Wi-Fi (Wireless Fidelity) – це сучасна технологія бездротового доступу до інтернету, що найбільше динамічно розвивається і здійснюється за допомогою спеціальних радіоточок доступу.
Ядром бездротової мережі Wi-Fi є так звана точка доступу (AP), яка підключається до якоїсь наземної мережної інфраструктури (каналів інтернет-провайдера) та забезпечує передачу радіосигналу. Точка доступу – це “прозорий” міст, доступ, що надає безпровідний доступ станціям, обладнаним безпровідними мережними картами до комп’ютерів, об’єднаних у мережу за допомогою проводів. За допомогою точок доступу безпровідні робочі станції можуть бути швидко об’єднані в мережу.
Точка доступу складається із приймача, передавача, інтерфейсу для підключення до дротової мережі та програмного забезпечення для обробки даних. Навколо точки доступу формується територія радіусом 50 – 100 метрів (її називають хот-спотом або зоною Wi-Fi), на якій можна користуватися бездротовою мережею.
При декількох підключеннях до однієї точки смуга пропускання, наприклад 11 Мбіт/с (стандарт 802.11b) поділяється на кількість підключених користувачів. Наприклад, троє підключених користувачів до DWL-1000AP отримають по 3,67 Мбіт/с (11/3=3,67). Теоретично обмежень на кількість підключень немає, але на практиці варто обмежитися 10 – 15 користувачами.
Для того щоб підключитися до точки доступу, власнику ноутбуку або мобільного пристрою із Wi-Fi адаптером необхідно просто потрапити в радіус її дії. Усі дії із визначення пристрою та налаштування мережі більшість операційних систем комп’ютерів і мобільних пристроїв проводять автоматично. Якщо користувач одночасно потрапляє в декілька Wi-Fi-зон, то підключення здійснюється до точки доступу, що забезпечує найсильніший сигнал.
Підключитися до мережі Wi-Fi можна за допомогою ноутбуків і кишенькових комп’ютерів, оснащених спеціальним устаткуванням. На сьогодні практично всі сучасні портативні та кишенькові комп’ютери є Wi-Fi-сумісними. Однак і власники ненових мобільних ПК також можуть легко використати цю зручну технологію, установивши в PCMCIA-слоти своїх комп’ютерів спеціальні Wi-Fi-картки або підключивши зовнішній Wi-Fi-пристрій через USB-порт.
Історія розвитку Wi-Fi починається з середини 1990 рр. Дана технологія передачі інформації по радіоканалу була розроблена і застосована в основному в локальних мережах крупних корпорацій і компаній Силіконової долини США. Зв’язок з мобільним абонентом (звичайно це був співробітник компанії, забезпечений ноутбуком з безпровідним мережевим адаптером) був організований через “точки доступу”, підключені до кабельної інфраструктури компанії. При цьому в радіусі дії кожної такої точки (декілька десятків метрів) могло знаходитися до 20 абонентів, що одночасно використовують ресурси мережі. Спочатку термін “Wi-Fi” використовувався тільки для позначення технології, що забезпечує зв’язок в діапазоні 2,4 ГГц і що працює за стандартом IEEE 802.11b (швидкість передачі інформації – до 11 Мбіт/с). Проте в даний час цей термін все частіше використовується і стосовно інших технологій безпровідних локальних мереж.
На фізичному рівні стандарт передбачає два типи радіоканалів і один інфрачервоного діапазону. В основу стандарту 802.11 покладено стільникову архітектуру. Мережа може складатися з однієї або декількох осередків (стільників). Кожен стільник управляється базовою станцією, званою точкою доступу. Точка доступу, що знаходиться в межах радіусу її дії, утворює базову зону обслуговування (Basic Service Set, BSS). Точки доступу багатостільникової мережі взаємодіють між собою через розподільну систему (Distribution System, DS), що є еквівалентом магістрального сегменту кабельних ліній зв’язку. Уся інфраструктура, що включає точки доступу і розподільну систему, утворює розширену зону обслуговування (Extended Service Set). Стандартом передбачено також одностільниковий варіант бездротової мережі, який може бути реалізований і без точки доступу, при цьому частина її функцій виконується безпосередньо робочими станціями.
Основними перевагами безпровідних локальних мереж перед кабельними мережами є:
– можливість необмеженого переміщення у сфері покриття безпровідних локальних мереж, зберігаючи доступ до корпоративних інформаційних ресурсів;
– можливість інсталяції безпровідної локальної мережі у випадках, коли встановлення звичайної кабельної мережі здійснити важко або взагалі неможливо;
– можливість створення мобільних пересувних локальних відкритих мереж;
– висока швидкість розгортання безпровідних локальних мереж;
– близька до нуля вартість експлуатації безпровідних локальних мереж;
– об’єднання територіально віддалених комп’ютерів;
Недоліками безпровідних мереж передачі даних є:
– низька безпека і захищеність даних і самих мереж Wi-Fi;
– швидка витрата батарейок через постійну роботу передавача в оснащених Wi-Fi мобільних пристроях.
