Дотримання норм трудового права щодо робочого часу і часу відпочинку є обов’язком як роботодавця, так і для працівників. Останні зобов’язані використовувати весь робочий час для виконання трудової функції, а роботодавець - забезпечити необхідні для цього умови й організувати роботу таким чином, аби не порушувати право працівників на відпочинок.
Види робочого часу розрізняються за його тривалістю. Трудове законодавство встановлює такі види робочого часу: 1) нормальної тривалості; 2) неповний робочий час; 3) скорочений робочий час.
Згідно із ст. 45 Конституції України максимальна тривалість робочого часу визначається законом. Трудовим законодавством України встановлено, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень як при п’яти, так і при шестиденному робочому тижні.
Чинне законодавство України не забороняє встановлювати для працівників при укладенні колективного договору меншу тривалість робочого часу (ч. 2 ст. 50 КЗпП). Так, у Генеральній угоді про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин в Україні на 2010-2012 роки сторони зобов’язалися передбачати у розділі «Охорона праці та здоров’я» галузевих та регіональних угод і колективних договорів підприємств, установ і організацій всіх форм власності умови і порядок запровадження скороченої тривалості робочого часу з одночасним збереженням розміру заробітної плати для працівників, що мають дітей до 14 років або дитину-інваліда (п. 3.5).
Тривалість робочого часу можна зменшити і за трудовим договором. Так, відповідно до ст. 56 КЗпП за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватися як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Праця у цих випадках оплачується пропорційно відпрацьованому часу, а при відрядній оплаті праці-залежно від виробітку.
Неповний робочий час може бути встановлено угодою роботодавця і працівника на певний строк і без зазначення строку. В обов’язковому порядку на прохання працівника неповний робочий час встановлюється для вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до 14 років, дитину-інваліда, для догляду за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку.
Важливою гарантією трудових прав і певним стимулом є норма ч. 3 ст. 56 КЗпП, відповідно до якої робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. Особи, які працюють неповний робочий час, користуються тими самими правами, що і працюючі на умовах нормального робочого часу. їм надається відпустка тієї самої тривалості, надаються вихідні і святкові дні, час роботи зараховується у трудовий стаж.
У сучасних умовах, коли погіршилося фінансове становище підприємств, спостерігається спад виробництва, встановлення неповного робочого часу можливе не тільки з ініціативи працівника, а й власника підприємства, установи, організації. Але в такій ситуації перехід на неповний робочий час може здійснюватися роботодавцем при дотриманні правил ст. 32 КЗпП України. Встановлення неповного робочого часу в цьому випадку є для працівників зміною істотних умов праці, оскільки, як правило, знижується розмір оплати праці. Тому про встановлення неповного робочого часу роботодавець має попередити працівників не пізніше ніж за два місяці. Протягом цих двох місяців зберігаються попередні умови праці. Якщо працівник не згоден працювати в режимі неповного робочого часу, трудовий договір з ним припиняється за п. 6 ст. 36 КЗпП України.
Скорочена тривалість робочого часу-це вид робочого часу, який встановлюється законодавством (ст. 51 КЗпП), є обов’язковим для роботодавця і оплачується як робочий час нормальної тривалості.
Скорочений робочий час встановлюється:
1) для працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) 24 години на тиждень.
Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половину максимальної тривалості робочого часу, передбаченої в абз. 1 цього пункту для осіб відповідного віку;
2) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, - не більш як 36 годин на тиждень.
Перелік виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством1;
3) для окремих категорій працівників розумової праці, діяльність яких пов’язана з підвищеним інтелектуальним і нервовим напруженням у випадках, передбачених законодавством. До таких працівників віднесені лікарі, вчителі, викладачі середніх спеціальних і вищих навчальних закладів тощо. Наприклад, наказом Міністерства охорони здоров’я України від 25 травня 2006 р. № 319 «Про затвердження норм робочого часу для працівників закладів та установ охорони здоров’я» встановлено такі норми:
1.4.18 годин на тиждень:
- для вчителів І-ХІІ класів шкіл, вчителів-дефектологів та логопедів закладів охорони здоров’я (крім будинків дитини).
