Елементи самоорганізації наукової діяльності

Робочий день науковця

Особливість розумової праці полягає в тому, що втома на­копичується поступово, а перевтомлення настає раптово. Тому рекомендується чергувати розумову і фізичну працю.

Робочий день науковця важко передбачити або прогнозу­вати. Одним із головних правил є:

o поступове входження в роботу;

o ритмічність праці;

o планування роботи.

Елементи імпульсивності та імпровізації характерні для наукової діяльності. Однак успіх забезпечує систематична, заздалегідь спланована робота. Планування може бути на день або тиждень, місячне, квартальне, річне. Плануючи роботу на день, слід зважати на таке: перш ніж розпочати роботу, необ­хідно обдумати майбутній день, виділивши найважливіші й термінові справи. Для правильної орієнтації спільної робо­ти з науковим керівником таке планування здійснюється разом.

Неодмінним атрибутом кожного науковця є робочий блок­нот — щоденник, в якому справи розподіляють за датами. При плануванні роботи науковець повинен знати, що най­сприятливіший час для виконання творчих або складних завдань — з 10-ї годин ранку й до 12-ї години. Після цього настає деякий спад активності, у другій половині дня праце­здатність найвища від 14-ї до 17-ї години, після чого невпин­но падає.

Слід пам'ятати про втомлюваність очей. При великому об­сязі робіт з літературними джерелами або на ПЕОМ очі швид­ко втомлюються. В цій ситуації краще змінити заняття або трохи відпочити: пройтись по коридору, випити кави, погово­рити по телефону. Ідеально чергувати кожні 45 хвилин робо­ти з 15-хвилинною перервою, при цьому тривалість щоденної роботи на комп'ютері не повинна перевищувати 4 години.

У процесі повсякденної роботи дослідник повинен зано­товувати в щоденнику чи спеціальному блокноті всі питан­ня, які його зацікавили. У вільний час їх з'ясовують з керів­ником або фахівцем. Побіжно визначається перелік необхід­них документів (законодавчих, директивних, статистичних та ін.) і їх місцезнаходження. Це робота — "про запас", яка дозволяє науковцю мати у своєму розпорядженні точну, випереджувальну інформацію.

Неефективно братися за написання всіх розділів роботи одночасно, однак доцільно постійно накопичувати докумен­ти (опубліковані й неопубліковані) з усіх розділів дослідження, поповнювати їх новою інформацією.

Робоче місце науковця

Одна з головних умов підвищення працездатності — пра­вильно організоване робоче місце. Робоче місце науковця — це сукупність усього того, що використовується в роботі, тоб­то меблі, комп'ютер, інші технічні засоби. Поліпшення робо­чого місця передбачає оснащення його всім необхідним відпо­відно до характеру роботи.

Недостатнє освітлення і колір лампи, шум у приміщенні, висота стільця і площа поверхні стола можуть стати причи­ною зниження працездатності. Фахівці з ергономіки (науко­вої дисципліни, що вивчає людину в процесі її діяльності) рекомендують не забувати золоте правило, дотри­мання якого може вберегти від багатьох бід: світло має пада­ти згори і зліва, інакше порушується правильне положення голови (результат — остеохондроз і короткозорість).

Однією з основних умов ефективної наукової діяльності є порядок на робочому столі. Як відомо, порядок звільнює дум­ку. Ідеально, коли на столі лежать лише документи, необхідні в даний момент. Нагромадження паперів не лише зменшує робочу площу стола, а й відволікає від вирішення питання. Необхідно підтримувати раз і назавжди заведений порядок розташування документів та інших матеріалів у шухляді робочого столу, шафах, картотеках. Дотримання звичного порядку полегшує працю, робить більшість операцій автома­тичними, економить час, запобігає "зникненню" документів, які у недостатньо організованого працівника потрапляють до папок з іншими документами.

Працюючи з комп'ютером, важливо розмістити його так, щоб з ним було легко і зручно працювати. В процесі роботи поза має бути такою, щоб не втомлюватись і щоб усе необхід­не для роботи було під рукою.

Стілець має бути зі спинкою і, бажано, з підліктям. Крім того, рекомендується регулярно робити перерви в роботі, зміню­вати час від часу позу. Пози, при яких коліна згинаються під кутом менше 90 градусів, порушують кровообіг. Тому необхідно відрегулювати висоту стільця або поставити під стіл підстав­ку для ніг, яка регулюється щодо висоти і нахилу.

Не менший вплив на емоційний стан науковця справля­ють кольори. Відомо, що темні тони присипляють, а яскраві — надзвичайно збуджують. Для письмової роботи найкраща гама бежевого і зеленого кольорів. Зелений колір, за дослі­дженнями психологів, знижує сприйнятливість до звукового стресу. Вміле використання кольору — прекрасний засіб підвищення працездатності.

Оргтехніка, технічні засоби наукової діяльності

Технічними засобами, якими найчастіше користується науковець, є персональний комп'ютер, телефон, телефакс і копіювальний апарат.

Сучасного науковця неможливо уявити без персонально­го комп'ютера (ПК). ПК використовується за двома основни­ми напрямами:

o документування;

o організація роботи з документами.

При документуванні, тобто створенні (складанні) доку­ментів, ПК виступає в ролі "розумної" друкарської машинки. Є багато програм для створення і редагування наукових до­кументів. Такі програми називають текстовими редактора­ми або текстовими процесорами. При використанні цих про­грам для створення документів (дисертації, автореферату, статті, тез доповіді та ін.) текст документа, що редагується, виводиться на екран дисплея і до нього можна вносити не­обхідні зміни, переносити фрагменти з одного місця доку­мента в інше, об'єднувати фрагменти, використовувати різні шрифти для виділення окремих ділянок тексту, роздрукову­вати текст на принтері та ін.

