Припустімо, що Ви поклали свої заощадження на банківський рахунок під 6% річних. Наступного року Ви знімаєте їх із нарахованими процентами. Чи стали Ви на 6% багатшими порівняно з тим періодом, коли вкладали свої кошти в банк?
Відповідь на це запитання залежить від того, що розуміти під словом «багатший». Дійсно, грошей Ви тепер матимете на 6% більше. Але як змінилися ціни на товари та послуги за минулий рік? Коли вони зросли на 4%, то кількість товарів і послуг, які Ви зможете тепер придбати, зросла лише на 2%. А коли б рівень інфляції склав 10%, то Ваша купівельна спроможність насправді скоротилася б на 4%.
Економісти називають банківський процент номінальною процентною ставкою, а збільшення Вашої купівельної спроможності — реальною процентною ставкою. Якщо номінальну процентну ставку позначити через /, реальну процентну ставку — г, а інфляцію — я, то залежність між цими трьома змінними може бути записана так:
г = і - я.
Тобто реальна процентна ставка є різницею між номінальною процентною ставкою та рівнем інфляції.
Перегрупувавши члени цього рівняння відносно реальної процентної ставки; побачимо, що номінальна процентна ставка є сумою реальної процентної ставки і рівня інфляції:
і = г + я.
Рівняння, записане у такому вигляді, має назву рівняння Фішера. Воно вказує на те, що номінальна процентна ставка може змінюватися під впливом двох причин: внаслідок зміни реальної процентної ставки або ж внаслідок зміни рівня інфляції.
Відповідно до рівняння Фішера, збільшення рівня інфляції на 1% призводить до підвищення номінальної процентної ставки на 1%. Це співвідношення між рівнем інфляції і номінальною процентною ставкою має назву ефекту Фішера.
Коли позичальник і кредитор обумовлюють номінальну процентну ставку, вони не знають, яким насправді буде рівень інфляції. Тому розрізняють два види реальної процентної ставки:
• реальна процентна ставка, яку позичальник і кредитор очікують на момент укладання угоди, називається ех апіе реальною процентною ставкою;
• фактична реальна процентна ставка називається ех розі реальною процентною ставкою.
Кредитори і позичальники не можуть повністю передбачити майбутній рівень інфляції, проте вони мають якісь сподівання. Позначимо через я фактичний рівень інфляції у майбутньому, а через яс— очікуваний рівень інфляції. Тоді реальна процентна ставка ех апіе буде визначатися як (і - пс), а реальна процентна ставка ех рохі дорівнюватиме (і - п). Вони будуть рівними між собою за умови, коли фактичний рівень інфляції дорівнюватиме очікуваному (%9=ж).
Оскільки номінальна процентна ставка не може коригуватися на основі фактичного рівня інфляції, тому що на момент запровадження її він ще не відомий, то вона може змінюватися лише залежно від очікуваного рівня інфляції (яе). Звідси ефект Фішера точніше можна передати в такому вигляді:
3.3. Інфляція та реальний доход. Інфляція впливає на економіку через:
• перерозподіл доходу і багатства між різними групами людей;
• спотворення відносних цін та обсягів виробництва різних товарів.
У той же час потрібно відзначити, що вплив інфляції на рівень реальних доходів та обсяги виробництва суперечливий і залежить від того, якою є інфляція — очікуваною чи непередбаченою.
Непередбачена інфляція перерозподіляє багатство між різними групами людей. Вона звичайно сприяє боржникам, групам людей і спекулянтам. Водночас вона шкодить кредиторам, групам з фіксованими доходами, власникам заощаджень. Непередбачене зниження темпів інфляції дає протилежний ефект.
Окрім перерозподілу доходів, інфляція впливає на загальний обсяг виробництва.
