Оцінка економічної ефективності використання потенціалу підприємства на основі показників, що характеризують результативність різних аспектів господарської діяльності підприємства, дозволяє не тільки з'ясувати, якою ціною отриманий даний результат, але і виявити шляхи її підвищення. Очевидно, що кожне підприємство вирішує цю проблему по-своєму. Разом з тим існують загальні резерви підвищення економічної ефективності, багато в чому обумовлені як специфікою підприємницької діяльності, так і періодом його становлення.
При поелементній діагностиці потенціалу виявляються і виміряються основні резерви, тобто можливості забезпечення більш ефективного розвитку підприємства в конкурентному середовищі. Методика оцінки резервів займає важливе місце в діагностиці, оскільки дозволяє найбільш оптимально організувати господарську діяльність підприємства за рахунок найбільш повного використання його потенціалу.
Оцінка і підрахунок резервів ведеться за всіма класифікаційними групами, представленими у таблиці 14.1.
Таблиця 14.1
Класифікація резервів розвитку підприємства
| Класифікаційна ознака
| Види резервів
|
| За способами виявлення
| – явні,
– приховані
|
| За терміном
використання
| – поточні,
– перспективні
|
| За результатами впливу
| – ріст обсягу продукції,
– удосконалювання асортименту продукції,
– поліпшення якості продукції,
– зниження собівартості продукції,
– підвищення прибутковості продукції
|
| Залежно від джерела
утворення
| – зовнішні,
– внутрішньовиробничі
|
| За факторами виробництва
| – трудові,
– матеріальні,
– використання основних фондів
|
| За характером
| – організаційно-технічні,
– соціально-економічні
|
| За стадіями процесу
відтворення
| – резерви постачання,
– резерви виробництва,
– резерви збуту
|
| За економічною
природою
| – екстенсивні,
– інтенсивні
|
Стан вітчизняної економіки на даний час характеризується тим, що багато промислових підприємств одержали свободу, якою поки ще не змогли скористатися розумно, насамперед, за рахунок раціонального використання резервів розвитку потенціалу підприємств.
Що ж являють собою резерви? Резервами розвитку потенціалу підприємств є можливості прискорення досягнення цілей підприємства при дотриманні оптимального економічного балансу функціонування всіх видів діяльності.
Визначаючи резерви як можливості досягнення цілей, необхідно розкрити саме поняття цих можливостей. У загальноприйнятому змісті можливість – це засіб, умова, обставина, необхідна для здійснення чого-небудь.
Наведене тлумачення можливостей породжує важливі питання:
1) які умови необхідні і за яких обставин можливо досягти тих або інших цілей?
2) чи є ці умови однаковими для всіх сторін (сфер) виробництва чи вони повинні бути конкретизовані відповідно до тієї або іншої мети?
Необхідність вирішення цих питань обумовлена тим, що результати діяльності будь-якої виробничої системи визначаються, по-перше, впливом умов зовнішнього середовища на вибір цілей і засобів їхнього досягнення, а, по-друге, впливом умов внутрішнього середовища на межові можливості виробництва.
Говорячи про внутрішні можливості, варто звертати увагу, у першу чергу, на ті, які дозволяють постійно вдосконалювати виробничий потенціал підприємства, тобто розширювати його межові можливості. Серед них можна відзначити:
– здатність до швидкого переналагодження виробництва за рахунок використання сучасних технологій;
– здатність оперативно коректувати цілі виробництва з урахуванням змін на ринку;
– здатність раціонально використовувати інвестиційні можливості;
– здатність забезпечувати високий рівень конкурентноздатності товарів і послуг.
Перераховані умови не претендують на вичерпну повноту. Вони можуть бути доповнені і конкретизовані відповідно до кожного конкретного випадку. Однак, уже цей неповний перелік умінь і можливостей, якими повинне володіти підприємство, показує наскільки складна проблема виживання, збереження позицій підприємства на ринку.
Одночасно варто виділити дві групи резервів: резервні фонди підприємства і внутрішньовиробничі резерви.
Цілеспрямовано створювані резерви, тобто резервні фонди, складаються із запасів палива, матеріалів, запасних частин, невстановленої техніки. Підприємство має у своєму розпорядженні також резервні потужності, резервну кількість працівників і фінансових резервів. Резервні фонди мають цілком визначене призначення, вони мобільні і можуть передаватися з одного виробничого підрозділу в інший. Резерви можуть сформуватися як деякий тимчасовий надлишок ресурсів під впливом випадкових факторів. Такого роду резерви піддаються вимірові й облікові. Резервні фонди служать маневреним джерелом, забезпечують гнучкість і безперервність виробництва і повинні мати оптимальні розміри. Вони створюються в підвищеному обсязі для майбутнього розширення виробництва, відновлення асортименту або переходу на нову технологію.
Друга група – так звані внутрішньовиробничі (внутрішні) резерви. Внутрішньовиробничі резерви знаходяться в складі ресурсів, що взаємодіють у виробничому процесі, і виникають мимовільно в результаті якісної і кількісної невідповідності останніх один одному, а також виду й обсягові продукції, що випускається.
Внутрішньовиробничі резерви можуть бути явними і прихованими. Резерви явного типу являють собою бездіяльні ресурси, за якими можна враховувати час введення і вибуття їх з виробничого процесу, а також визначати розмір цих резервів на основі візуальних спостережень, статистичних даних. Внутрішньовиробничі резерви мають прихований характер тоді, коли важко встановити, яка частина ресурсів і в який відрізок часу не функціонує, тобто не використовується, але викликає підвищення собівартості продукції (перевитрата сировини, енергії, підвищені трудові витрати, підвищена амортизація та інше).
