В сучасній цифровій техниці, в тому числі, і в обчислювальній та мікропроцесорній техниці широко розповсюджені запам’ятовувальні пристрої. Вони, як правило, об’єднуються у окрему підсистему пам’яті. запам’ятовувальні пристрої(ЗП)призначені для зберігання двійкової інформації. Основними операціями у пам’яті є запис, зберігання і вибірка (читання) інформації. Сукупність операції запису і вибірки називається зверненням до пам’яті.
ЗП будуються з двохпозиційних елементів пам’яті(ЕП), кожен з яких зберігає один біт інформації. Сукупність декількох елементів пам’яті створюють комірку пам’яті,яка призначена для зберігання багаторозрядної двійкової інформації і звернення до елементів якої відбувається одночасно. Звернення до ЗП відбувається за адресним принципом, який передбачає наявність у кожній комірки пам’яті відповідного номера, що називається адресом і котрий необхідно явно чи неявно вказувати при зверненні. Крім адресних, використовують асоціативні ЗП, звернення до комірок яких відбувається по результатах аналізу деяких розрядів інформації, яка зберігається.
Класифікувати і порівнювати ЗП можливо по багатьом різним критеріям в залежності від потреби користувача і технічних вимог до побудови пам’яті. Основними критеріями, які визначають побудову і функціонування ЗП, є: фізичний принцип роботи запам’ятовувальних елементів і технологія їх виготовлення, доступ до комірок пам’яті, швидкість обміну інформацією, спосіб зберігання інформації тощо.
Так в залежності від природи фізичного середовища, у якому зберігається інформація, ЗП розділяються на напівпровідникові, пристрої із зарядовим зв’язком (ПЗЗ), магнітні, оптичні тощо. Подальше будемо розглядати напівпровідникові ЗП.
Для порівняння запам’ятовувальних пристроїв між собою розроблена система параметрів, що характеризує їх властивості. До таких параметрів відносяться:
− інформаційна ємність– це кількість одиниць інформації, що одночасно може зберігатися у ЗП, і визначається у двійкових одиницях бітах або байтах. У разі використання одиниці вимірювання – байт, ємність пам’яті подають через число K = 1024 байт = 1 кбайт;
− розрядність даних – визначається вмістом (кількістю розрядів) комірки пам’яті;
− організація пам’яті – це параметр, який поєднує два попередніх у вигляді виразу
N × n,
де N – кількість комірок пам’яті, які входять у ЗП;
n – розрядність даних.
Добуток, який буде отримано, при виконанні множення, буде дорівнювати інформаційній ємності у той одиниці вимірювання, яка визначена розрядністю даних;
· час вибірки– інтервал часу з моменту надходження запиту на передачу даних до моменту їх появи на виході ЗП;
· тривалість циклу звернення (цикл пам’яті)– мінімальний інтервал часу між двома сусідніми зверненнями до ЗП, кожен з яких буде нормально виконуватись;
· напруга живлення ЗП– визначає вибір необхідного пристрою живлення;
· потужність енергоспоживання– електрична потужність, яку споживає ЗП при роботі. Для деяких типів ЗП розрізняється потужність енергоспоживання у режимі звернення (запис, читання) і у режимі зберігання. Потужність енергоспоживання у режимі звернення набагато більша за потужність у режимі зберігання;
· питома вартість –визначає співвідношення вартості і інформаційної ємності ЗП.
Вимоги до обсягу і швидкодії пам’яті є суперечними. Досягнення високої швидкодії є досить важкою технічною задачею, вирішення якої потребує додаткових витрат для досягнення необхідного обсягу пам’яті. Взагалі вартість ЗП складає значну частину витрат на апаратну частину будь-якого цифрового пристрою. Для раціональної організації пам’яті передбачено класифікацію ЗП по швидкодії, яка окреслює певну ієрархію пристроїв пам’яті. Це необхідно для забезпечення високої швидкої обміну інформацією між пам’яттю і арифметико-логічним пристроєм (АЛП) мікропроцесора при великій ємності ЗП МПС. Ієрархія ЗП обчислювальних систем показана на рис. 1.98. Вершину цієї ієрархії складають найшвидкодіючі ЗП певної МПС, які входять до складу центрального процессора (ЦП) – надоперативний ЗП (НОЗП) і внутрішня кеш-пам’ять.
