Авторський договір – це консесуальна угода, за якою автор або правонаступники передають готовий твір певній організації для використання або автор бере на себе обов'язок створити певний твір і передати його для використання обумовленим у договорі способом.
Існують конкретні види авторських договорів про передавання твору для використання: договір про видання або перевидання твору в оригіналі (видавничий договір); договір про депонування рукопису; договір про публічне виконання неопублікованого твору (постановочний договір); договір про використання неопублікованого твору в кінофільмі чи телевізійному фільмі (сценарний договір), у радіо- чи телевізійній передачі; договір про створення твору образотворчого мистецтва з метою публічного виставлення (договір художнього замовлення); договір про використання у промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва тощо.
Видавничий договір – це один із видів авторських договорів. Характеризується специфічним способом використання твору - виданням і розповсюдженням твору через торгівлю, бібліотеки та інші організації. Видавничі договори поділяються за своїм предметом так: договори на видання літературних творів, творів образотворчого мистецтва, музичних творів. Договори на видання літературних творів поділяються на видання оригінальних творів та на видання творів у перекладі як вітчизняних авторів, так і іноземних.
Останнім часом дедалі більшого поширення набувають комерційні видавничі договори, за якими видання літературного твору здійснюється видавництвом за рахунок самого автора. На автора також покладається обов'язок розповсюдження твору.
Договір на депонування рукопису. Депонування означає передавання на зберігання. У тих випадках, коли твір має вузькоспеціальний характер і треба швидко одержати інформацію про нього, вдаються до депонування. За цим договором організація за погодженням з автором передає належним чином оформлений оригінал разом із рефератом твору інформаційному органу, який зобов'язаний безплатно зберігати оригінал та інформувати про нього шляхом публікації реферату. Крім того, цей орган зобов'язаний на замовлення всіх заінтересованих осіб виготовляти копії твору повністю або частково і видавати їм. Найчастіше на депонування передають оригінали рефератів статей, оглядів, монографій, збірників наукових праць, матеріали конференцій, з'їздів, нарад і симпозіумів вузькоспеціального характеру, які недоцільно видавати друкарським способом.
Постановочний договір. Твір може бути випущений у світ публічним виконанням у видовищному закладі. Контрагентами договору виступають, з одного боку, автор - творець сценічного твору або його правонаступники, а з іншого - видовищний заклад (постановник). Особливістю даного договору є те, що він укладається лише на неопубліковані твори. За цим договором автор передає або зобов'язується створити і передати видовищному закладу драматичний, музичний або музично-драматичний, хореографічний або пантомімний твір, а заклад-постановник зобов'язується здійснити у межах обумовленого договором або законом строку постановку і публічне виконання твору (випустити його в світ) та сплатити автору винагороду. Винагорода складається з двох частин: одноразової винагороди та збору за кожний спектакль.
Сценарний договір. За цим договором автор передає або зобов'язується створити і передати кіно-, теле- чи радіостудії сценарій фільму або телевізійної чи радіопередачі в обумовлений договором строк, а студія зобов'язується виплатити автору винагороду. Предметом договору може бути тільки неопублікований твір - літературний сценарій, який повинен відповідати творчій заявці, що додається до договору. В заявці викладаються основна ідея, сюжетний задум і характеристика головних дійових осіб.
Договір художнього замовлення. За цим договором автор зобов'язується створити і передати замовнику в обумовлений договором строк твір образотворчого мистецтва, а замовник зобов'язаний виплатити автору погоджену винагороду. Особливість вказаного договору полягає в тому, що замовник не зобов'язаний випускати твір у світ, тобто виставляти твір для публічного огляду. Це право замовника - він може це зробити, а може і не робити.
Предметом договору художнього замовлення є права на твір образотворчого мистецтва. Це твори живопису, графіки, скульптури, декоративного мистецтва, фотографічні твори і твори, одержані способами, аналогічними фотографії. Перелік творів образотворчого мистецтва невичерпний, оскільки досягнення науково-технічного прогресу обумовлюють появу нових об'єктів авторського права, отже, і нових об'єктів художнього замовлення.
Особливістю цього договору є й те, що твір образотворчого мистецтва, створений на замовлення, переходить у власність замовника, якщо інше не передбачено договором.
Договір про використання у промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва. Можуть бути предметом названого договору твори, які мають утилітарне, сувенірне або декоративне призначення і вирізняються оригінальними художньо-естетичними властивостями. Це можуть бути художні вироби побутового призначення, які задовольняють практичні потреби, а також є прикрасою середовища і людини. До цієї категорії відносять серветки, килими, хустки, одяг, взуття; вироби із шкіри, кісток, пластмаси; іграшки, значки, сувеніри; вироби із скла, фарфору, металу; ювелірні і галантерейні вироби тощо.
Особливістю названого договору є те, що контрагентом автора завжди є промислове підприємство, яке зобов'язується випустити у світ твір на промисловій основі. Твір повинен бути придатним для використання у промисловості і відповідати певним художньо-естетичним вимогам. Визнання твору об'єктом декоративно-прикладного мистецтва, і, отже, його придатності для використання в промисловості здійснюють спеціалісти (художні ради).