Можливості, як умови для досягнення цілей підприємства, так і прискорення їхнього досягнення мають на увазі наявність визначеного рівня потенціалу підприємства. До складу будь-якого рівня ієрархії виробничої системи (підприємство, цех, ділянка, робоче місце) традиційно включають наступні ресурси:
– технічні ресурси (особливості виробничого устаткування, інвентарю, основних і допоміжних матеріалів тощо);
– технологічні ресурси (динамічність методів технології, наявність конкурентоздатних ідей, наукові заділи тощо);
– кадрові ресурси (кваліфікаційний, демографічний склад працівників, їхня здатність адаптуватися до зміни цілей виробництва);
– просторові ресурси (характер виробничих приміщень, території підприємства, комунікацій, можливість розширення тощо);
– ресурси організаційної структури системи управління (характер і гнучкість керуючої системи, швидкість проходження керуючих впливів тощо);
– інформаційні ресурси (характер розташовуваної інформації про саме виробництво і зовнішнє середовище, можливість її розширення і підвищення вірогідності і т.п.);
– фінансові ресурси (стан активів, ліквідність, наявність кредитних ліній тощо).
Кожний із зазначених видів ресурсів являє собою сукупність можливостей досягнення цілей підприємства. Це означає, що, маючи у своєму розпорядженні ті або інші засоби виробництва (верстати, допоміжне устаткування, сировину і матеріали, інструменти й інвентар), кадри (робітники відповідних розрядів, ІТП відповідної кваліфікації, науковці), виробничі приміщення з визначеними характеристиками, дороги, спорудження та інші ресурси, виробнича система здатна в тому або іншому ступені задовольняти нестатки, що змінюються, потреби і запити потенційних покупців.
У широкому розумінні виявлення внутрішніх резервів пов'язано з формуванням оцінки, тобто узагальнюючого висновку про наявність і величину резервів підвищення ефективності виробництва і якості роботи. Іншими словами, оцінка господарської діяльності може бути не тільки оцінкою її результатів, але і містити в собі оцінку резервів. Якщо перша характеризує досягнутий рівень розвитку виробничого потенціалу, то друга показує можливості підвищення цього рівня, що не були використані в минулому, але можуть бути реалізовані в майбутньому періоді. Формування оцінки результатів діяльності виробничого об'єкта й оцінки резервів є самостійними, але тісно зв'язаними задачами економічного аналізу.
Оцінка результатів є вихідним пунктом проведення дослідження з виявлення і виміру резервів підвищення ефективності виробництва і якості роботи, тобто вирішення задачі оцінки результатів, може бути зроблено і без дослідження резервів поліпшення функціонування виробничого об'єкта. Іншими словами, оцінка результатів є попереднім етапом аналізу резервів підвищення ефективності виробництва і якості роботи, у той час як оцінка цих резервів може і не вироблятися в процесі дослідження господарської діяльності, спрямованого на формування її оцінки – відображення ступеня відповідності заданої мети.
Перелік цілей перегукується з переліком ресурсів і базується на них. Як уже відзначалося, терміни виконання цілей залежать від можливості прискорення їхнього досягнення, тобто від вишукування і реалізації внутрішніх резервів. Так, наприклад, якщо підприємство визначило серед своїх основних цілей збільшення обсягу виробництва, то йому, у першу чергу, варто звернути увагу на резерви технічні, технологічні і кадрові, тобто ті, які базуються на ресурсах, що безпосередньо беруть участь у виробництві продукції. Якщо ж підприємство ставить своєю метою підвищення продуктивності праці, то в поле зору при розгляді резервів потрапляють кадрові і технологічні резерви.
Варто підкреслити, що коли мова йде про досягнення цілей у визначений термін (без прискорення), то вишукування резервів не є необхідним, а наявні ресурси дозволяють виконати це завдання. Коли ж виникає необхідність прискореного досягнення цілей, то виникає і необхідність пошуку резервів за відповідними ресурсами. Дефіцит ресурсів у цьому механізмі може трактуватися як фактор, що впливає на зміну термінів досягнення цілей.
Найбільш повне уявлення про резерви дає аналіз усіх сторін виробничо-господарської діяльності підприємства, його підрозділів протягом усього виробничо-господарського циклу. Такий аналіз спирається на принципи пошуку резервів виробництва, серед яких можна назвати наступні: принцип комплексності, принцип ведучої ланки, принцип комплектності, принцип однократності обліку, принцип оптимальної послідовності обліку, принцип оптимального поєднання різних видів економічного аналізу.
Принцип комплексності полягає в наступному. Процес виробництва являє собою взаємозалежний комплекс використання ресурсів виробництва з метою одержання визначених результатів, тому локальне вивчення використання окремих видів ресурсів не завжди дозволяє повною мірою виявити резерви виробництва. Резерви виробництва всіх стадій взаємозалежні і взаємообумовлені. Тільки вивчення взаємозалежного комплексу показників, факторів і об'єктів може забезпечити необхідну повноту виявлення резервів виробництва.
