Платіжний баланс

Усі результати зовнішньоекономічної діяльності країни знаходять своє відображення в спеціальному документі — платіжному балансі. Він охоплює всі зовнішньоекономічні операції країни за певний період. Ці операції включають товарний експорт та імпорт, надання і отримання послуг, трансферти тощо.

Схема платіжного балансу

Продовження таблиці.

Рух товарів, послуг, матеріальних активів називають реальними потоками, а рух вимог та зобов'язань, що виникають у зв'язку з рухом реальних цінностей — фінансовими потоками. Вартісні обсяги реальних потоків відображаються на рахунку поточних операцій, а обсяги фінансових потоків — на рахунку операцій з капіталом та фінансами. Платіжний баланс складається або в національній, або в іноземній валюті.

Згідно з методологією платіжного балансу, всі операції, які забезпечують надходження цінностей у країну, відображаються в дебеті, а операції, пов'язані з вивезенням цінностей за кордон, — у кредиті. Співвідношення між надходженнями та вилученнями породжує сальдо платіжного балансу з відповідним знаком.

Платіжний баланс складається із великої кількості статей, що об'єднуються в розділи. В Україні статті платіжного балансу об'єднуються в два розділи: рахунок поточних операцій і рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій.

Головним є рахунок поточних операцій. Його можна поділити на три частини:

• баланс товарів та послуг — надходження від імпорту та експорту товарів і послуг.

Рахунок товари охоплює більшу частину поточних операцій, пов'язану з експортом та імпортом «видимих» товарів. Торговельний баланс є різницею між вартістю експортованих та імпортованих товарів. Він є активним, якщо експорт перевищує імпорт, і пасивним (дефіцитним), якщо імпорт перевищує експорт. Міжнародна торгівля послугами охоплює подорожі, послуги транспорту, зв'язку, банківських та небанківських фінансових установ, платежі за використання вироблених (будинки, споруди) і невироблених матеріальних (земля, надра) та нематеріальних (авторські права, патенти, ліцензії).

• доходи — міжнародний рух доходів від послуг (оплата праці працюючим за кордоном, інвестицій, боргових зобов'язань). Сальдо доходів обчислюється як різниця між отриманими і сплаченими доходами.

• поточні трансферти (пенсії, дарунки, грошові перекази за кордон, гуманітарна допомога тощо). У структурі трансфертів вирізняють міжурядові та приватні трансферти.

Другим розділом платіжного балансу є рахунок операцій з капіталом та фінансовий рахунок. Він характеризує міжнародний рух активів та кредитів. Рахунок операцій з капіталом та фінансами об'єднує два самостійні рахунки — операцій з капіталом та фінансовий. Рахунок операцій з капіталом враховує капітальні трансферти (передача прав власності на основні активи, списання боргів тощо) і придбання (продаж) невироблених нематеріальних активів (патенти, ліцензії, авторські права, торгові марки). Фінансовий рахунок відображає операції з активами і зобов'язаннями (пасивами) в поточному періоді. їх поділяють на 4 функціональні групи: прямі інвестиції, портфельні інвестиції, інші інвестиції й резерви. Прямі інвестиції дають можливість впливати на керування об'єктом інвестування, що забезпечується участю в статутному капіталі підприємства. Якщо інвестор володіє 10-ма і більше відсотками звичайних акцій акціонерного товариства, то воно вважається об'єктом прямого інвестування, у протилежному випадку інвестиції належать до портфельних. Портфельні інвестиції — це боргові зобов'язання, придбані інвесторами з метою одержання доходу. До них належать: акції, облігації та інші цінні папери, валютні опціони тощо. Інші інвестиції охоплюють всі операції з активами і пасивами, не віднесені до прямих, портфельних інвестицій та резервів (торговельні кредити, позички, готівка, депозити, резервну позицію країни і кредити МВФ тощо. За строками погашення зобов'язання поділяються на короткострокові (строк погашення до 1 року) та довгострокові (більше 1-го року).

