Однією з найважливіших функцій прогностики є своєчасне інформування широких кіл громадськості про проблеми, які можуть виникнути в окремій країні або перед усім людством, про шляхи досягнення певних цілей соціально-економічного, екологічного і політичного розвитку. На думку І. В. Бестужева-Лади, прогнози можуть і повинні передувати планам, програмам, управлінським рішенням, можуть оцінювати хід, а головне, наслідки виконання чи невиконання планів і управлінських рішень.
Класифікація прогнозів. Між прогностикою і футурологією існує певна різниця. Прогностику частіше відносять до суто наукового знання, а футурологію пов’язують не тільки з науковими прогнозами, а й з пророцтвами, науковою фантастикою, утопіями і антиутопіями. На основі широкого використання старих і розробки нових методів формування імовірнісної інформації про майбутнє прогностика розглядає і вивчає можливі альтернативні варіанти майбутнього і намагається з’ясувати: по-перше, межі можливого вибору; по-друге, наслідки кожного окремого вибору; по-третє, потенційні можливості появи нових «несподіваних» проблем; по-четверте, об’єкт прогнозування на певний визначений період майбутнього. Кінцевою метою такого прогнозу є визначення перспективних проблем науки, техніки, суспільства.
Виділяють два типи прогнозів: пошукові та нормативні. Пошукові прогнози виходять з тенденцій розвитку і сучасного стану об’єкта на заданий проміжок часу за заданими початковими умовами. Такий прогноз дає уявлення про напрями розвитку і про найімовірніший стан об’єкта прогнозування в певний період майбутнього. Нормативні прогнози визначаються як прогнози досягнення наперед визначених завдань і цілей розвитку науки, техніки, суспільства. Метою таких прогнозів є виявлення оптимальних шляхів розв’язання проблем, визначення можливих організаційно-технічних програм і завдань тощо.
Важливою категорією прогностики є також поняття «горизонту прогнозування», тобто часовий інтервал, на який проводиться дослідження майбутнього. За таким критерієм прогнози поділяються на:
· понаддовгострокові (інтервалом в 50—100 років);
· довгострокові (інтервалом в 30—40 років);
· середньострокові (інтервалом в 10—20 років);
· короткострокові (інтервалом в 5 років);
· поточні (інтервалом до 1-го року).
Вибір певного горизонту прогнозування визначається характером і метою прогнозів.
У прогностиці класифікували понад 200 методів прогнозування. Австрійський футуролог Е. Янч умовно поділив їх на п’ять груп: 1) методи експертних оцінок; 2) методи екстраполяції існуючих тенденцій; 3) методи моделювання; 4) методи історичних аналогій; 5) сценарії майбутнього.
Методи експертних оцінок ґрунтуються на збиранні та систематизації як індивідуальних, так і колективних оцінок експертів — провідних спеціалістів у даній галузі. Враховується не просто опосередкована думка експертів, а аналізуються і «об’єктивуються» їхні суб’єктивні оцінки за допомогою спеціальних процедур. Це істотно підвищує надійність і достовірність прогнозів.
Історія експертних оцінок дуже давня. Зі стародавніх часів проводять експертизу вин і парфумів. Відомі також експертизи чаю, кави, сирів та інших харчових продуктів. Існують кінологічна, спортивна, судово-медична, соціологічна, економічна, технічна, екологічна та інші експертизи. При експертних процедурах виникають три основні проблеми, успішне розв’язання яких необхідне для одержання надійного прогнозу: відбір експертів; організація їхньої роботи; узагальнення й обробка результатів опитування.
Останніми роками розроблено чимало методів відбору експертів — як об’єктивних (за кількістю наукових праць, досвідом роботи, рекомендаціями співробітників, результатами спеціальних тестів тощо), так і суб’єктивних (таємне голосування по кожній кандидатурі до складу експертної групи, взаємна оцінка майбутніх експертів за спеціальною шкалою тощо). Проте жоден з них не можна вважати досконалим і універсальним. На практиці, звичайно, використовують різні комбінації названих методів. Наприклад, експертна група складається з 6 — 12 експертів (під час заочного опитування — близько 50—60). Далі постає питання про спосіб проведення експертизи. Традиційні дискусії та очний обмін думками мають багато недоліків: тиск авторитетів, небажання експертів публічно відмовлятися від своєї думки і суперечити загальноприйнятій точці зору тощо. Тому найбільшої популярності набув так званий метод «Дельфи» (від назви давньогрецького м. Дельфи, відомого своїми провісниками). Цей метод був розроблений у 60-ті роки компанією РЕНД (США). Згідно з його рекомендаціями, експертне опитування проводиться анонімно, у декілька турів з ознайомленням експертів з думками їхніх колег після кожного туру. Перші оцінки експертів, як правило, завищені. При повторних опитуваннях експертам пропонується, на вибір, або обґрунтувати свої погляди, або змінити їх з урахуванням висновків інших експертів. Після декількох циклів експерти, звичайно, доходять майже однакових висновків. На всіх етапах опитування вони проводять роботу анонімно. Зв’язок між експертами здійснюється, як правило, за допомогою електронної пошти.
