Використовують такі методи прогнозування:
метод експертних оцінок, заснований на досвіді вчених і спеціалістів-практиків, які розробляють альтернативні оцінки і гіпотези, ідеї та концепції з визначенням шляхів їх реалізації;
нормативний метод, що вказує на можливі шляхи та строки досягнення необхідного перспективного рівня показників ринку інвестицій відповідно до цільових нормативів;
інформаційно-статистичні методи: екстраполяція на основі числових рядів, екстраполяція структур, економіко-математичне моделювання тощо.
Останні методи є найпоширенішими внаслідок імовірнісної природи прогнозів.
При вивченні зв'язку між попитом на інвестиції (у) та факторами, що його визначають (х1,... ,хп), використовують моделі типу у = f( х1, х2,... ,xn,t):
За допомогою рівняння тренду yt = f(t) описують тенденцію розвитку на основі рядів динаміки. Функціональний вигляд рівняння тренду відображає притаманний ряду характер динаміки.
Перевага надається функціям, параметри яких вимірюють абсолютну чи відносну швидкість розвитку, зокрема:
лінійна — у = a0 +a1t;
парабола другого порядку — у = = a0 +a1t + a2t2
експонента — у = a0еa1t.
Параметр a1 у лінійній функції відображає приріст, в експоненті — стабільний темп приросту, у параболі — початковий абсолютний приріст; параметр a2 в параболі — прискорення. В усіх цих функціях t — порядковий номер періоду, a0 — рівень ряду при t = 0.
Для визначення придатності трендових функцій використовують середню квадратичну похибку:
де n — кількість членів динамічного ряду; m — кількість параметрів функції; Et — члени емпіричного ряду; Yt — члени теоретичного ряду, обчисленого за рівнянням тренду.
Моделювання розвитку передбачає якісну однорідність динамічного ряду.
Як метод прогнозування широко використовують екстраполяцію тренду. Функцією бази екстраполяції Yt та періоду випередження Κ єрівень,що прогнозується Yt -к·:
Yt+К ± t1-aSp
де t1-a — довірчий коефіцієнт для ймовірності 1 — α (при Ρ = 0,683 t1-a= 1, при Ρ = 0,954 t1-a= 2, при Ρ = 0,997 t1-a= 3); Sp помилка прогнозу, що залежить від середньої квадратичної похибки Se,- довжини аналітичного ряду n та періоду упередження К,
Методи статистичного аналізу та прогнозування доцільно використовувати на всіх рівнях обґрунтування управлінських рішень - від окремого підприємства до галузі, виду діяльності, регіону, економіки загалом.
Сутність маркетингу та його сучасна концепція. Система і характеристики сучасного маркетингу
Термін маркетинг походить від англійського market (ринок) і, в загальному випадку, застосовується для визначення двох наступних понять:
· однієї із функцій управління ринковою діяльністю підприємства, аналогічно управлінню фінансами, виробництвом, кадрами тощо;
· філософії (методології) виробничо-збутової діяльності підприємства в умовах ринку.
В наш час маркетинг у більшій мірі ототожнюється з другим поняттям і розглядається як загальна концепція ринкової діяльності підприємства на основі якої приймаються всі управлінські рішення спрямовані на забезпечення умов його тривалого виживання і розвитку.
Загалом існують різні визначення маркетингу, зокрема:
Маркетинг - вид людської діяльності, спрямованої на задоволення потреб шляхом обміну (Ф.Котлер, 1995).
Маркетинг - вміння знайти потреби та задовольнити їх більш ефективним ніж конкуренти способом.
Маркетинг – комплекс заходів, спрямованих на визначення та аналіз факторів, які впливають на процеси просування товарів від виробника до споживачів, і урахування їх у виробничо-збутовій діяльності підприємств.
В основі цих і інших визначень лежить поняття потреб і запитів споживачів, задоволення яких - основа успіху підприємства у конкурентній боротьбі.
Потреби слід розуміти як відчуття нестатку, або недостатнього задоволення, які проявляються у відповідності зі специфікою конкретних споживачів.
Запити - потреби підкріплені купівельною спроможністю (економічною і психологічною) споживачів.
Функціонування будь-якого підприємства відбувається у контакті з постачальниками, посередниками, споживачами, конкурентами тощо, у конкретних економічних, правових, соціальних та ін. умовах, тобто під впливом факторів зовнішнього маркетингового середовища. Його складають об’єкти які діють за межами підприємства і прямо чи опосередковано вливають на нього. Розрізняють макросередовище та мікросередовище маркетингу, їх основні складові представлено на рис. 1.1.
Загалом існують наступні концептуальні підходи до ведення бізнесу в умовах ринку:
1. Концепція удосконалення виробництва. Базується на удосконаленні виробництва товару (організації виробничого прогресу у часі і просторі) і методів його збуту (системи збуту). Головна задача – зниження собівартості, і відповідно, ціни товару та забезпечення його доступності для споживачів. Однак завжди існує межа до якої можна вдосконалювати виробництво і збут, з часом доведеться модифікувати товар, чи заміняти його новим.