Суть принципу ведучої ланки полягає в тому, що у виробничо-господарській діяльності будь-якої ділянки виробництва при вивченні будь-якого показника ефективності виробництва можна визначити найбільш резервомісткі об'єкти зосередження найбільшої маси недоглядів, утрат, прихованих можливостей. З цією метою користуються принципом пріоритету і виділяють об'єкти: а) які займають найбільшу питому вагу у витратах; б)нерентабельні або з низькою рентабельністю; в) не користуються попитом виробу. Принцип пріоритету дозволяє вивчити фронт робіт і зосередити зусилля на найбільш ефективній з погляду резервів ділянці.
Принцип комплектності пов'язаний з угрупованням резервів за елементами процесу виробництва. При виявленні резервів за будь-яким фактором необхідно оцінити його укомплектованість ресурсами в усіх напрямах.
Принцип однократності обліку означає, що при зведеному підрахунку резервів за будь-яким аналізованим об'єктом необхідно усунути повторний облік, особливо коли фактори взаємозалежні.
Принцип оптимальної послідовності аналізу полягає в тому, щоб аналіз продукції проводився не тільки і не стільки на стадії виробництва, але і на передпроектній стадії, на стадіях проектування і підготовки до виробництва. Тут часом укладені більші резерви, ніж у процесі налагодженого випуску.
Якщо говорити про принцип оптимального поєднання різних видів економічного аналізу, то тут варто пам'ятати, що пошук резервів можна починати з оцінки результатів фінансово-економічної діяльності. Це дозволить визначити явні недогляди, відхилення, втрати. Заглиблений пошук схованих резервів можливий лише на базі техніко-економічного, функціонально-вартісного аналізу.
Щоб глибше розкрити ту або іншу сторону виробничо-господарської діяльності, зробити ефективнішим пошук резервів розвитку потенціалу на підприємствах, застосовуються різні види аналізу, кожний з яких відрізняється своєрідністю мети, прийомів та інших особливостей. Уміле поєднання видів аналізу дозволяє досягти кращих результатів.
Пошук шляхів підвищення ефективності виробництва призвів до розвитку аналізу, орієнтованого на виявлення резервів виробництва, порівняльного економічного, техніко-економічного, функціонально-вартісного, передпроектного аналізу. Відповідно до тимчасових стадій управління і планування поступово сформувалися в самостійні види поточний, річний, оперативний і перспективний економічний аналіз.
При наявності єдиної мети для всіх підприємств це логічно обґрунтовано, однак в умовах ринку успіх підприємства багато в чому визначається його мобільністю, тобто умінням швидко переорієнтуватися в економічних умовах, що змінилися, що означає або часткову, або повну заміну цілей. Тоді очевидна марність єдиного, нехай навіть комплексного показника, розробленого під одну мету.
Виробничий процес може бути здійснений при наявності і взаємодії трьох факторів виробництва: людських ресурсів; ресурсів капіталу і фінансових ресурсів. Отже, повинні бути цілі в постачанні цими ресурсами, у їхньому використанні і розвитку. У таблиці 14.2 наводиться перелік можливих цілей у зазначених областях.
Щоб ресурси використовувалися ефективно і підприємство вижило, повинна зростати їхня ефективність. Ефективність підприємства означає той баланс між усіма факторами виробництва (матеріальними, фінансовими, людськими, інформаційними та іншими), що дає найбільший випуск при найменших зусиллях. Концепція продуктивності тісно пов'язана із виробництвом і обробкою, оскільки в цих функціях вона найбільш видима, відчутна і вимірювальна.
Таблиця 14.2
Цілі в області ресурсів виробництва
| Група цілей
| Стадія дії
| Цілі
|
| Трудові ресурси
| Постачання
| Підтримка оптимальної чисельності працюючих.
Забезпечення професійного складу, відповідного
цілям виробництва.
Залучення фахівців визначеного профілю, висококваліфікованих менеджерів
|
| Використання
| Зменшення невиходів і запізнень на роботу.
Підвищення продуктивності праці.
Збільшення прибутку на 1 гривню заробітної плати.
Підвищення кваліфікації робочих, необхідної і достатньої для досягнення цілей виробництва
|
| Розвиток
| Підвищення кваліфікації керівних кадрів за напрямами, що необхідні для досягнення
|
| Матеріальні ресурси
| Постачання
| Забезпечення необхідним виробничих площ
|
| Використання
| Забезпечення устаткуванням, необхідним для досягнення цілей підприємства.
Безперебійне забезпечення сировиною, хімматеріалами заданої якості.
Збільшення матеріаловіддачі.
Збільшення прибутку на 1 гривню матеріальних ресурсів
|
| Розвиток
| Зменшення відходів.
Підвищення якості використовуваних матеріалів.
Забезпечення зниження норм витрат ресурсів
|
На продуктивність впливають багато факторів у трудовому процесі: контрольовані і неконтрольовані, критично важливі і тривіальні, передбачувані і непередбачувані, довгострокові і короткострокові.
Управляти продуктивністю означає керувати зазначеними виробничими факторами.
В області продуктивності як цілі можуть бути встановлені такі показники:
– продуктивність устаткування;
– продуктивність праці в натуральному вираженні;
– продуктивність праці у вартісному вираженні.
Резерви можна класифікувати за:
– напрямками підвищення ефективності виробництва,
– сферами виникнення,
– рівнями ієрархії організаційної структури.