Інша поширена версія опитування експертів — «мозковий штурм». Суть її — у повній забороні будь-якої критики в той час, коли пропонуються ідеї та пропозиції щодо розв’язання проблеми. Крім того, для стимулювання оригінальних, навіть «божевільних» ідей для їх генерування запрошуються експерти-дилетанти. Вони є дилетантами щодо предмета експертизи, але авторитетні фахівці в інших галузях знання. Відкладена до часу критика, яку здійснюють уже експерти-фахівці, не ототожнюється з критикою персони, котра висунула ідею. Як правило, ця методика значно стимулює творчу активність експертів-дилетантів, детонує ланцюгову реакцію оригінальних ідей, дає ефект так званого інтелектуального резонансу. «Мозковий штурм» дає можливість за годину отримати набагато більше дивовижних результатів, ніж звичайні методи за кілька років.
Існує ще один варіант експертних оцінок — опитування громадської думки. Він застосовується для розв’язання низки соціальних, економічних, етнокультурних, екологічних проблем, щодо яких думка пересічного громадянина є не менш важливою, ніж оцінка найкваліфікованішого експерта, адже в питаннях повсякденного життя кожного громадянина можна розглядати як експерта з багатим досвідом.
Обробка результатів експертних оцінок при прогнозуванні принципових труднощів не викликає і зводиться до пошуку середньоарифметичної оцінки, при цьому крайні значення в деяких оцінках експертів відкидаються, оскільки вони найчастіше викликані випадковими факторами. Ряд модифікацій і вдосконалень методу експертних оцінок був запропонований українськими вченими (Глушков В. М., Добров Г. М., Жариков Є. С., Суїменко Є. І., Головаха Є. М. та ін.).
Методи екстраполяції тенденцій розвитку також ефективно застосовуються в соціально-економічному прогнозуванні. Центральною концепцією цих методів є припущення про безперервність розвитку більшості процесів реального життя. Якщо для певної системи (технічної, біологічної, соціальної) в минулому був характерний розвиток (зростання чи спад) із постійною швидкістю або прискоренням, то є підстави вважати, що ця швидкість чи прискорення залишаться незмінними деякий час і в майбутньому. Таким чином, можна графічно чи аналітично (за допомогою спеціальних математичних функцій) продовжити криві зростання чи спаду процесу на певний часовий інтервал і обчислити кількісні характеристики майбутнього стану об’єкта прогнозування. Проте необхідно бути дуже обережним у виборі часових інтервалів прогнозування. Річ у тім, що на певному етапі розвитку внаслідок дії закону взаємного переходу кількісних і якісних змін починається уповільнення зростання або зменшення, яке потім взагалі припиняється, і система переходить у стаціонарний стан. Крива розвитку має у цьому випадку S-подібну форму і називається експонентою (логістичною кривою). Більшість глобальних процесів, що викликають сьогодні занепокоєння громадськості (зростання населення, забруднення навколишнього середовища, зростання кількості вуглекислого газу в атмосфері планети, зростання «озонових дірок» тощо), теж можна описати логістичними кривими, і вони неминуче стабілізуються. Однак дуже важко визначити, на якому етапі почнеться уповільнення процесів і коли настане стабілізація.
Для побудови надійного довгострокового прогнозу методом екстраполяції тенденції розвитку необхідно мати надійні статистичні дані про хід процесу в минулому за певний проміжок часу, який вдвічі-втричі перевищує горизонт прогнозу. Крім цього, необхідна старанна оцінка можливих якісних змін у ході процесу, що вивчається.
Методи моделювання — це методи, за допомогою яких здійснюється побудова і дослідження прогностичних моделей об’єкта прогнозування. Ці моделі досить різноманітні. До їхнього складу входять формалізовані та неформалізовані історико-логічні моделі, сценарії, графи, імітаційні та ігрові моделі, «дерево цілей», «дерево проблем», системи показників тощо.