Регулюючою статтею платіжного балансу України є резервні активи (офіційні резерви). Вони являють собою активи Національного банку у вільно конвертованій валюті, золоті запаси Національного банку, активи в МВФ. Згідно з міжнародною практикою, резервні активи відіграють роль кінцевого регулятора платіжного балансу і є окремим розділом.

Особливу роль у платіжному балансі відіграє стаття під назвою «Помилки та недогляди». її застосування пояснюється статистичними неточностями, які виникають при ідентифікації зовнішньоекономічних операцій унаслідок часових та вартісних розбіжностей.

Платіжний баланс повинен бути врівноваженим, тобто надходження і вилучення повинні взаємно покриватися.

Активний (позитивний) платіжний баланс вважається показником економічного здоров'я країни, а пасивний — мірою її негараздів. Дефіцит торговельного балансу ~ може бути наслідком низької конкурентоспроможності виробництва, невисокої якості продукції тощо. Але пасивний баланс торгівлі не завжди свідчить про низьку конкурентоспроможність товарів або важкий економічний стан країни. Причиною торгового дефіциту можуть бути: освоєння нових територій, індустріалізація або прискорення економічного розвитку країни, модернізація капіталу й реструктуризація національної економіки. Великий надлишок торговельного балансу, у свою чергу, може свідчити не лише про успіхи розвитку, а обумовлюватися обмеженням внутрішнього споживання та інвестицій. Вона може обернутися посиленням соціально-політичної нестабільності (Румунія у 80-і рр.) та іншими негативними процесами. Можлива ситуація, коли зростання експорту відносно ВВП стає результатом втрати конкурентоспроможності вітчизняних товарів на внутрішньому ринку, скорочення ВВП та падіння доходів населення примушує виробників шукати збуту на зовнішніх ринках.

Постійна рівновага торговельного балансу — не лише недосяжна, але й недалекоглядна мета. Країна, яка намагається підтримувати нульовий торговельний баланс, відмовляється від вигод зовнішньої торгівлі та міжнародного кредиту. У довгостроковому періоді платіжний баланс вважається врівноваженим, якщо сума балансів офіційних розрахунків за період дорівнює нулеві.

У короткостроковому періоді нерівновага платіжного балансу припустима. Для попередження кризи платіжного балансу необхідно підтримувати обсяг валютних резервів на достатньому рівні. Достатнім вважається обсяг валютних резервів, здатний забезпечити оплату імпорту країни протягом 3-х місяців.

Цікаво те, що попри специфіку національних умов, різноманітність заходів економічної політики, динаміка платіжних балансів багатьох країн характеризується схожими рисами. Більшість індустріальних держав пройшли такі стадії платіжного балансу:

Молода, зростаюча нація-божник з пасивним торговельним балансом та дефіцитним балансом поточних операцій. Країна купує більше, ніж продає, отримує значні трансферти. Позичені кошти інвестуються в економіку, яка інтенсивно розвивається.

Зріла нація-боржник з додатним або врівноваженим торговельним балансом. Країна експортує більше, ніж імпортує, але сплачує відсотки по позичках минулих років, тому сальдо поточних операцій від'ємне.

Нова нація-кредитор 3 активним торговельним балансом та додатним сальдо поточних операцій. Країна розвивається власними силами та допомагає іншим країнам. Вона інвестує за кордон набагато більше, ніж позичає, перетворюючись на міжнародного кредитора та донора.

Зріла нація-кредитор Має пасивний торговельний баланс, але додатне сальдо поточних операцій. Чисті доходи від закордонних інвестицій перекривають дефіцит зовнішньої торгівлі. Країна споживає доходи від капіталу.

Інколи вирізняють п'яту стадію: старіюча нація-боржник — розвинена країна, дефіцит торговельного балансу якої набагато перевищує чисті доходи від закордонних інвестицій. Зразком такої країни вважаються сьогодні США.

Не слід змішувати дефіцит платіжного балансу і величину іноземного фінансування країни. Зловживання ним породжує надмірний зовнішній борг. Якщо дефіцит платіжного балансу зростає, то альтернативою іноземного фінансування є застосування урядом заходів макроекономічного регулювання (внесення змін у валютну та торговельну політику тощо).