Способи комерціалізації ОІВ представлені на рис. 4.1.
Рисунок 4.1 – Способи комерціалізації ОІВ
Вважається, що комерціалізація через використання об'єктів інтелектуальної власності у власному виробництві є найбільш вигідною з точки зору прибутку. Адже весь прибуток від продажу інноваційного продукту, що отримано за допомогою об'єктів інтелектуальної власності, залишається у правовласника ОІВ.
Зрозуміло, що цей спосіб комерціалізації пов'язаний із значними стартовими витратами на доопрацювання ОІВ, розробленням технології виробництва тощо. Але у разі успіху продаж виробленої продукції компенсує ці витрати і, крім того, буде отриманий значний прибуток.
Також інтелектуальну власність можна вносити до статутного капіталу замість майна, грошей та інших матеріальних цінностей, для чого необхідна лише добра воля всіх засновників. Використання інтелектуальної власності в статутному капіталі дозволяє:
- сформувати значний за своїми розмірами статутний капітал без відволікання коштів й забезпечити доступ до банківських кредитів і інвестицій, використовуючи інтелектуальну власність як об’єкт застави нарівні з іншими видами майна;
- амортизувати інтелектуальну власність у статутному капіталі і замінити її реальними коштами, тобто капіталізувати інтелектуальну власність;
- авторам і підприємствам-власникам інтелектуальної власності – стати засновниками (власниками) при організації дочірніх і самостійних фірм без відгалуження коштів.
- право на отримання частки прибутку (дивідендів);
- право на участь в управлінні підприємством через загальні збори правління;
- право на отримання ліквідаційної квоти у разі ліквідації підприємства тощо.
Якщо правовласник не передбачає використовувати об'єкти інтелектуальної власності у власному виробництв, він може передати повністю або частково права власності на об'єкт інтелектуальної власності іншій фізичній або юридичній особі.
Продаж прав у повному обсязі здебільшого проводиться через договір купівлі-продаж, за яким у результаті передачі права власності на об'єкт інтелектуальної власності (продажу патенту або свідоцтва) власник, як сторона, яка продає, втрачає всі майнові права на нього. Тобто якщо продано патент на винахід, то він перереєстровується на ім'я нового правовласника і до останнього переходять всі майнові права на цей об'єкт.
Але частіше передається лише право користування об'єктом інтелектуальної власності.
Власник прав на будь-який об'єкт промислової власності (ліцензіар) може продати ліцензію (видати дозвіл на користування об'єктом інтелектуальної власності) будь-якій особі (ліцензіату).
Продаж ліцензії – це шлях впровадження технології на ринку без продажу товарної продукції. Доходами від продажу ліцензій юридичні або фізичні особи покривають свої витрати на наукові дослідження.
Факт продажу або купівлі ліцензії юридично оформляється ліцензійним договором. Ліцензіат отримує право на використання об’єкта інтелектуальної власності лише на обумовленій ліцензійним договором території та на певний термін.
У залежності від обсягу прав, що передається, розрізняють: виключну, одиничну і невиключну ліцензії.
Виключна ліцензія видається тільки одній особі і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обумовлена цією ліцензією.
Одинична ліцензія також видається тільки одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у даній сфері.
Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності і видачі ним іншим особам ліцензії на використання цього об'єкту у даній сфері.
За ліцензійним договором завжди передбачається виплата певної грошової винагороди ліцензіару. Основними видами ліцензійних платежів є роялті, паушальний та комбінований платежі.
Роялті - вид платежів, який платить ліцензіат ліцензіару протягом усього терміну дії ліцензійного договору як відсоток від суми прибутку чи суми обороту від випуску продукції або диференційованої ставки з одиниці ліцензійної продукції.
Паушальний платіж – це виплата ліцензіарові визначеної зафіксованої в договорі суми ще до початку масового випуску ліцензійної продукції.
Комбіновані платежі – найбільш поширені та передбачають виплату ліцензіару ліцензіатом первинного сталого платежу до початку виробництва та збуту ліцензійної продукції з подальшою виплатою залишку розрахункової ціни ліцензії як роялті після того, як буде налагоджено виробництво ліцензійної продукції. Таким чином, ліцензіар має можливість отримувати відрахування від реального доходу ліцензіата протягом усього терміну дії ліцензійного договору.
Патентовласник може отримати додатковий прибуток від використання свого об'єкта інтелектуальної власності за рахунок платежів за договором франшизи (договір комерційної концесії). Правовласник дозволяє іншій особі використовувати права на промислові зразки, фірмові найменування, торговельні марки, технології, комерційну таємницю тощо.
Договір франшизи відрізняється від звичайного ліцензійного договору тим, що права передаються на пільговій, привілейованій основі. Користувач отримує вже готову технологію під відомою торговельною маркою. Тому йому не потрібно відвойовувати місце на ринку, а його ризики зводяться до мінімуму. Договір франшизи повинен містити умову про те, що якість товарів та послуг буде не нижче якості товарів і послуг правовласника, a останній буде здійснювати контроль за використанням цієї угоди.