Рис. 1.1. Фактори зовнішнього середовища маркетингу (мікро- і макросередовище)
2. Концепція удосконалення товару. Передбачає підвищення якості товару, надання йому нових чи поліпшених експлуатаційних властивостей. Основна задача – покращання техніко-економічних характеристик товару. Але товар неможливо удосконалювати безкінечно. Рано чи пізно з’явиться новий, який буде задовольняти потреби споживачів у більшому ступені, більш ефективно.
3. Концепція інтенсифікації комерційних зусиль. Передбачає проведення комплексу заходів з просування товару на ринку (розподіл, товарорух, стимулювання). Основна задача – інтенсифікувати зусилля спрямовані на "підштовхування" споживачів до купівлі конкретного товару. Однак, якщо товар не відповідає потребам і запитам споживачів, то незважаючи на всі зусилля, такий товар купувати не будуть.
4. Концепція маркетингу. Передбачає виявлення та аналіз потреб і запитів споживачів і задоволення їх більш ефективним ніж конкуренти способами. Головна задача – орієнтація виробництва і збуту на задоволення потреб і запитів споживачів, стимулювання попиту.
5. Концепція соціально етичного маркетингу. Як і попередня, передбачає виявлення та аналіз потреб і запитів споживачів і задоволення їх більш ефективним ніж конкуренти способами, але при одночасному зростанні добробуту суспільства у цілому. Основна задача – гармонізація інтересів виробника (прибуток), споживачів (задоволення потреб) і суспільства (сталий економіко-соціально-екологічний розвиток). В сучасних умовах, у відповідності з принципами екологічно збалансованого сталого соціально-економічного розвитку (Програма, 1993), концепція соціально-етичного маркетингу є провідною.
Основною метою маркетингу (маркетингової діяльності) є виявлення і контроль факторів, які визначають умови тривалого виживання і розвитку підприємства на ринку. Всю сукупність факторів поділяють на об’єктивні (зовнішнє мікро- та макросередовище) та суб’єктивні (внутрішнє середовище). Дія перших не залежить від конкретного підприємства, до них слід пристосуватися, використовуючи сприятливі (ринкові можливості) і мінімізуючи несприятливі (ринкові загрози) фактори. Другі повністю або частково є керованими, їх вплив можна скерувати у потрібне русло.
У залежності від стану попиту на ринку виділяють наступні види маркетингу:
· конверсійний маркетинг, який застосовують при негативному попиті, наприклад, коли споживачі віддають перевагу товарам конкурентів. Мета - створити попит;
· стимулюючий маркетинг, характерний для ситуації коли споживачі не сприймають товар, ставляться до нього байдуже. Його метою є стимулювання попиту;
· синхромаркетинг, застосовують при коливаннях попиту з метою згладити ці коливання;
· ремаркетинг, проводять для відновлення попиту при його падінні;
· підтримуючий маркетинг, застосовують для підтримання досягнутого задовільного рівня попиту;
· демаркетинг, застосовують для зменшення надмірного попиту який товаровиробник не в змозі задовольнити;
· розвиваючий маркетинг, характерний для виробників, що просувають на ринку принципово нові товари. Його задача - трансформація потенційного попиту в реальний;
· протидіючий маркетинг, застосовують для протидії ірраціональному попиту, наприклад на товари чи послуги які не відповідають інтересам суспільства (алкоголь, тютюн тощо).
У залежності від горизонту аналізу і планування та ступеня активності впливу на споживачів виділяють стратегічний і оперативний маркетинг.
Стратегічний маркетинг пов’язаний з розробкою місії підприємства, встановленням довгострокових стратегічних цілей, дослідження ринкових позицій підприємства і визначення основних напрямків його розвитку.
Оперативний маркетинг спрямований на просування товарів (виробів чи послуг) на визначених товарних ринках чи їх сегментах.
Тобто, перший у більшій мірі співвідноситься з аналізом і визначенням стратегічних перспектив розвитку підприємства, другий - з заходами активного впливу на споживачів, посередників, товари, ринки тощо.
У відповідності з маркетинговою концепцією: "Виробляти те, що купується, а не продавати те, що виробляється" (Котлер, 1995) маркетингова діяльність підприємства повинна бути спрямована на вирішення наступних задач:
· орієнтації виробництва і збуту на задоволення існуючих і потенційних підкріплених купівельною спроможністю потреб споживачів (запитів);
· створення і стимулювання попиту.
До основних функцій маркетингу (маркетингової діяльності) відносять:
1. Аналіз зовнішнього середовища, а також сильних і слабких сторін діяльності підприємства (внутрішнього середовища) в існуючих умовах. Визначення ринкових можливостей розвитку підприємства на цій основі.
2. Проведення ринкових досліджень за напрямками: аналіз споживачів і мотивів їх поведінки, товарів (у т. ч. ємності ринку і тенденцій змін його обсягів), конкурентів, постачальників, посередників, методів збуту і стимулювання збуту, рівня і динаміки цін тощо.