Імітаційне моделювання — один з найсучасніших засобів дослідження і прогнозування складних систем. Його ефективність особливо зросла з появою нових потужних інформаційних систем і технологій. Імітаційне моделювання можна визначити як процес конструювання математичної моделі реальної системи із наступним дослідженням і проведенням експериментів на цій моделі. Внаслідок вивчення поведінки моделі у різних умовах і різних значеннях параметрів з’являється можливість прогнозувати поведінку реальної системи, передбачати наслідки тих чи інших управлінських дій або змін. Інакше кажучи, експерименти з самою системою чи об’єктом моделювання замінюються експериментами з його модельним описом. При цьому модель завжди повинна бути побудована за певною науково обґрунтованою концепцією чи теорією процесу, який досліджується. При імітаційному моделюванні певного процесу або системи виконуються такі основні операції: 1) дається словесний опис системи чи процесу, що досліджується, його особливостей і цілей, у досягненні яких повинна допомогти імітаційна модель; 2) точно ставиться задача, визначаються основні параметри моделі, встановлюються взаємозв’язки між ними; 3) системи і процеси піддаються формалізованому опису, будуються відповідні комп’ютерні програми; 4) проводяться на комп’ютері імітаційні експерименти з моделлю, аналізуються одержані результати, прогнозується майбутній стан поведінки системи, процесу з урахуванням змін тих чи інших початкових умов.
Імітаційне моделювання не потребує великих людських і фінансових витрат: кількість дослідників у групі не перевищує семи осіб. Вони добираються, враховуючи умови забезпечення комплексного міждисциплінарного підходу. Р. Шенон таким чином описує ідеальну групу дослідників з імітаційного моделювання:
· один або декілька спеціалістів із системного аналізу;
· один або декілька спеціалістів з обчислювальної техніки, комп’ютерних технологій;
· один або декілька фахівців-ерудитів з багатим практичним досвідом щодо об’єкта моделювання;
· один або декілька економістів — представників фірм, установ, організацій, зацікавлених у результатах дослідження.
Така сукупність фахівців, за умовами їхніх цілеспрямованих, узгоджених дій, забезпечує комплексний, міждисциплінарний характер досліджень, що особливо важливо при вивченні складних систем і процесів. Цей своєрідний «колективний розум», закладений у модель, перетворює її у форму самоусвідомлення людини, оскільки об’єктом вивчення стає світ, що оточує людину, тобто система «Людина + Світ».
Серед перших спроб побудувати імітаційну модель слід відзначити розробки 70-х років XX ст. групи співробітників Обчислювального центру АН СРСР на чолі з М. М. Мойсеєвим. Ця група створила імітаційну модель історії політичного, економічного і воєнного «змагання» грецьких полісів часів Пелопоннеської війни. До побудови такої моделі були залучені також учені-історики, військові. Автори склали близько двох тисяч рівнянь, які досить повно описували модельовані процеси. Модель допомогла вперше виявити і зрозуміти багато нових фактів історії Стародавньої Греції: встановлена реальна тогочасна вартість вовни і деяких інших товарів, з’ясована кількість вина (0,5 л на день), яку отримував кожний раб, тощо.
Крім імітаційних моделей, широкого застосування набули
історичні аналогіїтасценарії майбутнього. Сценарій можна розглядати як історико-системну модель соціального чи біосоціального розвитку. Вперше сценарій як метод виявлення закономірностей і механізмів розвитку складних біосоціальних систем був побудований Г. Каном і А. Вейнером у книзі «2000 рік» і визначався як гіпотетична послідовність подій. Як цей, так і інші сценарії з’ясовують: по-перше, яким шляхом, крок за кроком, може бути реалізована та чи інша теоретична ситуація; по-друге, які є варіанти на кожному етапі для кожного учасника подій з тим, щоб відвернути, полегшити або уникнути певного розвитку подій.
Побудова «дерева цілей» або «дерева проблем» — це графічне зображення етапів досягнення цілей або етапів розв’язання певних проблем. Цілі або проблеми, зображені графічно у взаємозв’язку, мають вигляд розгалуженого дерева і відбивають усі потенційно можливі події, відкриття, небезпеки, альтернативні шляхи досягнення певної мети. Необхідно зазначити, що жоден з розглянутих методів не може забезпечити високу надійність прогнозу. Тому на практиці зазвичай, звертаються до комбінованих, комплексних методів.