Рисунок 1.98 – Ієрархія пам’яті МПС
Надоперативний ЗП(НОЗП) складається з регістрів загального призначення ЦП, кількість яких залежить від архітектури процесора і складає від 16 до 64 регістрів, кількість розрядів у кожному з котрих визначається регістровою моделлю процесора. Ці регістри не потребують виставлення адреси і її обробки при зверненні до них, тому швидкість роботи з ними максимальна.
Внутрішня кеш-пам’ять– це різновид програмно недоступної оперативноїпам’яті ємністю 1 – 16 кбайт, яка вбудована у ЦП. В залежності від типу процесора може бути одна кеш-пам’ять, спільна для даних і команд або дві окремих.
Зовнішня кеш-пам’ять– це також оперативна пам’ять, яка встановлюється на системній платі і призначена для прискорення процедури звернення до інших типів пам’яті, що входять до складу МПС. Ємність цієї пам’яті становить 64 кбайт – 1 Мбайт і постійно зростає у кожній наступній моделі комп’ютера. Швидкість роботи цієї пам’яті визначається швидкодією системної шини.
Оперативний запам’ятовувальний пристрій(ОЗП) – основний тип пам’яті МПС, який значною мірою визначає властивості МПС. Складається з двох видів пам’яті – постійного запам’ятовувального пристрою і, власне, оперативного запам’ятовувального пристрою. ОЗП будується за адресним принципом і має довільний доступ до кожної з комірок пам’яті.
Постійний запам’ятовувальний пристрій(ПЗП) – будується з мікросхем постійних (ПЗП) або перепрограмованих запам’ятовувальних пристроїв (ППЗП). Ці мікросхеми не допускають оперативної зміни інформації, що зберігається в них під час виконання програми і не втрачають її при відключенні живлення. Інформація до них записується під час виготовлення або при першому програмуванні мікросхеми і надалі змінитися не може. Тому, під час роботи МПС інформація з них лише зчитується. У ПЗП зберігаються таблиці кодів команд, константи, стандартні підпрограми, наприклад, BIOS тощо. Ємність ПЗП складає 64 – 128 кбайт. Вартість біта інформації, що зберігається у ПЗП може бути майже на порядок нижче ніж у ОЗП.
Оперативний запам’ятовувальний пристрій(ОЗП) – пристрій пам’яті призначений для запису, зберігання і зчитування будь-якої інформації під час виконання програми. В залежності від типу використовуваних мікросхем, ОЗП буває двох видів: статичний і динамічний. Статичний ОЗП будується з мікросхем елементом пам’яті яких є транзисторний тригер. Такий елемент пам’яті може зберігати інформацію дуже довго, доки є живлення, незалежно від кількості звернень для читання цієї інформації. ОЗП динамічного типу у якості елемента пам’яті використовує конденсатор, який є паразитною ємністю деяких схем, що побудовані з транзисторів зі структурою метал-діелектрик-напівпровідник (МДН). У результаті саморозряду такої ємності, інформація, що записана може пропадати, тому вони потребують періодичного її поновлення (регенерування). При регенеруванні у кожний запам’ятовувальний елемент записується інверсія значення, що зберігалося до читання. В динамічному ПЗП є схема, що вказує, яке значення знаходиться у комірці пам’яті – пряме або інверсне.
Допристроїв зовнішньої пам’ятівідносяться всі нагромаджувачі зі змінними і незмінними носіями: на твердих і гнучких магнітних дисках, лазерних компакт-дисках (CD-ROM) тощо. Обмін інформацією з такими пристроями відбувається з малою швидкістю, що пояснюється наявністю у їх складі електромеханічних вузлів. В цілому, ємність пристроїв зовнішньої пам’яті не обмежена. Можливо говорити лише про окремі пристрої, наприклад, ємність нагромаджувачів на твердих дисках становить 1 – 100 Гбайт.
Наявність того чи іншого типу пам’яті визначається функціональним призначенням МПС і умовами її роботи.
Окрім адресної пам’яті, до складу МПС можуть входити пристрої з іншим механізмом звернення до окремих комірок. До них відносяться асоціативна та стекова пам’ять.
Асоціативна пам’ять відрізняється тим, що звернення до комірок відбувається не за адресою, а по асоціативним ознакам самої інформації, що визначаються у результаті порівняння її з необхідними. До критеріїв визначення необхідної комірки можливо віднести: рівність вмісту комірки наперед визначеному числу або будь-які інші. При цьому пошук по асоціативній ознаці (або послідовно по окремим розрядам) виконується паралельно у часі для усіх комірок масиву інформації, що зберігається. Це дозволяє підвищити швидкість обробки інформації.