Резерви являють собою можливості прискорення досягнення цілей підприємства, що досягаються, у свою чергу, через використання конкретних ресурсів. Отже, можна говорити, що резерви – це можливість більш ефективного використання конкретних ресурсів. А оскільки ефективність того самого ресурсу може вимірятися по-різному залежно від ефекту, пов'язаного, у свою чергу, з метою підприємства (або з декількома цілями одночасно), і витрат, що також конкретизуються відповідно до мети розрахунку показника ефективності, то і формула розрахунку, і одиниці виміру резерву використання того самого ресурсу можуть змінюватися.
Загальну формулу розрахунку резервів виробництва можна представити як фізичну інтерпретацію поняття «прискорення», що у самому загальному вигляді означає величину зростання відносної величини в одиницю часу.
Rпл(факт) = Еmax Епл(факт), (14.1)
де Rпл(факт) – резерв використання конкретного ресурсу при досягненні конкретної мети за визначений період;
Еmax – відносна величина, що характеризує максимально можливу ефективність використання конкретного ресурсу при досягненні конкретної мети за визначений період;
Епл(факт) – планова або фактична відносна величина, що характеризує ефективність використання конкретного ресурсу при досягненні конкретної мети за визначений період.
У літературі зустрічаються різні підходи до класифікації внутрішніх резервів. Одні з них занадто узагальнені і не можуть бути використані для пошуку конкретних резервів. Інші занадто деталізовані і насичені взаємними зв'язками резервів, які переплітаються, що ускладнює практичний вимір їхньої величини.
Діяльність сучасних промислових підприємств багатогранна, і результати його роботи залежать від численних і різноманітних факторів. Тому для практичного використання варто здійснити пофакторну класифікацію резервів. Таким чином, виникає необхідність розробки такої класифікації резервів підвищення ефективності виробництва підприємств, що дозволила б:
– відбити основні джерела формування резервів у різних ланках виробництва;
– проводити пофакторний техніко-економічний аналіз використання виробничих ресурсів, що може стати основою для комплексного аналізу і дозволить виявити і визначити величину резервів за кожним фактором окремо;
– визначати обсяг робіт і намітити конкретні організаційно-технічні заходи щодо мобілізації резервів виробництва;
– оперативно впливати на резерви поліпшення техніко-економічних показників виробництва.
На самому початку пошуку резервів керівництво стикається з проблемою відповідності внутрішніх і зовнішніх можливостей, а також проблемою виявлення внутрішніх слабких сторін, що можуть ускладнити питання, пов'язані із зовнішніми небезпеками. Процес, за допомогою якого здійснюється діагноз внутрішніх проблем, називається управлінським обстеженням. Управлінське обстеження являє собою методичну оцінку функціональних зон організації, призначену для виявлення стратегічно сильних і слабких сторін.
Відповідно до організаційно-управлінської структури виробництва внутрішні резерви можуть формуватися під впливом рішень вищої ланки керівництва – підприємства, середньої ланки керівництва – фабрики, нижчої ланки керівництва – цеху (ділянки, робочого місця). Отже, доцільно виділити в механізмі пошуку резервів етапи аналізу внутрішніх резервів, що відповідають рівневі прийнятих управлінських рішень.
Так, на етапі аналізу підприємства резервами є питання загального планування, асортименту політики, визначення інвестиційних напрямків, ціноутворення і розподіл прибутку.
Середня керівна ланка вирішує більш конкретні задачі, а значить резерви, що залежать від прийнятих ними рішень, мають трохи інший характер: організація оперативного планування виробництва, дотримання технологічного режиму, стимулювання росту якості праці.
До резервів цехів, ділянок, робочих місць можна віднести, у першу чергу, такі як: збільшення продуктивності праці і заощадження матеріальних ресурсів.
Будь-яке виробниче підприємство відчуває потребу в прибутку, тому що всі цілі вимагають зусиль, тобто витрат. А витрати можна фінансувати тільки з прибутку підприємства. Усі вони пов'язані з ризиком і тому вимагають прибутку для покриття ризику потенційних збитків. Прибуток же, у свою чергу, в остаточному підсумку замикається на рівні витрат або собівартості продукції, що визначається ефективністю використання ресурсів. Таким чином, угруповання резервів може бути найтіснішим чином пов'язані з угрупованням ресурсів.
Групи резервів, залежно від їхнього матеріального втілення, можна розділити на п'ять видів: технічні, технологічні, кадрові, просторові, інформаційні. Відповідно, основними групами резервів, що відповідають найважливішим напрямкам виробничо-господарської діяльності, є технічні резерви, технологічні резерви, кадрові резерви, просторові резерви, інформаційні резерви.
Представлена класифікація дозволяє:
1) відбити всі джерела формування резервів у різних ланках виробництва;
2) провести комплексне вивчення й аналіз внутрішньовиробничих резервів;
3) визначити обсяг робіт і намітити конкретні організаційно-технічні заходи щодо мобілізації виявлених резервів виробництва;
4) оперативно впливати на резерви поліпшення якісних техніко-економічних показників виробництва;
5) на основі здійснення зворотного зв'язку в ланцюзі «цілі – ресурси – резерви» оперативно коректувати цілі підприємства.
2 Аналіз витрат виробництва з метою управління внутрішніми резервами
Виявлення внутрішніх резервів підприємства доцільно проводити на основі методів факторного аналізу, які варто використовувати на додаток до традиційних методів аналізу, заснованим на відносних і середніх величинах, графічному методі, методі угруповання і балансовому методі.