Передання прав на ОПІВ за договором комерційної концесії (франшизи)
Власник патенту може отримати додатковий прибуток від використання свого ОПІВ за рахунок платежів за договором франшизи (в Україні – це договір комерційної концесії).
Франшиза, за визначенням експертів BOIB, - це договір, за яким одна особа (власник права - франчайзор (franchisor)), яка має розроблену систему здійснення певної діяльності, дозволяє іншій ocoбi — франчайзі (franchisee) використовувати цю систему за винагороду, відповідно до вимог франчайзора. Система за умов франшизи (franchise) –це пакет договорів, що охоплює також права на ОПІВ, такі як: промислові зразки, фірмові найменування, торговельні марки, технології, комерційні таємниці (ноу-хау) тощо.
Франчайзі не набуває прав на ОПІВ. Ціправа йому тільки ліцензуються на певний строк.
За ocтaннi роки в країнах з розвиненою ринковою економікою значно збільшився обсяг продажу товарів та послуг за умов франшизи. Так, у США франшизі надано фактично більше однієї третини всієї роздрібної торгівлі.
За договором франшизи виключні права надаються однією стороною іншій стороні на пільговій, привілейованій основі. Головна вимога власника права до користувача - діючи під фірмовим найменуванням власника права, забезпечити якість товарів (на його обладнанні у відповідності до його інструкцій) не нижче фірмової. За договором франшизи користувач сплачує винагороду власнику права у формі фіксованих одноразових або періодичних платежів, відрахувань від виручки, націнки на оптову ціну тoвapiв, що передаються власником права для продажу, або в іншій формі, яка передбачається договором.
Франшиза сприяє розширенню бізнесу. За умов використання франшизи фірма швидко зростає. Замість створення дочірніх підприємств вона укладає ліцензійні договори iз вже існуючими юридичними або фізичними особами на використання технологи або торговельної марки. Франшиза надає право yciм іншим відтворювати налагоджений бізнес у вcix його проявах.
Франчайзі (користувач) отримує право здійснювати свою діяльність під відомою торговельною маркою, (фірмовим найменуванням i знаком обслуговування, що вже мають популярність та користуються доброю ринковою репутацією i високим діловим авторитетом. Biн отримує технологію, яка відпрацьована, перевірена серійно, користується попитом i приносить прибутки. Тому йому не потрібно відвойовувати мicцe на ринку в жорстокій боротьбі з конкурентами, а його ризики зводяться до мінімуму.
Передання прав на ОПІВ за договором лізингу
Відносно новою формою комерціалізації прав на об'єкти інтелектуальної власності є лізинг. За договором лізингу передається різне технологічне обладнання, верстати, прилади тощо, які виконані на рівні винаходів і захищені патентами. Тобто разом з технологічним обладнанням і процесом передається право користуватися об'єктом інтелектуальної власності.
Вибір такої форми комерціалізації, як лізинг дозволяє починаючим підприємцям відкривати і розширяти свій бізнес навіть при досить обмеженому стартовому капіталі, оперативно використовуючи у виробництві сучасні досягнення науково-технічного прогресу.
Під лізингомрозуміють підприємницьку діяльність, що приносить прибуток за рахунок тимчасової уступки власником права (лізингодавцем) виключного користування об'єктом власності третім особам (лізингоотримувачам) за обумовлену плату. Під час дії договору лізингу право власності на лізингове майно належить лізингодавцю, а право на користування - лізингоотримувачу.
Лізинг є відносно новою формою комерціалізації ОПІВ. Власник прав на винахід, втілений у новій техніці, обладнанні, машинах та інструментах, – використовує цю форму комерціалізації для отримання додаткового прибутку.
Лізинг містить дві форми організаційно-економічних відносин: торговельні i кредитні, окремий зміст кожної з яких повністю не вичерпує сутності таких специфічних фінансово-майнових операцій. Лізинговий бізнес дозволяє залучити додаткові приватні інвестиції для розвитку виробничої сфери i підтримки виробництва ycix форм власності, насамперед, зайнятих малим i середнім підприємництвом. Лізинг забезпечує доступ до найновішої техніки, до результатів науково-технічної діяльності, якими є ОПІВ. Під час лізингу передаються: різноманітне технологічне обладнання, станки, прилади, будівельна техніка, автомобілі, морські та piчні судна, обчислювальна техніка, які містять винаходи, захищені патентами та інші ОПІВ. Тобто ОПІВ передаються не безпосередньо, а у складі обладнання i технологій, в яких вони використовуються.
Bибip такої схеми комерціалізації, як лізинг, дозволяє підприємцям-початківцям відкривати i розширювати свою власну справу навіть за умов обмеженого стартового капіталу. Це дозволяє оперативно використовувати у виробництві досягнення науково-технічного прогресу.
Рекомендована література
