Будь-який бізнес – це конкретна діяльність, організована в межах певної організаційно-правової структури у вигляді підприємства. Підприємство, прагнучи зайняти свою власну ринкову нішу, формує певний потенціал, тобто виробничі, фінансові, ринкові, інтелектуальні, організаційні, інформаційні можливості, що дозволять закріпити специфічні особливості даного підприємства, створять йому положення на ринку і в остаточному підсумку визначать перспективи його розвитку.
У зв’язку з тим, що рівень реалізації поточних і потенційних можливостей безпосередньо впливає на досягнення оперативних, тактичних і стратегічних цілей діяльності підприємства, виникає об’єктивна необхідність уоцінці потенціалу підприємства. Причому, основною характеристикою потенціалу в процесі такої оцінки повинна бути його цінність для досягнення зазначених цілей, що може бути визначена за допомогою відносних або вартісних показників.
Вихідною передумовою вартісної оцінки є те, що підприємство як об’єкт може бути джерелом доходу і об’єктом ринкової угоди, тобто власник підприємства має право подати його, закласти, застрахувати. Таким чином, підприємство виступає товаром і має певні для нього властивості:
- корисністю для покупця (якщо потенціал підприємства не становить цінності і підприємство не приносить доходу власнику, воно втрачає для нього свою корисність і підлягає продажу; якщо хтось інший бачить нові способи його використання і реалізації сформованого потенціалу, то підприємство стає товаром).
- витратами на створення (формування) (одержання доходу, відтворення елементів потенціалу або формування альтернативного бізнесу супроводжується певними витратами).
Підприємство як об’єкт ринкових угод характеризується низкою специфічних особливостей:
- по-перше, це товар інвестиційний, тобто товар, вкладення в який здійснюються з метою віддачі в майбутньому. Процеси здійснення витрат і одержання доходів роз’єднані в часі, а розмір останніх невідомий і має імовірнісний характер. Якщо майбутні доходи з урахуванням часу їхнього одержання виявляються меншими за витрати на придбання інвестиційного товару, він втрачає свою інвестиційну привабливість і потенціал його знецінюється. Таким чином, поточна вартість майбутніх доходів, які може одержати власник, є верхньою межею ринкової ціни з боку покупця;
- по-друге, підприємство є системою, але продаватись може як система в цілому, так і окремі її підсистеми та елементи. У цьому випадку руйнується його зв’язок з конкретною організаційно-економічною формою, елементи потенціалу підприємства стають основою формування іншої, якісно нової системи. Фактично товаром стає не саме підприємство, а окремі його складові;
- по-третє, потреба в цьому товарі залежить від процесів, що відбуваються як у середині нього самого, так і в зовнішньому середовищі. Причому, з одного боку, нестабільність у суспільстві обумовлює нестійке становище підприємства, з іншого боку, нестійкість самого підприємства спричиняє подальше наростання нестабільності у самому суспільстві. З цього випливає ще одна особливість підприємства як об’єкта ринкових угод – потреба в регулюванні купівлі-продажу.
В Україні ринкові угоди з такого роду товарами стали можливі завдяки активізації оцінної діяльності в 1991-1992 роках, що було пов’язано з переходом економіки країни в ринкові умови. В березні 1992 р. були прийняті Закони України «Про приватизацію майна державних підприємств»” і «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», а також інші законодавчі і нормативні документи, що вимагали оцінки будинків, споруджень, приміщень, цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств, об’єктів незавершеного будівництва.
Надалі, у зв’язку з приватизацією великих державних підприємств, особливо з переходом до її грошової форми, з’явилась реальна потреба в експертній оцінці бізнесу – діючих підприємств, пакетів акцій, часток, паїв у господарчих товариствах відкритого та закритого типу, а також нематеріальних активів.