Традиційні методи аналізу – це статистичні методи обробки даних. Наприклад, розрахунок розглянутих вище показників фондовіддачі, фондомісткості і матеріалоємності продукції засновані на традиційних методах аналізу. Факторний аналіз заснований на методиці комплексного і системного вивчення і виміру впливу факторів на результати діяльності підприємства.
Основні види факторного аналізу: детермінований і стохастичний аналіз. Детермінований факторний аналіз заснований на вивченні впливу факторів, зв'язки між якими носять функціональний характер. Наприклад, випуск валової продукції (ВП) визначається середньорічною чисельністю робітників (КР) і середньорічним виробленням продукції (РВ) одним робітником, що, у свою чергу, безпосередньо залежить від кількості відпрацьованих одним робітником днів (КД) і середньоденним виробленням продукції одним робітником (ВПД).
ВП=КР*РВ, (14.2)
РВ=КД*ВПД. (14.3)
Детермінований факторний аналіз дозволяє виявити найбільш загальні зв'язки. Наприклад, ставка прибутковості власного капіталу (ВК) відбиває відношення розміру прибутку за період (П) до середньорічної вартості власного капіталу, що обумовлено такими факторами, як:
– рентабельність виробництва (РВ), обумовлена відношенням прибутку (П) до виторгу від реалізації (ВР);
– оборотність активів (АО), що представляє відношення виторгу від реалізації до середньорічної вартості активів (ВА);
– мультиплікатор капіталу (МК) (відношення вартості активів (ВА) до величини власного капіталу).
РВ = П/ВР* ВР/КА*КА/СК, (14.4)
Детермінований факторний аналіз доцільно використовувати при виявленні функціональної залежності між найбільш загальними факторами, зв'язки між якими можна, виразити добутком двох величин або алгебраїчною сумою декількох факторів.
Стохастичний факторний аналіз використовується для виявлення причинно-наслідкових взаємозв'язків між декількома факторами, що знаходяться у стохастичній (кореляційної) залежності від результатів діяльності підприємства.
Кореляційний (стохастичний) зв'язок виражає ймовірну залежність між факторами, що виявляється тільки в масі спостережень, тобто при зміні однієї з величин змінюється середнє значення іншої величини. Наприклад, ріст якості управління оборотним капіталом (КУ) викликає зміни коефіцієнта оборотності оборотних коштів (ДО) і зміни середньої величини потреби в оборотному капіталі підприємства (ПОК), тому що сприяє відносному вивільненню оборотних коштів (тобто темпи росту виторгу від реалізації перевищують темпи росту оборотних коштів).
ПОК = φДО→ (φКУ), (14.5)
Середнє значення показника (наприклад, коефіцієнта рентабельності або ставки прибутковості активів) може бути розраховане як середньоарифметична, середньозважена, мода (значення, що найбільш часто зустрічається) або медіана. Можливо визначити парну або множинну кореляцію. Парна кореляція виражає характер взаємозв'язку між двома факторами (причиною і наслідком). Множинна кореляція відбиває вплив декількох взаємодіючих факторів на результати діяльності підприємства. Основна задача факторного аналізу – виявити напрям і ступінь впливу кожного фактора на ефективність виробництва. Вирішення даного завдання вимагає виявлення тісноти зв'язку між різними факторами. Якщо два фінансових показники діяльності підприємства незалежні, то коефіцієнт кореляції (ρ) дорівнює 0. Якщо ρ = ± 1, то між двома перемінними існує лінійна функціональна залежність (при ρ=+1 – позитивна кореляція, при р = -1 – кореляція негативна). Коефіцієнт кореляції вимірює тісноту зв'язку між факторами, що знаходяться в лінійній залежності.
Дослідження кореляційних взаємозв'язків має особливе значення для виявлення внутрішніх резервів розвитку на підприємстві в період операційної реструктуризації, тому що необхідно встановити роль і значення кожного фактора при досягненні економічної і фінансової стійкості підприємства.
Методи стохастичного факторного аналізу доцільно застосовувати при виявленні інтенсивного й екстенсивного використання різних факторів виробництва і визначенні їхнього впливу на приріст виторгу від реалізації. Інтенсифікація використання виробничих ресурсів можлива не тільки в результаті впровадження нової техніки, але і за рахунок росту якості управління ресурсами, що має особливе значення на етапі оперативної реструктуризації.
До резервів екстенсивного розвитку належать:
– збільшення кількості використовуваних матеріальних і трудових ресурсів;
– збільшення часу використання ресурсів.
До резервів інтенсивного розвитку відносяться:
– удосконалювання якості управління виробничими ресурсами, що веде до усунення непродуктивних утрат ресурсів і росту оборотності капіталу підприємства;
– удосконалювання організації виробництва;
– удосконалювання технології і засобів виробництва.
Для виявлення внутрішніх джерел розвитку тактичного потенціалу підприємства необхідно детально проаналізувати ступінь використання фондів виробництва.
Для росту продуктивності праці й ефективності виробництва необхідний ріст фондоозброєності праці. Однак більш ніж на 80 % вітчизняних компаній росту фондоозброєності праці не відбувається, тому що в останні роки практично не було довгострокових вкладень капіталу в основні виробничі фонди. Навіть в експортно-орієнтованих галузях (металургійному комплексі) не відбувається відновлення основного капіталу, що відбиває технічний рівень виробництва як основу росту продуктивності праці.
