Кейнсіанська теорія тривалий час домінувала в теорії та практиці макроекономічного регулювання. Але наприкінці 70-х років в економіці багатьох країн головною стала проблема інфляції при одночасному падінні виробництва — «стагфляція». Кейнсіанські рекомендації в нових умовах показали свою неефективність. Це призвело до виникнення альтернативних теорій. Серед них можна виділити монетаристську теорію, теорію економіки пропозиції, теорію раціональних очікувань.
Монетаристська теорія є найрішучішим виступом проти кейнсіанської теорії. Засновником цієї теорії став Мілтон Фрідмен. У літературі монетаристська теорія дістала назву «контрреволюції Фрідмена».
На відміну від кейнсіанців, монетаристи дотримуються думки, що ринкова система є достатньо стійкою і здатна самостійно відновлювати економічну стабільність. Тому вони відкидають кейнсіанську ідею про необхідність державного втручання в економіку і відстоюють принципи вільної конкуренції.
Якщо кейнсіанці спираються на рівняння сукупних витрат (ВВП = С + І + С + КХ). то в основі монетаристської теорії лежить рівняння обміну, яке можна відобразити такою формулою: МУ = Р О, де М — грошова маса; V — швидкість обертання грошей: Р — рівень цін; О — фізичний обсяг вироблених товарів та послуг.
Згідно з монетаристською теорією, головну роль у регулюванні економіки виконує грошово-кредитна політика. Збільшуючи або зменшуючи грошову масу, держава може здійснювати регулюючий вплив на економічну активність.
Монетаристи запевняють, що швидкість обертання грошей є стабільною, отже, зміну її можна передбачити і врахувати. За цих умов роль активного елементу монетаристської формули відіграє грошова маса. Тобто між грошовою масою і номінальним ВВП існує пряма залежність — держава може впливати на грошову масу і регулювати номінальний ВВП.
Монетаристи вважають: стабільний розвиток економіки можна забезпечити за умов стабільного збільшення грошової маси. З цією метою Фрідмен запропонував на законодавчій основі встановити спеціальне монетарне правило, згідно з яким грошова маса має збільшуватися щорічно тими ж темпами, що й щорічний темп зростання реального ВВП. Наприклад, якщо передбачається, що в майбутньому році приріст реального ВВП становитиме 3 %, то на 3 % в прогнозованому році необхідно збільшити грошову масу.
Прихильники монетаризму принижують, а то й зовсім відкидають фіскальну політику як метод стабілізації економіки. Не всі положення монетаристської теорії мають достатнє обгрунтування. По деяких із них кейнсіанці наводять серйозні контраргументи. Насамперед це стосується монетаристського положення про стабільність швидкості обертання грошей. Прихильники кейнсіанської теорії стверджують, що швидкість обертання грошей є мінливим елементом, оскільки гроші використовуються не тільки для обслуговування угод, а й для володіння ними як активами.
Гроші, які обслуговують угоди, мають відповідну швидкість обертання, швидкість обертання грошей як активів дорівнює нулю. Співвідношення між цими двома складовими впливає на швидкість обертання грошей і робить її передбачення дуже проблематичним.
Критиці з боку кейнсіанців піддається і монетаристське положення про те, що швидкість обертання грошей не змінюється відповідно до зміни грошової маси. Кейнсіанці відстоюють висновок, що у зв'язку зі збільшенням грошової маси знижується відсоткова ставка і зменшується вартість грошей. Під впливом цього домогосподарс-тва починають збільшувати у грошовій масі частку грошових активів з нульовою швидкістю обертання. Унаслідок цього загальна швидкість обертання грошей падає.
Кейнсіанці вважають грошово-кредитну політику неефективною і з точки зору її впливу на реальний ВВП.
Теорія економіки пропозиції виникла у зв'язку з нездатністю кейнсіанської теорії запропонувати ефективні заходи проти стагфляції, одночасного падіння виробництва та зростання цін. Сугь теорії економіки пропозиції полягає в перенесенні акцентів з управління попитом на стимулювання сукупної пропозиції, зростання виробництва і зайнятості. Вона містить у собі обгрунтування рекомендацій економічній політиці і в першу чергу податковій.
Згідно з кейнсіанською теорією, податки впливають лише на сукупний попит. Прихильники теорії економіки пропозиції вважають, що податковий механізм може впливати й на сукупну пропозицію.
Прихильники теорії економіки пропозиції виступають за зниження податкового тиску на економіку. Вони пропонують відмовитися від системи прогресивного оподаткування, знизити податкові ставки на підприємництво, на заробітну плату і дивіденди. Зниження податків збільшить доход і заощадження. Крім того, для найманих робітників зниження податків на заробітну плату підвищить стимули до праці.
Оскільки зниження податків веде до скорочення бюджетних доходів, пропонуються різні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту: зменшити соціальні програми, скоротити апарат державного управління тощо. Згідно з теорією економіки пропозиції, зниження податків викличе зростання реального ВВП.
Теорія раціональних очікувань стала досить поширеною в середині 70-х років, коли в економіці деяких країн спостерігалися одночасно інфляція і безробіття.
Теорія раціональних очікувань спирається на логіку, яка асоціюється з положеннями класичної теорії. Прихильники її виходять з того, що економічні суб'єкти спроможні діяти раціонально. Аналізуючи економічну інформацію, вони здатні визначити майбутні зміни в економіці, а отже, спроможні приймати рішення, які найбільшою мірою відповідають їхнім інтересам.
Самореіулююча здатність економічних суб'єктів до раціональних дій може бути реалізована на практиці через ринковий механізм без державного втручання. Тому аналогічно класичній теорії теорія раціональних очікувань виходить із передумови, що всі ринки є висококонкурентними. На думку прихильників цієї теорії, нова інформація, яку одержують економічні суб'єкти, швидко відбивається на співвідношенні попиту та пропозиції і завдяки цьому рівноважні параметри економіки швидко відновлюються.
На думку опонентів теорії раціональних очікувань, вона має два найбільш уразливих елементи:
1. Спроможність економічних суб'єктів досить правильно передбачати майбутні зміни в економіці та економічній політиці держави. Практика свідчить, що в галузі економічного прогнозування допускають значні помилки навіть керівні діячі і спеціалісти.
2. Насправді переважна більшість ринків не є чисто конкурентними Підприємницькі монополії та профспілки значною мірою стримують зниження цін і заробітної плати. Тому ринки не володіють здатністю миттєво пристосовуватися до змін у ситуації.
Перелічені альтернативні теорії макроекономічного регулювання не знижують значення кейнсіанської теорії, а доповнюють її, поглиблюючи наші уявлення про складний механізм функціонування економіки.
Світова практика засвідчує, що у процесі державного регулювання економіки найбільший ефект досягається лише за умов раціонального поєднання фіскальної та грошово-кредитної політики.