Стекова пам’ять (стек)– це пам’ять з послідовним доступом, звернення до комірок якої відбувається за безадресним принципом, за алгоритмом LIFO (Last Input First Output) – останній увійшов – перший вийшов. У МПС стекова пам’ять широко використовується при виклику підпрограм, обробленні переривань та при обробці вкладених структур даних.
Стекову пам’ять реалізують за апаратним або апаратно-програмним способами.
При апаратній реалізації стекова пам’ять організована як сукупність регістрів, які зв’язані між собою так, що при звернені до стеку вміст його даних автоматично зсувається у той чи інший бік (залежно від операції, яка відбувається), чим забезпечується виконання алгоритму LIFO.
При апаратно-програмній реалізації стек організують у ОЗП статичного типу, а для визначення адреси існує спеціальний регістр SP (Stack Pointer) – вказівник стеку, який вміщує адресу комірки пам’яті, з якої починається робота за алгоритмом LIFO. Ця комірка пам’яті називається вершиною стеку і її вміст змінюється в залежності від виконання алгоритму LIFO для запису або читання даних у стек.
Постійні запам’ятовувальні пристрої (ПЗП) можуть бути зреалізовані при застосуванні різних фізичних принципів і елементів. Загалом, вони відрізняються кількістю можливих змін інформації, способом запису інформації і способом її зміни. Напівпровідникові ПЗП є енергонезалежними пристроями з довільним вибором інформації.
За кількістю можливих змін інформації ПЗП розрізняються на програмовані одноразово та багаторазово. До одноразово програмованих ПЗП інформацію записують один раз при виготовленні мікросхеми або перед першим включенням. У подальшому цю інформацію змінити неможливо. До таких мікросхем ПЗП відносяться: програмовані маскою ПЗП (ПЗПМ або ROM– Read Only Memory), інформація до яких записується шляхом створення на кристалі певного (замовного) фотошаблону і мікросхеми програмовані одноразово (ППЗП – програмовані ПЗП або РROM), у яких користувач має змогу перепалити плавкі перемички на кристалі для занесення певної інформації.
ПЗП характеризуються найбільшою простотою організації та керування. ЕП напівпровідникових ПЗП – це звичайно один елемент (біполярний або МОН транзистор). Простота і малі розміри запам’ятовувальних елементів веде до збільшення щільності зберігання інформації, що в свою чергу веде до збільшення інформаційної ємності і зменшення питомої вартості зберігання інформації.
Більшість ПЗП має словникову організацію, яка дозволяє одночасно зчитувати вміст кількох ЕП (звичайно, один байт інформації), які розташовані у певній комірці пам’яті, за власною адресою.
До групи багаторазово програмованих ПЗП відносять мікросхеми, у яких інформацію, що зберігається, можливо стерти за допомогою ультрафіолетового випромінювання, яке надходить до кристалу через спеціальне віконце у корпусі (EPROM) і мікросхеми з електричним стиранням (EEPROM). До ПЗП з електричним стиранням також відносять флеш-пам’ять.
Програмовані маскою ПЗП.Основним елементом програмованих маскою ПЗП (ПЗПМ) є матриця нагромаджувача, яка складається з масиву ЕП, кожен з яких розташовано на перехресті рядка і стовпчика. Елемент пам’яті ПЗПМ є резистивна або напівпровідникова (діодна, транзисторна) перемичка між строкою і стовпчиком. Відповідно до розробленої маски, у процесі виготовлення мікросхеми перемички формують у тих точках матриці, де має бути записана логічна 1 і не формують, де має бути логічний 0.
Для керування читанням інформації з матриці нагромаджувача використовують дешифратори рядків і стовпців, на які інформація надходить з формувача адреси, який підключено до адресної шини МПС. Дешифратор рядків формує сигнал дозволу читання певного рядка, а дешифратор стовпців формує сигнал читання вмісту певних ЕП рядка. Сигнал з виходу дешифратора стовпців надходить на входи селектора, котрий з’єднує виходи вибраних ЕП з входами підсилювачів-формувачів вихідного сигналу. Спрощена структурна схема типового ПЗПМ показана на рис. 1.99. На цьому рисунку резистори, що з’єднують лінію вибраного рядка з лініями, яки підключені до селектора відповідають сигналам логічної 1, що записані у відповідні комірки. Нагромаджувач на цьому рисунку – це квадратна матриця (N – 1) × (N – 1) ЕП, з вмісту рядка якої можливо сформувати вихідні данні потрібного розміру.