Бажано, щоб ПК був підключений до міжнародної мережі Internet, що дасть змогу отримати додаткову інформацію за темою дослідження.

Доцільними в дослідницькій роботі є телефон, магнітофон, диктофон, широкий асортимент канцелярських приладів: ручок, олівців, гумок. Невеличкі канцелярські приладдя слід зберігати в ложементах — відкритих коробках з відділен­нями для кожного з них.

Ділове спілкування

Ділове спілкування умовно поділяють на два види. Пер­ший із них має інформаційний характер, його мета — отри­мання інформації. Спілкування може бути одностороннім, коли в отриманні інформації зацікавлена одна сторона, і дво­стороннім, коли в ньому зацікавлені обидва співбесідники. Другий вид спілкування — дискусійний, під час якого кож­на із сторін наполягає на своїй думці. Найефективнішими є безпосередні контакти.

Запорукою успішного спілкування є компетентність і так­товність працівника, володіння прийомами ведення бесіди, прагнення оперативно й ефективно вирішити чи обговорити питання. Попередня підготовка передбачає передусім визна­чення мети спілкування, терміну його проведення (не більше 40 - 45 хвилин). При підготовці до інформаційного спілку­вання попередньо формулюють основні запитання, які необ­хідно поставити співбесіднику, складають детальний перелік фактів (даних), що підлягають уточненню та ін. При підго­товці до дискусійного спілкування бажано правильно дібра­ти аргументи, необхідні для захисту своєї думки, викласти їх у логічній послідовності. Важливо спробувати поглянути на обговорюване питання очима свого опонента, передбачити можливі заперечення і варіанти відповідей.

При підготовці до спілкування важливо оцінити професій­ний рівень співбесідника, його вік, риси характеру.

Свої особливості має і техніка спілкування. Є певна сис­тема правил і прийомів, які роблять ділову розмову найбільш ефективною. Це такі:

1) визначеність, тобто чітке визначення предмета обго­ворення, цілі розмови, формулювання обговорюваних питань, можливих варіантів рішень;

2) обґрунтованість, тобто оптимально можлива аргумен­тованість своєї точки зору, система доказів і логічність їхнього викладу;

3) послідовність у захисті своїх поглядів, думок, несупе­речність тверджень, доказів, готовність до зміни свого рішен­ня лише за наявності дійових аргументів опонента.

Слід пам'ятати, що будь-яка дискусія — це діалог, де ви­клад співбесідником власних доказів має змінюватись ува­гою до доказів опонента. Уміння слухати, терпіння, неупе­реджене ставлення, делікатність забезпечують ефективність спілкування. Під час спілкування рекомендується дивитися співбесідникові у вічі, не переривати його. Можна занотову­вати деякі важливі моменти під час бесіди. Після її завер­шення необхідну інформацію слід докладно записати, щоб мати можливість проаналізувати доводи співбесідника, його аргументи, виділити головне.

Ділове листування

Особисте ділове листування потребує своєрідного стилю, що відрізняє його від службового. Із тексту листа має вима­льовуватись образ автора, його особистість. Кореспонденція має бути виразним і неповторним обличчям автора, гранич­но точною і чіткою при мінімумі витраченого на неї часу.

При написанні особистого листа можна скористатися ря­дом порад і принципів, яких дотримуються при складанні службових листів. Серед них: інформативність, лаконічність, логічність та послідовність викладу, уникнення багатознач­ності та надміру іншомовних слів, увічливість, уникнення категоричності і заперечних форм, достатність аргументації, наявність вступного і завершального компліментів.

І ще одна порада: слід ретельно перевірити текст листа, щоб у ньому не було помилок та виправлень. Важливо до­тримуватись етикету листування.

Ділова розмова по телефону

Ділова телефонна розмова — доволі поширена форма спілкування. Слід враховувати її специфіку, зважити, на­скільки в даному разі потрібний телефонний дзвінок — мож­ливо, ефективнішим буде безпосередній контакт або напи­сання листа.

Дуже важливо визначити слушний час для дзвінка, зва­жаючи на інтереси абонента. Проявом делікатності є попе­редній дзвінок для уточнення часу ділової розмови. Не реко­мендується телефонувати на початку, в кінці робочого дня, близько до обідньої перерви. Неетично телефонувати додому поважній особі після 21-ї години.

Правильно набравши номер абонента і отримавши відпо­відь-підтвердження, слід назвати себе, прізвище, ім'я та по батькові потрібного вам абонента. Інколи необхідно назвати його посаду, після взаємних представлень викласти причину дзвінка. Телефонна розмова має бути гранично лаконічною, корисною, без зайвих емоцій, не перевищувати 5—6 хвилин.

Особистий архів (бібліотека) здобувача

З часом у дослідника накопичуються різноманітні за фор­мою та змістом документи: рукописи, машинописи, ксерокопії, картотеки, конспекти, вирізки, фотографії, касети, дис­кети, які в сукупності утворюють особистий архів. Крім того, науковець має певну кількість книг, періодичних ви­дань, інших видів опублікованих документів, що складають його особисту бібліотеку.

Починати упорядкування особистого архіву слід якнай­раніше, коли кількість матеріалів невелика. Обліку мають підлягати всі документи: опубліковані й неопубліковані.