Типова методика побудови комплексного прогнозу складається з низки стандартних операцій: по-перше, це попередня орієнтація, визначення цілей, напрямів, оптимальних часових інтервалів прогнозу, складання попередніх сценаріїв у світлі політичних, ідеологічних і соціальних завдань на прогнозний період, вибір основних методів і організаційно-технічних заходів; по-друге, це розробка вихідного (базового) прогнозу і визначення основних параметрів і факторів, що впливають на його поведінку, збирання «фонових» (соціокультурних, економічних, політичних тощо), які можуть впливати на стан об’єкта прогнозування; по-третє, розробка пошукового прогнозу переважно методами екстраполяції тенденцій і експертних процедур, побудова на його основі «дерева проблем», які необхідно розв’язати; по-четверте, розробка нормативного прогнозу і побудова на його основі «дерева цілей», яких необхідно досягти для оптимального розв’язання порушених проблем; по-п’яте, контрольна перевірка точності й надійності прогнозу на практиці або з допомогою експертних процедур; по-шосте, формулювання рекомендацій для оптимального програмування, планування, проектування, управління.
Питання для самоконтролю
1.Чим відрізняються конкретно-наукові методи досліджень від загальнонаукових ?
2. Охарактеризуйте методи спостереження та збору даних.
3. Розкрийте сутність вибіркового спостереження та методи формування вибіркової сукупності.
4. Для чого застосовують методи групування ?
5. Охарактеризуйте методичні підходи до визначення показників варіації.
6.Дайте загальну характеристику економіко – математичних методів та покажіть умови їх використання.
7.Назвіть спеціальні методи економічного аналізу.
8. Розкрийте сутність методу порівняння та основні види порівнянь.
9. В чому сутність метода кореляційного аналізу?
10. Охарактеризуйте методи розрахунку відносних і середніх величин.
11. У чому полягає сутність та основне призначення балансового методу?
12. Які методи використовуються для визначення тенденцій та показників динаміки?
13. Назвіть найбільш широко застосовувані методи прогнозування.
14. Охарактеризуйте послідовність дій дослідника при розробці цільової комплексної програми.
ЛЕКЦІЯ №5
ОФОРМЛЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Мета: Вміти оформляти результати наукової роботи, знати стиль наукових робіт, основні вимоги до оформлення табличного та графічного матеріалу та форми реалізації наукових досліджень.
План
5.1. Структурні особливості наукових робіт.
5.2. Стиль наукових робіт.
Література:[ 4, c.127-300, 9, с. 325-334, 11,с.119-134, 12, с. 248-277, 14, с. 93-104]
5.1. Структурні особливості наукових робіт.
Основними структурними елементами кожної наукової роботи, кожного наукового документа є композиція та рубрикація.
Композиція - це склад і структура наукової роботи, що складається з певних елементів (складових частин).
Стосовно курсових та дипломних проектів з економічних дисциплін та студентських наукових робіт досить чітко сформувалась така композиція:
1. Вступ 7-8%
2. Загальна характеристика об'єкта 10-12%
3.Методична частина 18-20%
4.Аналітична частина 35 -40%
5. Проектна частина 12-15%
Висновки та пропозиції 7 -8%
Обов'язковими складовими робіт такого виду є зміст, список використаної літератури, величина яких не регламентується.
Дещо інша композиція характерна для науково-дослідних робіт, до яких належить і магістерська випускна робота. Вона складається з текстової та графічної частин. При цьому текстова частина повинна обов'язково охоплювати загальну характеристику об'єкта та предмета дослідження, методику виконання роботи, аналіз фактичного стану об'єкта та предмета дослідження та пропозиції щодо поліпшення його функціонування. Цей виклад може супроводжуватися і певними економічними розрахунками, коли в цьому виникає потреба.
Конкретна структура роботи розробляється індивідуально кожним слухачем відповідно до закріпленої за ним теми, але незалежно від теми дослідження можна рекомендувати таку принципову схему змісту магістерської роботи:
• Зміст.
• Передмова.
• Вступ.
• Теоретичні та методичні основи виконання роботи.
• Аналіз та оцінка сучасного стану досліджуваного предмета.
• Основні напрямки та механізм удосконалення об'єкта та предмета дослідження.
• Висновки та пропозиції.
• Бібліографічний список.
Зміст роботи повинен розкрити перед читачем в короткій формі структуру виконаної роботи шляхом позначення основних розділів, частин та інших підрозділів рукопису. Зміст можна розмістити або на початку, або в кінці структури рукопису.