Рисунок 1.99 – Спрощена структурна схема ПЗПМ
Мікросхеми ПЗПМ мають багато варіантів вмісту інформації, що в них зберігається, і кількість їх модифікацій безперервно збільшується, тому при необхідності можливо знайти необхідну.
Виходи усіх мікросхем ПЗПМ мають ТТЛ-рівні і вони побудовані, переважно, за схемою з трьома стійкими станами.
Одноразово програмовані ПЗП(ППЗП або PROM – Programmed Read Only Memory). Мікросхеми цього типу за принципами побудови і принципами функціонування аналогічні ПЗПМ, але допускають програмування їх безпосередньо користувачем. Побудування мікросхеми ППЗУ, в цілому, аналогічно поданому на рис. 1.99. Відміни полягають у наявності пристроїв формування току програмування, який подається на вихідні виводи мікросхеми. Операція програмування відбувається шляхом знищення (перепалювання) плавких перемичок на поверхні кристалу в містах перетину рядків і стовпців матриці нагромаджувача, де потрібно записати логічний 0 або 1, тому ці мікросхеми програмуються лише один раз. В залежності від характеристик мікросхеми, ця матриця в начальному стані має вміст, що складається з нулів або одиниць. Склад вмісту обумовлено характеристиками підсилювача зчитування, який може бути інвертором або повторювачем. Програмування мікросхеми, матриця якої у начальному стані заповнена 0, полягає в тому, що перепалюються перемички у тих місцях, де потрібно зберігати 1. Якщо у начальному стані матриця заповнена 1, то перепалюються перемички, де необхідно зберігати 0.
Програмування проводиться з допомогою спеціальних пристроїв – програматорів, які є досить простими приладами. Програмування проводиться подачею імпульсів електричного струму з амплітудою 30...50 мА, за відповідними адресами.
ППЗП використовуються для зберігання налагоджених програм для керування МПС різного призначення.
Більшість мікросхем ППЗП побудована за ТТЛШ-технологією, але є невелика частина мікросхем, які побудовані за іншими технологіями – ЕСЛ, КМДН тощо. Мікросхеми різних технологій розрізняються за деякими параметрами, в основному, за швидкодією, споживаною потужністю, організацією пам’яті. Втім, усі мікросхеми ППЗП, крім виготовлених за ЕСЛ та n-МДН технологіями, мають вихідні сигнали ТТЛ-рівнів, що забезпечує повну сумісність мікросхем різних типів.
ПЗП, багаторазово програмовані з ультрафіолетовим стиранням(репрограмовані ПЗП – РПЗП-УФ або EPROM–Erasable Programmed Read Only Memory). Ці мікросхеми дозволяють багаторазове їх перепрограмування самим користувачем. Ця властивість забезпечується використанням n-МОН транзисторів з застосуванням механізму лавинної інжекції заряду (ЛІЗМОН) з подвійним затвором. Ці транзистори відрізняються від звичайних МДН транзисторів наявністю двошарового підзатворного діелектрика, який здобув назву «плавучого затвору» (ПЗ). Шар діелектрика, що прилягає до каналу виготовлено з окису кремнію, товщиною менше ніж 5 нм. Другий шар зроблено з нітриду кремнію, товщиною біля 0,1 мкм. Електричний опір цього шару значно вище ніж опір шару окису.
Принцип роботи такого транзистора, який утворює ЕП, пов’язаний з нагромаджуванням заряду між шарами діелектриків і впливом цього заряду на значення порогової напруги транзистора.
У режимі програмування на керувальний затвор, джерело і стік подають імпульс напруги 21 – 25 В позитивної полярності. У зворотно зміщених p-n переходах виникає процес лавинного розмноження носіїв заряду й інжекції частини електронів у ПЗ. В результаті чого, на ПЗ нагромаджується негативний заряд, який зміщує передатну характеристику транзистора в область високої граничної напруги (праворуч), що відповідає запису 0 (рис. 1.100).
Для стирання інформації, перед перепрограмуванням, мікросхему розміщують під ультрафіолетове випромінювання дугової ртутної лампи. Під впливом цього випромінювання посилюється тепловий рух носіїв електричного заряду і електрони, що формували негативний заряд на ПЗ розсмоктуються у підкладку. Це зміщує передатну характеристику в область низької граничної напруги (ліворуч), що відповідає запису 1 (рис. 1.100).