Ефективність використання основного капіталу та якість управління оборотним капіталом безпосередньо відбиваються на величині витрат виробництва, що містять у собі умовно-постійні (що не залежать від обсягів реалізації продукції) та умовно-перемінні витрати (вартість витрачених оборотних фондів і заробітна плата робітників).
Сутність розвитку оперативного потенціалу підприємства, тобто більш ефективного використання внутрішніх джерел розвитку, полягає в пошуці резервів для зниження витрат виробництва і підвищення інвестиційної привабливості промислових підприємств. Необхідність рішення даної проблеми визначається реальною ситуацією, що склалася на значній частині вітчизняних підприємств, де існуючий рівень витрат виробництва вимагає для забезпечення нульової точки прибутку значних обсягів реалізації продукції, що не забезпечуються платоспроможним попитом.
Існуюче положення справ характеризується наступними факторами.
1. У результаті централізованого розподілу фондів, який характерний для планово-адміністративної системи, українські підприємства мають масу надлишкового, не встановленого або не функціонуючого устаткування.
2. Діюче устаткування фізично, функціонально та економічно застаріло.
3. Низька якість управління оборотним капіталом призвело до значних товарно-матеріальних запасів, росту дебіторської заборгованості і втрати власного оборотного капіталу.
Необхідний детальний аналіз структури витрат виробництва і пошук можливих шляхів їхнього зниження. Аналіз використання основних виробничих фондів підприємства включає вивчення:
– динаміки структури основних виробничих фондів;
– типу виробництва, його технологічного рівня, режиму роботи устаткування і його впливів на витрати виробництва;
– використання виробничих площ.
Вивчення динаміки структури основних фондів дозволяє виявити співвідношення основних виробничих і невиробничих фондів. При вивченні динаміки вікової структури основних виробничих фондів визначаються ступінь фізичного, функціонального й економічного зносу верстатів, машин і устаткування, зміна активної частини основних виробничих фондів у структурі фондів.
Для значної частини вітчизняних промислових підприємств характерна застаріла структура основних виробничих фондів. Наприклад, за останні десять років склалася несприятлива ситуація з нарощуванням некомпенсованого вибуття основних фондів при високому ступені їхнього фізичного зносу. У цілому ступінь фізичного зносу основних виробничих фондів у промисловості складає більше 39,9 %, у хімічній і вуглевидобувній промисловості – 49,5 %, у паливно-енергетичній промисловості – 31,9 %. У експортно-орієнтованих галузях фізичний знос устаткування складає близько 80 %.
Як відзначалося вище, необхідно детальне вивчення типу виробництва, його технологічного рівня, режиму роботи устаткування і його впливів на витрати виробництва. В даний час розрізняються два основних типи виробництва: масове
виробництво і виробництво на замовлення. Масове виробництво є переважним типом виробництва. Воно засновано на стандартизації виробленої продукції і стандартизації операцій, що дозволяє досягти значного зниження витрат на одиницю реалізованої продукції при масовому випуску. Устаткування українських промислових підприємств в основному орієнтовано на масове виробництво як найбільш ефективний тип виробництва в умовах централізованого розподілу продукції або при наявному практично необмеженому платоспроможному попиті.
Однак в останні роки платоспроможний попит на продукцію виробничо-технічного призначення і на товари народного споживання різко скоротився в результаті розпаду міжгалузевих і внутрішньогалузевих зв'язків і скорочення платоспроможності як юридичних, так і фізичних осіб. У цих умовах тип виробництва, розрахований на масовий попит, став одним із факторів складного економічного і фінансового становища вітчизняних компаній.
Другий тип виробництва – виробництво на замовлення – вимагає швидкої адаптації підприємства до вимог ринку, що змінюються. Він заснований на високому професіоналізмі, вимагає мінімізації витрат на вироблену продукцію і виробництва продукції необхідної для ринку якості.
При аналізі типу виробництва необхідно вивчити економічне середовище, в якому функціонує підприємство, і перевірити відповідність типа виробництва платоспроможному попитові. Можлива наступна класифікація за типами виробництва:
– виробництво унікального продукту;
– малосерійне виробництво;
– масове виробництво;
– виробництво унікального продукту протягом тривалого періоду;
– виробництво за замовленням.
Середній тип виробництва може бути визначений як середньозважена до загального обсягу виробництва.
Аналіз типу виробництва необхідно доповнити аналізом технологічного рівня виробництва.
Гнучкість устаткування може бути визначена за допомогою наступних показників:
– ступінь полівалентності устаткування, тобто здатність устаткування виконувати одне завдання або, якщо запрограмовано, вирішувати багато завдань;
– час переходу на машині від однієї операції до іншої;
– сегментація устаткування, тобто доцільно мати одне устаткування, що вимагає переналагодження при переході на інші операції, а кілька виробничих ліній, які відповідають іншим операціям, що дозволяє зробити виробничий процес більш надійним, а якість продукція більш високою;
– ступінь професійної підготовленості персоналу.
З огляду на реальне положення з основними виробничими фондами на українських підприємствах доцільно при аналізі ефективності використання устаткування враховувати коефіцієнт використання активної частини основних виробничих фондів.
Коефіцієнт використання устаткування:
КУ = ДУ/ ПБУ,(14.6)
де ДУ – кількість діючих верстатів, машин, устаткування;
ПБУ – кількість поставлених на баланс верстатів, машин, устаткування.