Часом при оформленні наукової роботи виникає необхідність дати передмову. В ній викладаються зовнішні передумови створення наукової праці: чим викликана її поява, коли і де була виконана робота, перераховуються організації та окремі особи, які сприяли виконанню даної роботи.
Вступ є дуже важливим структурним елементом наукової роботи, в якій визначається: суть та актуальність досліджуваної проблеми; обґрунтовується тема дослідження та її наукова новизна; обґрунтовується мета та основні завдання дослідження; визначається об'єкт та період дослідження.
Конкретний зміст та обсяг вступу визначається у кожному конкретному випадку індивідуально і повинен бути максимально прив'язаний до теми дослідження. Але незалежно від теми магістерської роботи у вступі потрібно чітко обґрунтовувати актуальність проблеми. Слід наголосити, що хоч тематика магістерських робіт є досить вузькою, це не знижує її актуальності. Актуальність таких робіт слід оцінювати з погляду тієї концептуальної установки, котрої дотримується магістрант, або того вкладу, який він вносить в розробку загальної концепції. Обсяг вступу зазвичай не перевищує 5-7 сторінок.
Перший розділ магістерської роботи - Теоретичні та методичні основи виконання роботи, - можна представити орієнтовно такими трьома підрозділами:
а) економічна суть досліджуваного явища (огляд літературних джерел);
б) чинники, що впливають на ефективність функціонування предмета дослідження;
в) методика оцінки та аналізу ефективності функціонування предмета дослідження (вибір системи показників, методика їх визначення та аналізу).
Методологічною основою магістерської роботи повинні бути критерії об'єктивності, відповідність істині та історичній правді. Методологічними джерелами дослідження є праці провідних вітчизняних та зарубіжних вчених, вільних від ідеологічних установок.
Теоретичною базою виконання магістерської роботи є розкриття економічної суті досліджуваного явища, яке повинно охоплювати політекономічний підхід. Залежно від темі магістрант повинен розкрити природу економічних явищ і категорій (собівартість продукції, продуктивність праці, трудові та матеріальні ресурси, ціни, процеси управління тощо).
При розкритті даного питання слід максимально використати праці вітчизняних та зарубіжних вчених, що стосуються досліджуваної проблеми, а також офіційні документи (різні законодавчі акти, постанови, інші матеріали). Одним з істотних моментів даної частини є розкриття прототипу - історії питання. Саме таке розкриття дає змогу виявити ознаки, що відрізняють пропоноване рішення від існуючих. Чітка аспектація, тобто авторський погляд, відбиває логіку наукового до слідження.
Кожнийпроцес - виробничий, економічний,соціальний,управлінський тощо - характеризуєтьсяпевними ознакам, певнимипоказниками, що дають можливістькількісно оцінити їх станта розвиток, рівень досягненняпоставленої мети Тому для всебічної оцінки процесів та явищ, щодосліджуються, необхідноокреслитиколо економічнихпоказників, які б відповідали б темі магістерської роботи, дати їх переконливе обґрунтування.
Аналітична робота є творчим процесом і тому при розгляді найважливіших для даного об'єкта питань можуть і повинні використовуватися різні додаткові матеріали,прийоми, методи роботи, які б дали змогу глибше виявити природу окремих явищ і процесів, чим сприяли б підвищенню якості аналізу.
Для всіх обраних та запропонованих показників повинна бути наведена методика їх розрахунку та особливості використання в даній конкретній роботі.
Після відбору, обгрунтування та взаємозв'язку основних додаткових та спеціальних показників, вияснення умов їх формування, необхідно показати методику їх аналізу. Це одна з найважливіших та найвідповідальніших ділянок роботи, зміст якої визначається темою дослідження.
Другий розділ магістерської роботи - Аналіз та оцінка сучасного стану досліджуваного предмета - є центральним як за обсягом, так і за значенням. При виконанні магістерської роботи економічного та управлінського спрямування доводиться аналізувати значний статистичний матеріал. Від якості та глибини аналізу значною мірою залежать висновки та пропозиції магістранта щодо поліпшення функціонування досліджуваного об'єкта. Цим зумовлюється необхідність правильного методичного підходу до постановки роботи, який є специфічним для кожної теми дослідження.
Однак незважаючи на конкретний зміст аналізу вибраних показників, можна виділити такі основні етапи його проведення:
- розробка програми економічного аналізу;
- відбір необхідної програми та забезпечення її порівнянності;
- розрахунок конкретних показників;
- порівнювання показників та їх аналітична обробка;
- узагальнення результатів аналізу.