1.5.20 годин на тиждень:
- для завідувачів логопедичних пунктів, логопедів будинків дитини.
1.6.24 години на тиждень:
- для музичних керівників, концертмейстерів, акомпаніаторів, культорганізаторів.
На практиці виникають ситуації, коли необхідно розмежовувати неповний та скорочений робочий день. Зокрема:
- неповний робочий день (та його тривалість) встановлюється за згодою сторін, а скорочений (та його тривалість) - встановлений законодавством тільки для окремих категорій працівників;
- неповний робочий час може встановлюватися будь-якому працівнику, тоді як скорочена тривалість робочого часу встановлюється тільки для неповнолітніх; працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці; вчителів, лікарів та інших категорій;
- при неповному робочому дні праця оплачується пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку, а при скороченому робочому дні - як за повний робочий день.
Зменшення тривалості роботи напередодні святкових і вихідних днів, у нічний час. Згідно зі ст. 53 КЗпП України напередодні святкових і неробочих днів (ст. 73 КЗпП) тривалість роботи працівників, крім працівників, зазначених у ст. 51 КЗпП України, скорочується на одну годину як при п’ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні.
Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати п’ять годин.
При роботі у нічний час установлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Це правило не поширюється на працівників, для яких уже передбачене скорочення робочого часу.
Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною у тих випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема в безперервно діючих виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем.
Нічним вважається час з 10-ї години вечора до 6-ї години ранку.
Робота у нічний час розглядається у трудовому праві як виняток, вона може негативно вплинути на стан здоров’я. Тому в трудовому законодавстві встановлено обмеження її застосування, а для окремих категорій працівників - повна заборона. Забороняється залучення до роботи у нічний час:
1) вагітних жінок, а також жінок, що мають дітей віком до трьох років (ст. 176 КЗпП);
2) осіб молодше вісімнадцяти років (ст. 192 КЗпП);
3) інших категорій працівників, передбачених законодавством.
Робота жінок у нічний час не допускається, за винятком випадків, передбачених ст. 175 КЗпП України. Обмеження не поширюється на жінок, що працюють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї родини.
Згідно зі ст. 108 КЗпП України робота у нічний час оплачується в підвищеному розмірі, встановленому Генеральною, галузевою (регіональною) угодами і колективним договором, і розмір підвищення оплати не може бути нижче 20 % тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час.
Неповний робочий час — вид робочого часу, який менший від нормованого (менший за 40 годин на тиждень) і встановлюється за особистою угодою між працівником і роботодавцем.
Підставами для застосування неповного робочого часу чи тижня можуть бути: вагітність жінки, наявність у жінки дитини віком до 14 років, дитини-інваліда; також скорочений робочий час мають жінки, які здійснюють догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку та інваліди.
Законом не передбачено конкретні терміни, скільки триває неповний робочий час. Отже, тривалість робочого дня та кількість днів, які працівник працює, встановлюється за особистою угодою. Неповний робочий час можна встановити або зменшенням тривалості щоденної роботи, або зменшенням кількості днів роботи, або і те, і те одночасно. Розмір заробітної плати в цьому випадку розраховується пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
Переведення працівника на неповний робочий день чи тиждень можливе або на певний термін, або безстроково. Це на основі заяви працівника фіксується в наказі про переведення. Також там чітко зазначається кількість днів чи годин, які працівник буде на робочому місці.
Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень трудових прав працівника. Він користується всіма тими самими правами, що й інші працівники, зокрема, має право на основну відпустку повної тривалості.
Робочий час - це встановлений законом, колективним і трудовим договором період календарного часу, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку та графіку роботи повинен знаходитися на своєму робочому місці й виконувати обумовлену трудову функцію. Законодавство встановлює різні види робочого часу:
1) нормальну тривалість робочого часу, що не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу тривалість цього часу (ст.50 КЗпП);
2) скорочений робочий час, який за тривалістю менше нормального, але з оплатою праці як за нормальну тривалість.
