Мережеві служби
Для кінцевого користувача мережа – це не комп'ютери, кабелі і концентратори і навіть не інформаційні потоки, для нього мережа – це, насамперед, той набір мережних служб, за допомогою яких він одержує можливість переглянути список наявних у мережі комп'ютерів, прочитати віддалений файл, роздрукувати документ на «чужому» принтері чи послати поштове повідомлення. Саме сукупність таких можливостей – наскільки широкий їхній вибір, наскільки вони зручні, надійні і безпечні – визначає для користувача вигляд тієї чи іншої мережі.
Крім власне обміну даними, мережні служби повинні вирішувати й інші, більш специфічні задачі, наприклад, задачі, породжувані розподіленою обробкою даних. До таких задач відноситься забезпечення несуперечності декількох копій даних, розміщених на різних машинах (служба реплікації), чи організація виконання однієї задачі паралельно на декількох машинах мережі (служба виклику віддалених процедур). Серед мережних служб можна виділити адміністративні, тобто такі, котрі в основному орієнтовані не на простого користувача, а на адміністратора і служать для організації правильної роботи мережі в цілому. Служба адміністрування облікових записів про користувачів, що дозволяє адміністратору вести загальну базу даних про користувачів мережі, система моніторингу мережі, що дозволяє захоплювати й аналізувати мережний трафік, служба безпеки, у функції якої може входити серед іншого виконання процедури логічного входу з наступною перевіркою пароля, – усе це приклади адміністративних служб.
Реалізація мережних служб здійснюється програмними засобами. Основні служби – файлова служба і служба друку – звичайно надаються мережною операційною системою, а допоміжні, наприклад служба баз даних, факсу чи передачі голосу, – системними мережними програмами чи утилітами, які працюють у тісному контакті з мережною ОС. Взагалі говорячи, розподіл служб між ОС і утилітами досить умовний і змінюється в конкретних реалізаціях ОС.
При розробці мережних служб доводиться вирішувати проблеми, які властиві будь-яким розподіленим задачам: визначення протоколу взаємодії між клієнтською і серверною частинами, розподіл функцій між ними, вибір схеми адресації програм і ін.
Одним з головних показників якості мережної служби є її зручність. Для одного і того самого ресурсу може бути розроблено кілька служб, які по-різному вирішують ту саму задачу. Відмінності можуть полягати в продуктивності чи в рівні зручності наданих послуг. Наприклад, файлова служба може бути організована на використанні команди передачі файлу з одного комп'ютера в інший по імені файлу, а це вимагає від користувача знання імені потрібного файлу. Та ж файлова служба може бути реалізована так, що користувач монтує віддалену файлову систему в локальний каталог, а далі звертається до віддалених файлів як до своїх власних, що набагато зручніше.
Якість мережної служби залежить і від якості користувацького інтерфейсу – інтуїтивної зрозумілості, наочності, раціональності.
При визначенні ступеня зручності розподілюваного ресурсу часто вживають термін «прозорість». Прозорий доступ – це такий доступ, при якому користувач не зауважує, де розташований потрібний йому ресурс – на його комп'ютері чи на віддаленому. Після того як він змонтував ввіддалену файлову систему у своє дерево каталогів, доступ до віддалених файлів стає для нього зовсім прозорим. Сама операція монтування також може мати різний ступінь прозорості – у мережах з меншою прозорістю користувач повинний знати і задавати в команді ім'я комп'ютера, на якому зберігається віддалена файлова система, у мережах з більшим ступенем прозорості відповідний програмний компонент мережі робить пошук розподілюваних томів (каталогів) файлів без зазначення місць їхнього збереження, а потім надає їх користувачу в зручному для нього вигляді, наприклад список чи набір піктограм.
Для забезпечення прозорості важливим є спосіб адресації (іменування) розподілюваних мережних ресурсів. Імена таких мережних ресурсів не повинні залежати від їхнього фізичного розташування на тому чи іншому комп'ютері. В ідеалі користувач не повинен нічого змінювати у своїй роботі, якщо адміністратор мережі перемістив каталог з одного комп'ютера на іншій. Сам адміністратор і мережна операційна система мають інформацію про розташування файлових систем, але від користувача вона схована. Такий ступінь прозорості поки рідко зустрічається в мережах, – звичайно для одержання доступу до ресурсів визначеного комп'ютера спочатку приходиться встановлювати з ним логічне з'єднання. Такий підхід застосовується, наприклад, у мережах Windows NT.