По всіх показниках, якінамічені длявикористання в магістерській роботі,необхідно показатиприйоми їх підготовки та обробки, а також прийоми і методи аналізу.
Особливе значення в теперішніх умовах має забезпечення співставимості вартісних показників, рівень яких безперервно змінюється під впливом інфляційних процесів.
При проведенні аналізу необхідно значну увагу приділити вивченню тих умов та чинників, що впливають на формування досліджуваних показників. Вивчення чинників, що впливають на формування будь-якого показника, слід проводити в двох аспектах: в якісному аспекті, тобто методологічному та в кількісному аспекті для виявлення конкретної міри у на той чи інший показник. Оскільки чинники (фактори не є однорідними за своїм складом (прості та складні), дуже важливо виявити першочерговість їх розгляду, проранжувати та деталізувати в методичному плані. В багатьох випадках при виконанні магістерської роботи можуть бути використані нетрадиційні методи аналізу, наприклад, кореляційно-регресійний аналіз, і тоді питання про чинники набуває особливого значення: необхідно грамотно відібрати ті чинники які будуть використані при такому аналізі.
Незалежно від теми роботи другий розділ може мати орієнтовно таку структуру:
а) Загальна характеристика об'єкта дослідження: економічні та географо-геологічні, техніко-технологічні, організаційні умови.
б) Динаміка основних техніко-економічних показників об’єкта дослідження.
в) Аналіз вибраного предмета дослідження (детальний аналіз з використанням різних методів)
Завершальним розділом магістерської роботи є основні напрями та механізми удосконалення функціонування об'єкта та предмета дослідження. Він розробляється на підставі проведеного аналізу, і тому його структура повністю залежить від теми дослідження, і загалом може стосуватись: удосконалення системи управління; оптимізації напрямів, методів, форм діяльності; удосконалення організаційних та виробничих структур; реформування систем, відносин; удосконалення правової та нормативної бази і т.п.
Висновки і пропозиції повинні складатись по роботі загалом і охоплювати всі розділи та підрозділи. Кількісно вони винні включати стільки пунктів, скільки рубрик має робота.
Рубрикація - прийнята схема поділу роботи на окремі логічно підпорядковані частини, кожна з яких має короткий та чіткий заголовок, що відбиває її зміст. Найпростішою та найбільш поширеною є лінійна рубрикація, при якій вся робота поділяється на розділи, глави та менші смислові підрозділи. Кожному виділеному підрозділу присвоюється певний номер – рубрика, нумерація яких здійснюється арабськими цифрами.
Найпростішою рубрикою є абзац – відступ вправо на початку першого рядка кожної частини тексту. Його часто використовують як композиційний прийом, при якому всі абзаци даного підрозділу повинні бути за змістом послідовно пов’язані один з одним. Нумерації підлягають тільки основні розділи роботи. Всі допоміжні частини виділяються в структурі без присвоєння номера.
Питання для самоконтролю
1. Розкрийте основні структурні особливості дипломної роботи магістра.
2. В чому полягають особливості стилю наукових робіт?
3. Обґрунтуйте та охарактеризуйте основні форми викладу наукового матеріалу.
4. Які вимоги висуваються до оформлення табличного матеріалу?
5. Наведіть класифікацію та дайте загальні характеристику статистичних графіків.
6. Рецензія (відгук про наукову роботу), її зміст.
ЛЕКЦІЯ № 6
ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
Мета: засвоїти методику складання НМКД, навчального плану, графіку навчального процессу, розробки програм і тематичних планів
План
6.1 Навчально-методичний комплекс спеціальності. Навчальний план.
6.2 Навчальний графік. Розробка програм і тематичних планів
6.3 Види навчальних занять, форми навчання й контролю
Література:[ 2, c. 7-40, 3, 9,119-134, 18, с. 108-117, 24, с. 9-14]
6.1 Навчально-методичний комплекс спеціальності.Навчальний план.