3. Розробка ідей товарів (найбільш загальних уявлень про товари з точки зору можливої їх корисності для споживачів і виробників) і товарної політики (які товари, з якими характеристиками, у якій кількості і коли слід виводити на ринок, модифікувати, чи знімати з виробництва).
4. Формування системи збуту і товароруху.
5. Формування системи стимулювання.
6. Розробка цінової політики.
7. Управління маркетингом (аналіз, планування, організація і контроль).
Звичайно, для конкретних підприємств в залежності від їх специфіки і умов господарювання значимість цих функцій буде різною і постійно змінюватися у часі, однак вони у більшій чи меншій мірі реалізуються їх маркетинговими підрозділами. Служба маркетингу, у залежності від масштабів і роду діяльності підприємства організаційно може створюватися як управління, відділ, бюро та ін., типова її структура наведена на рис. 1.2.
Можливі наступні варіанти структури служби маркетингу:
· функціональна (див. рис. 1.2);
· товарна (у випадку виробництва широкої номенклатури продукції у складі структурних підрозділів виділяють групи фахівців які спеціалізуються на окремих товарних групах, або виділяють структурні підрозділи, які спеціалізуються на окремих товарах, а у їх складі групи, виділені за окремими функціями, рис. 1.3);
· ринкова (формують при орієнтації діяльності підприємства на декілька різних ринків, рис. 1.4);
· матрична (формують в умовах частих змін напрямків діяльності і номенклатури продукції, що виготовляється, рис. 1.5). В цих умовах формуються колективи фахівців які орієнтовані на реалізацію конкретного проекту (на рис. 1.5. - на розробку і просування на ринок гами нових товарів).
Для функціонування підприємства у відповідності з концепцією маркетингу необхідно щоб керівник служби маркетингу був членом ради директорів (заступником директора), тобто мав відповідний статус.
Рис. 1.2. Типова організаційна структура служби маркетингу
Управління маркетингом полягає в управлінні комплексами заходів спрямованих на встановлення і розвиток взаємовигідних відносин зі споживачами. До складу цих заходів входять: аналіз ринкових можливостей, пошук (формування) цільових ринків для їх реалізації, розробка комплексу маркетингу, розробка маркетингових програм і планів,
контроль їх реалізації. Розглянемо їх.
Рис. 1.3. Товарна організація служби маркетингу
Рис. 1.4. Ринкова організація служби маркетингу
Рис. 1.5. Матрична організація служби маркетингу
1. Аналіз ринкових можливостей.
Ринкові можливості - напрямки діяльності, які відкриваються перед підприємством, виходячи з умов у яких воно функціонує і специфіки самого підприємства. Як свідчить практика, жодне підприємство не може покладатися у довгостроковій перспективі на існуючі товари чи ринки, оскільки з часом змінюються потреби споживачів, на ринку з’являються нові товари, які задовольняють існуючі потреби більш ефективним способом. Тому необхідно постійно відслідковувати ситуацію на ринку, прогнозувати її зміни, виявляти, аналізувати і реалізовувати нові ринкові можливості. Тобто здійснювати постійний пошук нових сфер і способів реалізації свого потенціалу в умовах змін зовнішнього середовища і відбирати оптимальні з них. Варіант систематизації напрямів розвитку ринкових можливостей у залежності від ступеня новизни товару і ринку наведено на рис. 1.6 (Ильяшенко, 1999). Він розроблений на основі сітки розвитку товару і ринку Ансоффа (Ансофф, 1985).
|
|
| Агресивні цінові стратегії
|
|
|
| Заходи щодо стимулювання збуту
|
  Глибоке проникнення на ринок (старий товар, старий ринок)
|
| Розширення (реформування) збутової мережі
|
|
| Використання багаторівневого (сітьового) маркетингу
|
|
|
| Розвиток комплексу супутніх послуг
|
|
|
| Кредитування споживачів, надання продукції в оренду, лізинг і т.п.
|
|
|
| Продаж товару з гарантією прийняти його
|
|
|
|
|
|
|
| Вихід на інші регіони
|
 Розширення границь ринку (старий товар, новий ринок)
|
| Охоплення нових сегментів
|
|
| Нові способи використання традиційного товару
|
|
|
|
|
|
|
| Нові модифікації традиційного товару
|
| Розробка і реалізація нового товару (новий товар, старий ринок)
|
| Нові товари, що заміняють виготовлені раніше
|
|
| Нові товари, що задовольняють існуючі потреби іншим способом
|
|
|
| Принципово нові товари
|
|
|
|
|
|
|
| Пропозиція на нових ринках нових товарів, що розвивають традиційні напрямки діяльності підприємства
|
| Диверсифікація виробництва і збуту (новий товар, новий ринок)
|
| Пропозиція на нових ринках нових товарів, не зв'язаних з колишніми видами діяльності
|
|
| Орієнтація діяльності на “ніші” ринку
|
|
|
|
|
|
|
| Комбіновані варіанти
|
Рис. 1.6.Напрями і варіанти розвитку ринкових можливостей
