Відомо, що всі люди різні. Так і з керівниками. Хоча для більшості начальник і є уособленням чогось нехорошого, навряд чи хтось стане заперечувати його важливість. Адже, часто буває так, що керівник є ще й засновником компанії, тобто тією людиною, яка створила робочі.
У кожного керівника складаються певні стереотипи управлінської діяльності. Ці стереотипи прийнято називати стилем управління.
Стиль керівництва – сукупність засобів впливу керівника на підлеглих, яка обумовлена специфікою завдань, поставлених перед підприємством, взаємовідносинами керівника з підлеглими, обсягом його посадових повноважень, особовими якостями всіх членів колективу.
Успіх застосування того чи іншого стилю залежить від багатьох обставин:
- змісту задачі і термінів її розв’язання;
- особистості керівника;
- особливостей колективу і виконавця;
- специфіки «поточного моменту»;
- інші фактори.
Під словом «стиль» розуміють ту особливість, яка часто не має певного кількісного виміру і сприймається нами інтуїтивно, як щось, що відрізняє один об’єкт від іншого. У літературі використовують такі поняття як «стиль керівництва» і «стиль управління» між якими ставлять знак рівняння, крім того є таке поняття як «стиль керівника». Дамо їх визначення.
Стиль управління, або керівництва – це гнучка манера поведінки керівника, щодо співробітників, яка змінюється в часі залежно від ситуації і виявляється в способах виконання управлінських робіт, підпорядкованих керівнику співробітників.
Стиль керівника – це сукупність типових і відносно стабільних методів впливу керівника на підлеглих з метою ефективного виконання управлінських функцій і тим самим завдань, що стоять перед організацією.
Існують традиційні і сучасні підходи до визначення стилю керівництва. Вперше стилі керівництва були визначені К. Левіном як авторитарний, демократичний і ліберальний. Пізніше деякі автори внесли зміни в їх назву і тепер ці ж стилі називають директивний, колегіальний і пасивний.
Авторитарний (директивний, диктаторський) стиль управління: для нього характерне тверде одноосібне прийняття керівником всіх рішень, жорсткий тотальний контроль за виконанням рішень із погрозою покарання, відсутність інтересу до працівника як до особистості. За рахунок постійного контролю цей стиль управління забезпечує цілком прийнятні результати роботи (за непсихологічними критеріями: прибуток, продуктивність, якість продукції може бути високими), але недоліків більше, ніж переваг:
1)висока ймовірність помилкових рішень;
2)придушення ініціативи, творчості підлеглих, уповільнення нововведень, застій, пасивність співробітників;
3)незадоволеність людей своєю роботою, своїм положенням у колективі;
4)несприятливий психологічний клімат, що обумовлює підвищене психологічно-стресове навантаження і шкідливий для психічного і фізичного здоров’я.
Цей стиль управління доцільний і виправданий лише в критичних ситуаціях (аварії, бойові воєнні дії). Але в автократа є і привабливі риси. Люди цього типу найчастіше мають прямо-таки блискавичну реакцію, енергійні і розумні, рішуче переборюють труднощі.
Демократичний (колективний) стиль управління: управлінські рішення приймаються на основі обговорення проблеми, врахування думок і ініціатив співробітників, виконання ухваленого рішення контролюється і керівником, і самими співробітниками, керівник проявляє інтерес і доброзичливу увагу до особистості співробітників, до їхніх інтересів, потреб, особливостей.
Демократичний стиль є найефективнішим, тому що він забезпечує високу ймовірність правильних, зважених рішень, високі виробничі результати праці, ініціативу, активність співробітників, задоволеність людей своєю роботою і членством у колективі, сприятливий психологічний клімат і згуртованість колективу.
Демократ не уникає відповідальності за власні рішення або помилки підлеглих, по заслугах хвалить або лає, свої вказівки формулює чітко і переконливо.
Ліберальний (пасивний, нейтральний) стиль управління характеризується, з одного боку, можливістю кожного висловлювати свої позиції, але реального врахування і узгодження цих позицій не прагнуть досягти, а з іншого боку, навіть ухвалені рішення не виконуються, немає контролю за їхньою реалізацією, все спущено на «самоплив», внаслідок чого результати роботи зазвичай низькі, люди не задоволені своєю роботою, керівником, психологічний клімат у колективі несприятливий, немає ніякого співробітництва, немає стимулу сумлінно трудитися, частини роботи складаються з окремих інтересів менеджерів підгруп, можливі приховані і явні конфлікти, іде розшарування на конфліктуючі підгрупи.
Під стилем розуміється манера поведінки керівника стосовно підлеглих, що дозволяє вплинути на них і змусити робити те, що в цей час потрібно.
Існують дві основні стильові шкали:
- шкала влади, діапазон якої простирається від повної демократії до абсолютної автократії. Тут розглядається ставлення керівника до своїх підлеглих як до суб’єктів управління;
- шкала переваг, на якій відбивається ставлення керівника до підлеглих як до об’єктів управління.
По «шкалі влади» стилі керівництва підрозділяються на кілька видів, як вже зазначалося, на:
- авторитарний (директивний);
- демократичний (колегіальний);
- ліберальний (поблажливий).
Їхні особливості відображено в таблиці 1.
Таблиця