Для забезпечення процесу навчання необхідні Навчально--методичний комплекс спеціальності й учбово-методичний комплекс кожної з конкретних дисциплін (НМКД), що включають:
- типові й робочі навчальні плани;
- типові й робочі навчальні програми по всім нормативних і вибіркових навчальних дисциплінах;
- план безперервної (наскрізний) підготовки по дисциплінах;
- календарні графіки аудиторної й позааудиторної роботи;
- програми навчальної й виробничої практик;
- підручники й навчальні посібники;
- методичні матеріали й завдання до семінарських, практичних і лабораторних занять;
- індивідуальне семестрове завдання для самостійної роботи студентів по навчальних дисциплінах;
- методичні матеріали по виконанню курсових і випускних (дипломних)робіт;
- контрольні роботи з навчальних дисциплін для перевірки рівня засвоєння студентами навчального матеріалу;
- методичні матеріали по проведенню державних іспитів і захисту випускних або дипломних проектів (робіт).
Всі ці документи повинні відповідати державному стандарту освіти.
Зміст освіти — це науково обґрунтована система дидактично й методично оформленого навчального матеріалу для різних освітніх і кваліфікаційних рівнів.
Зміст освіти визначається освітньо-професійною програмою підготовки, структурно-логічною схемою підготовки, навчальними програмами дисциплін, іншими нормативними документами й відображається у відповідних підручниках, навчальних посібниках, методичних матеріалах, дидактичних засобах, а також при проведенні навчальних занять й інших видів навчальної діяльності.
Освітньо-професійна програма підготовки - це перелік нормативних і вибіркових навчальних дисциплін із зазначенням обсягу годин, відведених для їхнього вивчення, і форм підсумкового контролю.
Структурно-логічна схема підготовки - це наукове й методичне обґрунтування процесу реалізації освітньо-професійної програми підготовки.
Зміст освіти складається з нормативної й вибіркової частин. Нормативна частина визначається відповідним державним стандартом освіти, вибіркова частина - вищим навчальним закладом.
Державний стандарт освіти - це сукупність норм, які визначають вимоги до освітнього (кваліфікаційному) рівню. Складові державного стандарту освіти: освітня (кваліфікаційна) характеристика; нормативна частина змісту освіти; тести.
Освітня характеристика - це основні вимоги до якостей і знань особи, що відповідає певному освітньому рівню.
Кваліфікаційна характеристика - це основні вимоги до професійних знань, умінням і навичкам фахівця, які необхідні для успішного виконання професійних обов'язків.
Тест - це система формалізованих завдань, призначених для встановлення відповідності освітнього (кваліфікаційного) рівня фахівця вимогам освітніх (кваліфікаційних) характеристик.
Навчання студентів ведеться відповідно до навчального плану, що, складається на підставі типового навчального плану, затвердженого Міністерством освіти й науки України. Навчальний план являє собою перелік дисциплін, які повинні бути вивчені студентами, що одержують певну спеціальність і кваліфікацію, із зазначенням орієнтовного розподілу їх по семестрах, а форми, що рекомендує також, підсумкового контролю знань. Перелік дисциплін, розподіл їх по семестрах і години, відведені на їхній виклад, визначаються залежно від спеціальності, спеціалізації, кваліфікації майбутнього фахівця, а також від загальної тривалості часу навчання.
Навчальний план - це нормативний документ визначальний перелік й обсяг нормативних і вибіркових навчальних дисциплін, послідовність їхнього вивчення, конкретні форми проведення навчальних занять й їхній обсяг, графік навчального процесу, форми й способи проведення поточного й підсумкового контролю.
Для конкретизації планування навчального процесу на кожний навчальний рік складається робочий навчальний план. Нормативні навчальні дисципліни встановлюються державним стандартом освіти. Дотримання їхніх назв й обсягів є обов'язковим для навчального закладу. Вибіркові навчальні дисципліни вводяться для поглибленої підготовки фахівців у певній сфері діяльності, ефективного використання можливостей конкретного навчального закладу.
Розподіл дисциплін у навчальному плані йде по сферах: загальнонаукові, технологічні, соціально-економічні й гуманітарні, професійні (плюс спеціалізація). Варто врахувати, що загальнонаукові дисципліни повинні займати до 15% обсягу всіх дисциплін, технічні (відповідно до галузевої спрямованості) -15-20%, загальноекономічні - близько 20%.
Навчальний план передбачає: всі види занять, які буде відвідувати студент (лекції, практичні, лабораторні, семінарські заняття); самостійну роботу студентів; курсові роботи (проекти, розрахункові роботи); всі види практик (строк проходження, тривалість, призначення); всі види підсумкового контролю знань студентів з розподілом його по семестрах; час написання дипломної (випускний) роботи; здачі державних іспитів. При цьому вказується рекомендована кількість навчальних тижнів у семестрі, рекомендована кількість занять у тиждень, з урахуванням тривалості й часу проходження практики, а також канікул.
