Дія небезпечних факторів виробництва немає спонтанно, адже технікою користуються люди. Тому вона локалізується чи посилюється залежно від рівня організації виробництва, організованості і дисципліни працівників, їх кваліфікації,санітарно-технічного і лікувально-профілактичного забезпечення, і навіть рівня профілактичної роботи, з охорони праці. Тому державна регуляція умов праці одна із найважливіших соціальних завдань суспільства.
Основним Законом, що гарантує громадян безпечними безневинні умови праці, є Конституцію України. Реалізація цих прав здійснюється через виконання вимог, викладених, в законодавчі акти.
Закон України «Про підприємства України» визначає, що це підприємство зобов’язана надати всім працівникам безпечні безневинні умови праці та несе на встановленому законодавством порядку відповідальність за шкода, заподіяний їх здоров’ю та працездатності.
Закон України «Про колективних договорах і угодах» передбачено, що у колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо охорони праці, а угодах державною, галузевому, регіональному рівнях регулюються основні засади і норми соціально – економічної політики, зокрема, щодо умов і охорони праці.
Закон «Про охорону праці» характеризують численні нововведення, такі як:
- впровадження економічних методів управління охороною праці в зміну адміністративно командним;
- застосування низки додаткових штрафних санкцій, і навіть пільг, щодо оподаткування;
- створення чіткої системи органів управління і нагляду над умовами і охороною праці;
- істотне розширення правий і соціальних гарантій працівників, насамперед, осіб, які зазнали від нещасного випадку з виробництва чи професійного захворювання, і неблагополучних родин загиблих;
- місця й підвищення ролі колективного договору підприємства у виконанні завдань щодо підвищення умов та безпеки праці, забезпечення встановлених законом правий і соціальних гарантій працівників, зокрема на пільги і компенсації;
- визначення правового статусу служб охорони праці в підприємствах і органах управління всіх рівнів;
- забезпечення активної участі профспілок та інших громадських формувань, широкого загалу трудящих, у вирішенні питань охорони праці;
- створення необхідних умов установи нових громадських інститутів власності та можливості обрання комісій з охорони праці підприємства міста і уповноважених колективу з цих питань.
Законом передбачена чітку систему управління охороною праці та регуляції умов праці. Державна політика у сфері охорони праці виходить з таких принципах:
- пріоритету життя і здоров’я робітників стосовно результатам підприємств;
- повну відповідальність власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;
- комплексного рішення завдань охорони праці з урахуванням національних програм з цих питань і з урахуванням напрямів економічної та політики, досягнень, у сфері науку й техніки;
- соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди, особам, які зазнали від нещасних випадків з виробництва і фахових захворювань;
- використання економічних методів управління охороною праці, проводити політику пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці;
- участі держави у фінансуванні заходів з охорони праці та іншого подібного начиння.
Державне управління охороною праці та державна регуляція умов праці Україні відправляють Кабінет міністрів України, Державний департамент з нагляду над охороною праці, Міністерства освіти й інші центральні органи державної виконавчої, місцева державна адміністрація, місцеві ради народних депутатів.
Громадського контролю за законодавством про охорону праці здійснюють профспілки і трудові колективи через уповноважених.
Уповноважені трудових колективів з питань охорони праці згідно із законодавством про охорону праці здійснюють контроль:
- умов праці в робочих місць, безпеки технологічних процесів, машин, механізмів, стану коштів колективної безпеки й індивідуальної захисту;
- режиму праці та відпочинку;
- використання праці жінок, неповнолітніх і інвалідів;
- забезпечення працівників засобами індивідуальної захисту;
- пільг і компенсацій, які надаються працівникам до праці із тяжкими і шкідливими умовами праці;
- відшкодування власником шкоди працівникам у разі погіршення здоров’я чи заподіяної моральної шкоди.
закон України “Про охорону праці» визначає соціально – економічні, організаційно – технічні, санітарно-гігієнічні і лікувально-профілактичні заходи щодо охорони праці.
Соціально – економічними заходами з охорони праці передбачаються: обов’язкове соціальне страхування працівників власником підприємства від нещасних випадків і фахових захворювань; безплатне забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням та решту пільг і компенсації працівникам, зайнятих на роботах із тяжкими і шкідливими умовами; безплатна видача працівникам спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуальної захисту, на роботах з шкідливими і небезпечними умовами; відшкодування власником шкоди у зв’язку з каліцтвом та інших ушкодженням здоров’я (або його сім’ї у разі смерті потерпілого), пов’язаних із виконанням трудових обов’язків і навіть моральної шкоди.
Організаційно-технічні заходи й кошти покликані забезпечити такий рівень організації праці та технічних рішень з охорони праці, які виключали б впливом геть працівників небезпечних виробничих чинників.
Організаційні заходи передбачають правильну виучку працівників, чітка й своєчасне проведення інструктажів і місцевого контролю знань із охорони праці, зручне планування робочих місць, хороше стан коштів колективної безпеки й індивідуальної захисту.
До технічних засобів і заходам належать: застосування технічно досконалого устаткування, інструментів, і пристроїв, транспортних засобів і коштів колективної захисту (огороджень, запобіжних пристроїв, блокування, сигналізації, системи дистанційного управління).