Рисунок 1.100 – Передатна характеристика n-МОН транзистора
Ці мікросхеми мають досить хороші властивості: порівняно високу швидкодію, велику кількість варіантів щодо організації пам’яті, невисоку вартість.
До недоліків цих мікросхем можливо віднести: малу кількість циклів перепрограмування (від 10 до 100), що пояснюється швидким старінням діелектрика під впливом ультрафіолетового випромінювання, потребою у спеціальному устаткуванні для стирання інформації, значний час стирання, досить високу чутливість до висвітлення та можливість випадкового стирання інформації.
ПЗП, багаторазово програмовані з електричним стиранням(репрограмовані ПЗП – РПЗП-ЕС або EEPROM–Electrical Erasable Programmed Read Only Memory). Ці мікросхеми за принципами побудування аналогічні РПЗП-УФ, але стирання інформації не потребує використання ультрафіолетового випромінювання. ЕП такої мікросхеми – це МОН-транзистор з індукованим каналом p-типу або n-типу, що має двошаровий діелектрик під затвором. Верхній шар формують з нітриду кремнію, нижній з – оксиду кремнію. Якщо до затвору відносно підкладки прикласти імпульс напруги позитивної полярності з амплітудою 30 – 40 В, то під дією сильного електричного поля електрони проходять через шар оксиду кремнію і нагромаджують заряд між шарами діелектриків. Цей заряд знижує граничну напругу і зміщує передатну характеристику транзистора ліворуч, що відповідає запису у ЕП логічної 1 (рис. 1.100). Для запису логічного 0, необхідно знищити заряд між шарами діелектриків, що нагромаджується при подачі на затвор імпульсу негативної полярності з амплітудою 30 – 40 В. При цьому заряд електронів витісняється в підкладку. Відсутність заряду у шарі діелектрика зміщує передатну характеристику в область високих граничних напруг (рис. 5.3).
Режими стирання і програмування забезпечуються напругами однієї полярності: негативної для p-МНОН структур і позитивної для n-МНОН структур.
Принципи побудови цих мікросхем аналогічні описаним вище. Крім вузлів, що забезпечують роботу мікросхеми в якості ПЗП, до їх складу входять пристрої, що забезпечують її роботу у режимах стирання і програмування – комутатори режимів і формувачі імпульсів необхідної амплітуди і тривалості з напруги програмування UPR , що подається на відповідний вхід мікросхеми.
До переваг мікросхем РПЗП-ЕС можливо віднести: велику кількість циклів перепрограмування і можливість її перепрограмування безпосередньо у складі певного пристрою, що розширює функціональні можливості таких мікросхем.
Флеш-пам’ять(Flash-пам’ять). Мікросхеми пам’яті такого типу були розроблені фірмою Intel у 1988 році.
У якості ЕП флеш-пам’яті використовується МОН-транзистор з ПЗ, який виготовлено за спеціальною технологією, яка називається ETOX (EPROM Thin Oxide) і запатентована фірмою Intel. В цілому, структура МОН-транзистора з ПЗ подібна описаним вище. Відмінністю, яка забезпечуються технологією ETOX є зменшення товщини шару оксиду кремнію більш ніж втричі, що дозволило зменшити напругу програмування до 12 В і зменшити напругу стирання за рахунок тунельного ефекту, також до 12 В. Ці заходи дозволяють виконувати перепрограмування флеш-пам’яті безпосередньо у складі МПС і забезпечують можливість збільшення кількості циклів запису інформації.
Для забезпечення правильної організації роботи флеш-пам’яті фірмою Intel розроблена низка заходів, що дозволяють уникнути виходу її з ладу під час програмування. До них можливо віднести:
− застосування спеціальних алгоритмів запису і стирання з контролем стану і завершенням процесу за результатами контролю;
− попереднє програмування в режимі стирання, коли перед стиранням усі ЕП матриці встановлюються в стан 0;
− включення до складу мікросхеми регістра, який зберігає ідентифікатори фірми виготовлювача й типу мікросхеми, що дозволяє захистити елемент від помилок вибору алгоритму;
− вбудування в мікросхему кіл, що реалізують алгоритм стирання і запису. Це спрощує зовнішнє керування і захищає від помилок під час перезапису.
Існує три групи мікросхем флеш-пам’яті:
− мікросхеми першого покоління, які виготовлені у вигляді єдиного масиву (блоку), інформація в якому стирається цілком (BULK-ERASE);
− мікросхеми, масив пам’яті яких поділено на блоки різного розміру, що мають різні рівні захисту від випадкового звернення до них (BOOT-BLOCK);
− мікросхеми третього покоління, які мають найбільший розмір масиву, що розділено на блоки однакового розміру з незалежним стиранням (FLASH-FILE).
