Протоколи SMTP та POP.
Протокол SNMP.
Протокол TFTP.
Протокол FTP.
FTP (File Transfer Protocol) – протокол передачі файлів. Протокол FTP є ще одним засобом, який забезпечує користувачу мережні послуги без підключення до сервера. FTP гарантує надійну передачу файлів по мережі при повному управлінні користувачем (використовує протокол TCP в якості транспортної служби). Протокол передачі файлів використовує порти 20 та 21. Порт 20 використовується для встановлення попереднього керуючого з’єднання. Через 21 порт передаються користувацькі дані – файли. FTP також працює з командним рядком або графічним користувацьким інтерфейсом.
Протокол TFTP (Trivial File Transfer Protocol) – простий протокол передачі файлів. Цей протокол дуже часто використовується для початкового завантаження бездискових мережних робочих станцій. Ця служба записується в мікросхему BootROM мережної картки бездискового ПК. Інколи файл TFTP записується в мережні картки комутаторів, мостів, маршрутизаторів.
SNMP (Simple Network Management Protocol) - простий протокол управління мережею. В мережі обирається ПК в якості сервера управління, який здійснює моніторинг та управління клієнтами.
SMTP (Simple Mail Transfer Protocol) – простий протокол передачі пошти. Дозволяє виконувати обмін поштою між вузлами. Можливість відсилати та отримувати пошту можуть забезпечувати декілька протоколів (SMTP, POP, DNS). Пошту можна відсилати тільки завдяки протоколу SMTP, але використання POP та DNS робить мережну поштову систему більш ефективною. SMTP використовується для транспортування пошти між двома об’єктами (поштовими серверами). SMTP-відправник створює повідомлення, адресує його певним образом. Тобто, для отримання пошти вузол-приймач повинен бути постійно включеним, щоб вузол був здатний приймати пошту. Для виходу з цієї ситуації використовується інший поштовий протокол POP. Він дозволяє отримати пошту з місця її накопичення. SMTP накопичує повідомлення на сервері, а POP отримує їх для вузла-париймача. РОР дозволяє окремим користувачам накопичувати свою пошту на сервері.
Протокол динамічного конфігурування хостів DHCP (Dynamic Host Configuration Protocol) автоматизує процес конфігурування абонентів. DHCP-сервер може працювати в декількох режимах (ручне призначення статичних адрес, автоматичне призначення статичних адрес, автоматичне призначення динамічних адрес). При підключенні до мережі DHCP-клієнти повинні отримати персональну конфігурацію від DHCP-сервера, тому для його пошуку клієнти надсилають в мережу широкооповісний запит пошуку сервера. Якщо серверів в мережі декілька, то клієнт отримує декілька відповідей з відповідними назначеними ІР-адресами та конфігураційними параметрами. Клієнтом обирається перша отримана пропозиція про конфігурування, після чого клієнт переходить в робочий стан.