З урахуванням фізичного зносу доцільно розраховувати коефіцієнт використання справного устаткування:
КСУ = ДУ/ СУ , (14.7)
де СУ – кількість справного устаткування.
При аналізі виробництва з метою виявлення внутрішніх резервів для зниження витрат виробництва особливу увагу варто звернути на вивчення витрат, пов'язаних з порушенням ритму роботи. Утрати прибутку від аварій на виробництві (з урахуванням виплат по соціальному страхуванню) необхідно порівнювати з витратами на дотримання техніки безпеки з обліком усіх додаткових витрат.
Чисті утрати від порушення ритму виробництва в результаті аварій розраховуються як різниця між сумою утрат від зниження обсягів реалізації продукції і витратами на дотримання техніки безпеки. Крім того, необхідно враховувати додаткові витрати:
– споживання деталей і матеріалів для ремонту;
– оплату за наднормові години роботи з ліквідації результатів аварії;
– штрафи для відшкодування збитку клієнтам.
Таким чином, загальна вартість утрат (ВУ) через порушення ритму виробництва розраховується в такий спосіб:
ВУ = ПУ+ НУ + ДВ - СВ, (14.8)
де ПУ – прямі чисті утрати виробництва;
НУ – непрямі утрати виробництва;
ДВ – додаткові витрати;
СВ – скорочення витрат по техніці безпеки.
Необхідно враховувати і негативний вплив утрат від аварій на ефективність використання робочого часу. Коефіцієнт утрат робочого часу:
КУ р= РЧδ/ РЧ, (14.9)
де РЧδ – робочий час, витрачений на виробництво браку;
РЧ – реальний робочий час.
Для виявлення динаміки використання основних виробничих фондів усі показники варто розглядати в динаміці за роками (кварталами) попереднього періоду. Якщо динаміка негативна, тобто ефективність використання основних виробничих фондів падає, то необхідно проводити більш детальний аналіз для визначення основних причин цього положення.
Ефективність використання основних виробничих фондів (як матеріально-речовинної форми основного капіталу) визначається такими факторами, як:
– частка активної частини основних виробничих фондів у загальній вартості основних виробничих фондів при ефективному використанні основного капіталу (частка активної частини повинна збільшуватися);
– вікова структура устаткування і ступінь його автоматизації;
– коефіцієнт змінності;
– внутрішньозмінні простої і простої через аварії;
– середньогодинне вироблення.
Значний вплив на величину витрат виробництва здійснює управління оборотним капіталом, спрямоване на зниження матеріалоємності, енергоємності виробництва і скорочення трудових витрат на одиницю реалізованої продукції. Матеріалоємність реалізованої продукції розраховується як відношення вартості витрачених основних і допоміжних матеріалів до вартості реалізованої продукції, тобто показує, скільки сировини, матеріалів, електроенергії витрачено на один карбованець реалізованої продукції.
Для українських підприємств характерні традиційно високі матеріалоємність і енергоємність продукції, що негативно позначається на конкурентоздатності компаній. Зниження матеріалоємності виробленої продукції досягається в умовах, коли темпи росту виторгу від реалізації вище темпів росту матеріальних витрат, що означає інтенсивне використання матеріальних ресурсів за рахунок уведення твердого контролю за витратами; зниження утрат від браку; зниження норм витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції при одночасному рості її якості за рахунок уведення ресурсозберігаючого устаткування.
У підприємства, що переживає серйозні економічні і фінансові труднощі, зниження матеріалоємності й енергоємності виробленої продукції в короткостроковому періоді можна за рахунок змін асортименту, тобто підвищення частки продукції з відносно більш низькою матеріалоємністю і трудомісткістю. Очевидно, що якщо підвищується частка продукції з відносно меншою матеріалоємністю, то загальна матеріалоємність продукції підприємства знижується.
Доцільно провести аналіз асортименту виробленої продукції на підприємстві за відносною матеріалоємністю продукції, що випускається. Розподіл усього асортименту виробленої продукції в залежності від відносної матеріалоємності дозволить виділити менш матеріалоємні види продукції, тому що необхідний пошук найбільш оптимальної асортиментної структури виробництва з метою зниження витрат виробництва.
Аналіз залишків продукції за різним асортиментом у динаміці за кілька попередніх періодів дозволить скорегувати асортиментну політику підприємства. Управління оборотним капіталом вимагає обліку споживання товарно-матеріальних запасів (С) за період:
С = НЗ + НП - КЗ, (14.10)
де ПЗ – початковий запас;
НП – надходження;
КЗ – кінцеві запаси.
Запаси на кінець і початок періоду легко визначити за даними балансу, якщо величина запасів змінюється не істотно. Якщо в поточному періоді відбуваються значні зміни, то варто використовувати щоденне споживання за період (середній запас).
Серйозного аналізу вимагають фактори, що впливають на трудомісткість виробленої продукції. Загальний показник ефективності використання трудових ресурсів розраховується як відношення доданої вартості до середньорічної чисельності працюючих.
Основою для аналізу структури витрат на одиницю виробленої продукції є угруповання цехової собівартості за елементами витрат: витрати на одиницю продукції сировини, матеріалів, палива, електроенергії; амортизаційні відрахування; заробітна плата; утрати від браку тощо.