3) неповний робочий час – встановлюється за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом як при прийнятті на роботу, так і згодом (може бути неповним робочим днем або неповним робочим тижнем). Такий робочий час обов’язково встановлюється на прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку.
Оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників (ст. 56 КЗпП);
4) ненормований робочий день – це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі виробничої потреби вони виконують роботу понад нормальну тривалість робочого часу. Такий робочий час застосовується для керівників, спеціалістів і робітників у випадках:
- коли праця не піддається точному обліку в часі;
- коли робочий час за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості;
- коли робочий час розподіляється на розсуд працівника. Наказом Міністерства праці та соціальної політики України закріплено надання додаткової оплачувальної відпустки тривалістю 7 календарних днів працівникам, що працюють на ненормованих умовах за особливий характер праці;
5) надурочний робочий час мас місце у виняткових випадках, що визначаються законодавством. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня, і можуть застосовуватися лише при:
- проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;
- проведенні громадсько необхідних робіт по водопостачанню, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв’язку – для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;
- необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок o непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення ЇЇ може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а
- також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;
- необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;
- нез’явленні працівника, який заступає, коли робота не допускає перерви; в цих випадках власник або уповноважений ним орган зобов’язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником.
Закон забороняє залучати до надурочних робіт:
- вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;
- осіб, молодших вісімнадцяти років;
- працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять;
- інші категорії працівників визначених законодавством. Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою.
Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.
Такі роботи можуть провадитися лише з дозволу профспілкового комітету підприємства, установи, організації і не повинні перевищувати для кожного працівника 4-ох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.
6) Нічний робочий час, тобто праця в нічну зміну. Нічним вважається час з 10 годин вечора до 6-ти годин ранку При роботі в нічну зміну тривалість роботи скорочується на одну годину. Але робота оплачується у підвищеному розмірі, встановлюваному генеральною, галузевою (регіональною) угодами та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час.
Забороняється залучення до роботи в нічний час:
1) вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років;
2) осіб, молодших вісімнадцяти років;
3) інших категорій працівників, передбачених законодавством.
Робота жінок в нічний час не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід. Перелік цих галузей і видів робіт із зазначенням максимальних термінів застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України.
Робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.
Трудове право закріплює різні режими робочого часу у колективних договорах, правилах внутрішнього розпорядку, графіках змінності, що укладаються на підприємствах, в установах, організаціях. Розрізняють:
- п’ятиденний робочий тиждень;
- шестиденний робочий тиждень;
- сумований облік робочого часу.
Робочий день – це календарний період під час якого найманий працівник протягом доби виконує свої трудові функції. Тривалість щоденної роботи на конкретному підприємстві (в установі, організації) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності. При цьому закон забороняє призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд та визначає тривалість перерви між змінами, яка має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (ст. 59 КЗпП).
На роботах з особливими умовами і характером праці в порядку і випадках, передбачених законодавством, робочий день може бути поділений на частини з тією умовою, щоб загальна тривалість роботи не перевищувала встановленої тривалості робочого дня. Такий поділ робочого часу може бути встановлений для водіїв міського транспорту та працівників тваринництва (годівля, доїння корів тощо) - вранці й увечері, в години пік, а всередині дня - вільні від роботи години.
Облік робочого часу повинен здійснювати власник підприємства. Існують такі види обліку робочого часу:
- щоденний, коли працівник має однакову тривалість щоденної роботи;
- щотижневий, коли кожного тижня однаково реалізується тижнева норма робочих годин;
- підсумковий, коли неможливе додержання щоденної чи щотижневої норми тривалості робочого часу. Він може бути місячним, квартальним, річним, але з таким розрахунком, щоб тривалість робочого часу на тиждень не перевищувала 40 годин на кожного працюючого. Такий облік застосовується, коли працюють у зміни різної тривалості або на безперервно діючих підприємствах тощо.