Мікросхеми різних груп мають відміни у їх використанні. Так мікросхеми BULK-ERASE можуть використовуватись замість традиційних мікросхем EPROM, з можливістю перепрограмування безпосередньо у складі обладнання під керівництвом процесора самої системи. Мікросхеми BOOT-BLOCK застосовуються для зберігання BIOS у персональних комп’ютерах, що дає змогу оновлення системи безпосередньо з зовнішніх носіїв інформації. Мікросхеми FLASH-FILE використовуються для зберігання даних великого обсягу в Flash-картах, які є альтернативою жорстким магнітним дискам. Очікується, що Flash-картки зможуть замінити жорсткі магнітні диски, особливо у системах, що працюють в умовах сильних механічних впливів.
Швидкодія флеш-пам’яті у 125 –250 разів перевищує цей параметр для жорсткого диску, але поступається йому щодо інформаційної ємності, яка не перевищує 40 Мбайт.
Напруга живлення мікросхем флеш- пам’яті становить – 5 В, а стирання і програмування -12 В. Споживаний струм істотно залежить від режиму роботи мікросхеми. Так в режимі очікування (Standby) споживаний струм значно менший за струм, який споживається у режимі стирання і запису, переважно у колі джерела 12 В.
Більшість мікросхем флеш-пам’яті працюють з даними у вигляді послідовного коду з використанням шини І2С (Inter Integrated Circuit Bus). Ця шина складається з двох двоспрямованих ліній: SСL (Serial Clock) і SDA (Serial Date), до яких можна підключати до128 пристроїв. Один з пристроїв є ведучим (master), інші – веденими (slave). Ведучий пристрій генерує імпульси синхронізації SСL і керує всією роботою шини. Ведені працюють під керуванням ведучого, обслуговуючи його запити.
Типова структурна схема мікросхеми флеш-пам’яті з послідовним введенням/виведенням інформації з використанням шини І2С показано на рис. 1.101.
На рис. 1.101 на блок логіки керування введенням/виведенням інформації надходять з шини І2С сигнали A0, A1, A2, які визначають три молодші розряди адреси веденої ВІС, а старші чотири розряди адреси пам’яті не змінюються і мають значення 1010. По лініях SСL і SDA проводиться обмін відповідними сигналами. Вхід WP (Write Protect) блоку логіки керування пам’яттю призначено для керування захистом даних, що записані у ВІС. Якщо цей вивід з’єднано з загальним проводом, то можливо змінювати вміст будь-яких комірок пам’яті. Сигнал високого рівня, що подано на цей вивід захищає увесь масив даних або його частину від змін. Зараз випускаються мікросхеми, в яких блокування стирання і запису можливо виконувати в інший спосіб, наприклад, за командами ведучого.
Рисунок 1.101 – Структурна схема ВІС флеш-пам’яті, що працює з шиною І2С
У неактивному стані шини І2С на лініях SСL і SDA присутні високі рівні сигналу. Для початку сеансу роботи ведучий змінює стан лінії SDA на низький, не змінюючи стану лінії SСL. Після встановлення низького рівня на лінії SDA змінюється стан лінії SСL, що відповідає команді СТАРТ. Передавання інформації відбувається побітно. Сеанс передавання закінчується командою СТОП, під час якої на ліні SСL встановлюється високий рівень сигналу і за його наявністю відбувається зміна стану лінії SDA. Часові діаграми процесу передавання інформації показано на рис. 1.102.
Рисунок 1.102 – Часові діаграми процесу передавання інформації
Частота слідування імпульсів синхронізації SСL становить 100 (400) кГц. При передаванні першим передається старший байт, а останнім – молодший. Пристрій, який прийняв байт, підтверджує його прийом, встановлюючи на лінії SDA сигнал низького рівня., після чого формується сигнал СТОП.
Сім бітів, що передаються безпосередньо за командою СТАРТ є адресою веденого пристрою, з яким необхідно встановити зв’язок. Пристрій з такою адресою підтверджує приймання і готується до наступної роботи. Якщо у МПС немає пристрою з адресою, що передана по шині, то всі пристрої відключаються.
Молодший біт першого байту – це ознака напрямку передавання. Значення 0 цього біту відповідає напрямку від ведучого до веденого і не може змінитися у поточному сеансі роботи.