Основними факторами перевитрати матеріальних і трудових ресурсів на одиницю продукції є:
– низький технологічний рівень основних виробничих фондів;
– відсутність відповідного технічного контролю, що породжує значний відсоток браку;
– несвоєчасне забезпечення напівфабрикатами і комплектуючими виробами;
– низька продуктивність праці;
– низька кваліфікація працівників виробництва.
Виявлені в результаті детального аналізу основні фактори зниження витрат виробництва необхідно враховувати при розробці плану виробництва в прогнозованому періоді. При цьому:
– виробнича програма розраховується на основі наявних виробничих потужностей;
– план виробництва розробляється з урахуванням обсягу ринкового попиту;
– необхідний виробничий потенціал підприємства визначається на основі намічених шляхів подальшого розвитку технічного переозброєння, реконструкції, нового будівництва, а також виходячи з розрахунку потреби в матеріальних ресурсах і виробничих запасах, чисельності працівників, фонду заробітної плати. Крім того, складаються кошторис витрат і калькуляція собівартості, розраховується потреба в первісних інвестиціях.
Контрольні питання:
1. Класифікація резервів розвитку підприємства.
2. Ресурси як сукупність можливостей досягнення цілей підприємства.
3. Принципи пошуку резервів виробництва.
4. Цілі в області ресурсів виробництва.
5. Етапи аналізу внутрішніх резервів відповідно до рівня управлінських рішень.
6. Традиційні методи аналізу витрат виробництва.
7. Основні фактори перевитрати матеріальних і трудових ресурсів на одиницю продукції.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Бачевський Б.Є, Заблодська І.В., Решетняк О.О. Потенціал і розвиток підприємства: Навч. пос. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 400с.
2. Брагінець С.М. Потенціал і розвиток підприємства. Методичні вказівки до практичних та семінарських занять студентів ОКР «Бакалавр» напрямку підготовки – 6.030504 «Економіка підприємства» денної форми навчання. (ЧАСТИНА І). – Мелітополь: ТДАТУ, 2011. – 61 с.
3. Брагінець С.М. Потенціал і розвиток підприємства. Методичні вказівки до практичних та семінарських занять студентів ОКР «Бакалавр» напрямку підготовки – 6.030504 «Економіка підприємства» денної форми навчання. (ЧАСТИНА ІІ). – Мелітополь: ТДАТУ, 2011. – 61 с.
4. Відтворення та ефективне використання ресурсного потенціалу АПК (теоретичні та практичні аспекти) / Відп. редактор акад.. УААН В.М.Трегобчук. –Київ: Ін-т економіки НАН України, 2003. – 259с.
5. Гавва В.Н., Божко Е.А. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 224 с.
6. Должанський І.З., Загорна Т.О., Удалих О.О. Управління потенціалом підприємства. Навчальний посібник. – К:. Центр навчальної літератури, 2006. – 362 с.
7. Добрикіна О.К., Рижиков В.С., Касьянюк С.В., Кокотко М.Є., Костенко Т.Д., Герасимов А.А. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 208 с.
8. Економічний довідник аграрника. В.І. Дробот, Г.І. Зуб, М.П. Кононенко та ін. / За ред. Ю.Я. Лузана, П.Т. Саблука. – К.: Преса України, 2003. – 800 с.
9. Закон України „Про оцінку земель” № 1378-ІV від 11 грудня 2003 року.
10. Закон України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” від 12 липня 2001 року.
11. Закон України «Про плату за землю» від 03 липня 1992 року.
12. Касьянова Н.В. Потенціал підприємства: формування та використання: підручник / Н.В. Касьянова, Д.В. Солоха, В.В. Морева, О.В. Бєлякова, О.Б. Балакай. – Донецьк: Вид-во Цифрова типографія, 2012. –257 с.
13. Круш П.В., Поліщук С.В. Оцінка бізнесу: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 264 с.
14. Краснокутська Н.С. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 352 с.
15. Методика експертної грошової оцінки земельних ділянок (затверджено постановою КМУ від 11 жовтня 2002 р. № 1531).
16. Методика нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів (затверджена постановою КМУ №213 від 23 березня 1995 року).
17. Методика оцінки майна (затверджено постановою КМУ від 10 грудня 2003 р. № 1891).
18. Методичні рекомендації з експертної оцінки майна в підприємствах АПК. / За ред. академіка УААН П.Т. Саблука та чл..-кор. УААН Г.М. Підлесецького. – Київ, 2000. – 97 с.
19. Національний стандарт №1 «Загальні засади оцінки майна та майнових прав (затверджений постановою КМУ №1440 від 10 вересня 2003 року).
20. Національний стандарт №2 «Оцінка нерухомого майна» (затверджений постановою КМУ №1442 від 28 жовтня 2004 року).
21. Національний стандарт №3 «Оцінка цілісних майнових комплексів» (затверджений постановою КМУ №1655 від 29 листопада 2006 року).
22. Національний стандарт №4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності» (затверджений постановою КМУ №1185 від 03 жовтня 2007 року).
23. Управління ресурсами підприємства: Навчальний посібник / Під ред. Б.М.Воробйова, Б.І.Холода . К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 288 с.
24. Федонін О.С., Рєпіна І.М., Олексюк О.І. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2004. – 316 с.
25. Федонін О.С., Рєпіна І.М., Олексюк О.І. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни – К.: КНЕУ, 2005. – 261 с.
26. Хомяков Л.І. Управління потенціалом підприємства: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2008 . – 600 с.