Стаття 45 Конституції України визначає: кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня для окремих професій, скорочення тривалості роботи у нічний час.
Трудове право України визначає такі види відпочинку: перерви протягом робочого дня; щоденний відпочинок після роботи; щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні); щорічні (святкові) неробочі дні; щорічні відпустки та ін.
Перерви протягом робочого дня надаються працівникам для відпочинку і харчування (обідня перерва, як правило, через 4 год. після початку роботи). Перерва не включається в робочий час. Початок і закінчення перерви встановлюються правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Працівники використовують час перерви на свій розсуд, на цей час вони можуть піти з роботи. Якщо через умови виробництва перерву встановити неможливо, працівникові має бути надана можливість прийняття їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт і місце обідньої перерви визначаються керівником за погодженням із профспілковим комітетом.
Щоденним відпочинком є перерва в роботі після закінчення робочого дня. Тривалість такого відпочинку залежить від конкретного режиму робочого часу. У всіх випадках мінімальна тривалість щоденного відпочинку разом із часом обідньої перерви має бути не меншою за подвійну тривалість робочого часу в робочий день, що передує відпочинку. Наприклад, при 7-годинному робочому дні і годинній обідній перерві міжденна перерва у роботі становить 16 годин.
Щотижнений відпочинок. Вихідні дні надаються усім працівникам. Загальним вихідним днем є неділя. Другий день може визначатися графіком роботи організації, погодженим із профспілковим комітетом і, як правило, має надаватися підряд із загальним вихідним днем.
Вихідні дні на підприємствах, пов’язаних з обслуговуванням населення (у магазинах, театрах, музеях тощо), встановлюються місцевими Радами.
Законодавство про працю забороняє роботу у вихідні дні. Залучення до роботи у ці дні допускається лише з дозволу профспілки і лише у виняткових випадках за письмовим наказом керівника.
Святкові дні в Україні: 1 січня, 7 січня - Різдво, 8 березня Міжнародний жіночий день, 1-2 травня - День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня - День перемоги; 28 червня - День Конституції України; 24 серпня - День Незалежності України. Неробочими днями є дні релігійних свят: - Пасха (Великдень), Трійця.
За поданням релігійних громад інших конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств надає особам, які сповідують відповідні релігії, до 3 днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні (так, іноземні студенти, які навчаються в Україні, святкують свої національні свята).
У святкові й неробочі дні допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови. На бажання працівника, який працював у цей день, йому може бути наданий інший день відпочинку або оплачена робота у подвійному розмірі.
Щорічні відпустки встановлюються відповідно до Закону України «Про відпустки» (1996). Право на відпустку мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами незалежно від форм власності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Законом України «Про відпустки» встановлюються такі види щорічних відпусток: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу зі шкідливими умовами праці та ін.
Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менше як 24 календарних дні за робочий рік. Право на щорічну відпустку у перший рік роботи настає після закінчення 6 місяців безперервної роботи на підприємстві.
Промислово-виробничому персоналу промисловість з особливими умовами праці вугільна, металургійна та ін. встановлена щорічна відпустка від 28 робочих днів. Керівні, педагогічні працівники мають відпустку 56 календарних днів. Особам віком до 18 років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день.
Відпустка без збереження заробітної плати (до 15 календарних днів на рік) може бути надана працівникові на його прохання за угодою сторін у зв’язку з сімейними обставинами та з інших поважних причин.
Закон України «Про відпустки» передбачає випадки, коли відпустки без збереження заробітної плати надаються працівникові на його прохання в обов’язковому порядку:
1) особам, які беруть шлюб (до 10 календарних днів);
2) для закінчення санаторно-курортного лікування відповідно до медичного висновку);
3) у разі смерті рідних тривалістю, залежно від ступеня спорідненості із померлим, від 3 до 7 днів;
4) для складання вступних екзаменів у вищі навчальні заклади та у ряді інших випадків.