6.2 Навчальний графік. Розробка програм і тематичних планів
Графік навчального процесу формує декан на основі навчального плану й закріплення дисциплін за кафедрами. Його варто погодити з кадровими можливостями ВНЗ й наявністю навчальних аудиторій. Графік протягом семестру з формального перетворюється в неформальний. Графік може коректуватися залежно від зовнішніх умов: зміни умов проходження практики (оскільки вони найчастіше залежать не від самого ВНЗ), роботи інфраструктури ВНЗ (наповнення бібліотек, достатності місць у гуртожитках) і т.п. Викладач же повинен мати гнучкі форми викладу матеріалу з урахуванням забезпеченості бібліотеки навчальними й методичними посібниками з курсу, що викладається, наявності ТЗН (ТСО – рус.), програмного й комп'ютерного забезпечення, можливості дистанційного навчання й т.д.
Місце й значення навчальної дисципліни, її загальний зміст і вимоги до знань й умінь визначаються навчальною програмою дисципліни. Для кожної навчальної дисципліни, що входить в освітньо-професійну програму підготовки, на підставі типової програми дисципліни й навчального плану вищим навчальним закладом складається робоча навчальна програма дисципліни, що є нормативним документом вищого навчального закладу.
Історично склалося два способи побудови навчальних програм. Один з них одержав назву концентричного, інший — лінійного.
Відповідно до концентричного способу матеріал даного ступеня навчання вивчається на наступних ступенях, але в більше розширеному виді. Цей спосіб дозволяє більш детально врахувати індивідуальні здібності студентів, але сповільнює темп навчання.
Сутність лінійного способу полягає в тому, що матеріал кожного наступного ступеня навчання є логічним продовженням того, що вивчалося на попередніх ступенях. Цей спосіб більше придатний у вищій школі, особливо на старших курсах.
Робоча навчальна програма дисципліни включає виклад конкретного змісту дисципліни, послідовність, організаційні форми її вивчення і їхній обсяг, визначає форми й способи поточного й підсумкового контролю. Структурною складовою робочої навчальної програми дисципліни є: тематичний план, завдання для самостійної роботи, методи поточного й підсумкового контролю, перелік учбово-методичної літератури.
Кожен ВНЗ, самостійно формуючи навчальний план по певній спеціальності, повинен дотримувати загальних вимог й орієнтуватися на типовий перелік дисциплін, коректуючи його відповідно до галузевої спрямованості й регіональною специфікою.
Від молодших до старших курсів, звичайно, скорочується кількість теоретичних занять, збільшується кількість і тривалість практик. Кількість навчальних годин у тиждень не повинна перевищувати 30. Час канікул становить орієнтовно шість тижнів у рік - два тижні взимку й чотири тижні влітку. Кількість іспитів не повинна бути більше п'яти (в одному семестрі).
Відносно змісту преподаваних дисциплін - на молодших курсах передбачається найчастіше вивчення загальнонаукових і гуманітарних дисциплін, до старших же курсів переважними стають професійно орієнтовані й спеціалізовані дисципліни.
Кількість курсових робіт, проектів, розрахункових робіт і рефератів розподіляється рівномірно по всьому часі навчання (крім останнього курсу, коли йде підготовка до дипломної роботи), а на практику планується приблизно третина навчального часу.
Перелік дисциплін, передбачений навчальним планом, припускає певний їхній зміст. Іншими словами, по кожній дисципліні, що включається в навчальний план тієї або іншої спеціальності розробляється типова навчальна програма. Типові програми розробляються колективом авторів. На їхній основі створюються робочі програми, які враховують регіональні й галузеві особливості. Робочі програми затверджуються спочатку на кафедрі, потім - методичною комісією факультету.
Робоча програма складається ведучими викладачами із прив'язкою до конкретного потоку студентів, для яких читається дана дисципліна..
Для оптимізації навчального процесу необхідно складати структурно-логічну схему вв'язування преподаваної дисципліни з іншими дисциплінами. До робочої програми бажано додавати лист узгодження змісту цієї робочої програми з викладачами, що раніше читали профільні дисципліни, а також дисциплінами читають паралельно з нею. Останнім етапом розробки тематики й змісту курс, що читається, є складання тематичного план
Тематичний план являє собою тематику лекцій і практичних (семінарських) занять. Причому, у кожній лекції формулюються питання відповідно до кількості годин, відведених на цю тим у робочій програмі.