Збільшення сукупного попиту збільшує ціни і обсяг виробництва. Проте зміни у пропозиції, переміщуючи вгору криву пропозиції, підвищать ціни і зменшать обсяг виробництва. Отже, інфляція може поєднуватися як з вищим, так і з нижчим рівнем обсягу виробництва.
Очікувана інфляція. Припустімо, що всі ціни зростають щороку на 5%, і всі реальні процентні ставки саме такі, якими вони були б, якби ціни залишалися стабільними, інфляція, яка є збалансованою (такою, що не змінює відносні ціни) і передбаченою, не впливає на загальний обсяг виробництва чи перерозподіл доходів- Проте цей вид інфляції є рідкісним.
Набагато частіше трапляється незбалансована інфляція — така, що впливає, на відносні ціни, затрати і податки. Навіть тоді, коли незбалансована інфляція передбачена, ціни не встигають пристосуватися до інфляційних тенденцій. Проте в цьому випадку, враховуючи майбутні зміни у рівні цін, люди мають можливість скоригу-вати свої номінальні доходи, тим самим зменшуючи негативні наслідки інфляції. Існує три категорії інфляції:
• помірна;
• галопуюча;
• гіперінфляція.
Помірна інфляція характеризується повільним зростанням цін: щорічний рівень інфляції вимірюється однозначним числом. Коли ціни відносно стабільні, то люди довіряють грошам і охоче нагромаджують їх, оскільки впевнені, що рівень цін не дуже збільшиться порівняно з тим, що існує сьогодні.
Галопуюча інфляція — це інфляція, що вимірюється двозначними чи тризначними числами (50 або 300% за рік). Коли помірна інфляція переходить у галопуючу, виникають економічні спотворення. Гроші втрачають свою вартість, фінансові ринки звужуються, населення нагромаджує товари, купує нерухомість і не віддає гроші в позику за низькими номінальними процентними ставками. Люди намагаються вкласти свої гроші за кордоном, що призводить до скорочення внутрішніх інвестицій.
Гіперінфляція — це третій вид інфляції: ціни зростають на тисячі, мільйони чи навіть мільярди процентів на рік. Гіперінфляція, як правило, пов'язана з нерозумною державною політикою, руйнівно впливає на обсяг національного виробництва і зайнятість, може підірвати фінансову систему і прискорити крах.
Взаємозв’язок інфляції та безробіття. Крива Філіпса.
Основними завданнями економічної політики є досягнення низького рівня безробіття та низького рівня інфляції.
У короткостроковому періоді між рівнями інфляції та рівнями безробіття існує обернена залежність, яка має назву кривої Філіпса (мол).
Крива Філіпса стверджує, що рівень інфляції залежить від трьох факторів:
• очікуваної інфляції;
• циклічного безробіття;
• шокових змін пропозиції.
Три зазначені фактори зводяться воєдино у рівняння кривої Філіпса: я = 7Ге- Р(и- и") + є
Інфляція = Очікувана інфляція — [З Циклічне безробіття + Шоки пропозиції, де (5 — параметр, який показує, наскільки сильно реагує інфляція на динаміку циклічного безробіття; цей коефіцієнт завжди більший від нуля.
Зазначте, що перед показником циклічного безробіття стоїть знак «мінус»: при високому рівні безробіття спостерігається тенденція до зменшення темпів інфляції.
Отже, у короткостроковому періоді економічна політика, спрямована на зниження рівня безробіття, призводитиме до прискорення інфляції. Треба вибрати між:
1) політикою, спрямованою на економічне пожвавлення, з високими темпами приросту ВВП, що швидко знизить безробіття, і
2) політикою пожвавлення, з повільним приростом ВВП, що дає змогу сповільнити інфляцію, але за рахунок тривалого безробіття.
Цей вибір залежатиме від очікуваного рівня інфляції: чим більшим буде цей рівень, тим вище розміщуватиметься крива Філіпса. А це значить, що фактичний рівень інфляції буде вищим для будь-якого рівня безробіття.
