До банківських кредитів сільськогосподарським підприємствам на поточні потреби входять кредити на покриття сезонних витрат, а саме: заготівлю кормів, добрив, робочу силу та пальне, а також на купівліо тварин. Кредитами на сезонні витрати найчастіше користуються сільськогосподарські підприємства, оскільки в них зростання витрат відбувається в один період року, а надходження доходів - в інший.
Особливістю кредитування сільськогосподарських підприємств є те, що банки повинні кредитувати весь кругообіг коштів позичальника. Лише у цьому випадку може бути впевненість, що банківські кошти не будуть "заморожені" на якійсь стадії виробництва.
Забезпеченням позичок можуть слугувати (крім звичайних видів майна) врожай та сільськогосподарська техніка.
Потреба в кредиті визначається як різниця між запасами матеріальних цінностей та виробничими витратами, які не перекриті виходом продукції, з однієї сторони, та власними оборотними коштами сільськогосподарського підприємства та кредиторською заборгованістю, д іншої сторони.
Короткострокове кредитування сільськогосподарських підприємств здійснюється, як правило, з використанням кредитної лінії, що відкривається на тривалий період (до одного року). Надання сільськогосподарського кредиту проводиться шляхом оплати з позичкового рахунку розрахункових документів за товарно-матеріальні цінності й послуги, що купують сільськогосподарські підприємства. Погашення кредиту відбувається з поточного рахунку сільськогосподарського підприємства в розмірах і строки, зазначені в кредитному договорі. Строки погашення позичок встановлюються на ті квартали, в яких вихід продукції за планом перевищує планові витрати та приріст залишків матеріальних цінностей. Ці квартали визначаються на основі розрахунку сільськогосподарського підприємства, в якому відображається потреба в короткострокових кредитах. Сільськогосподарським підприємствам, що мають фінансові ускладнення в результаті загибелі сільськогосподарських культур та тварин, а також недобору продукції через стихійні лиха, може надаватися відстрочка погашення заборгованості.
Сільськогосподарським підприємствам, які, крім виробничої діяльності, займаються ще й заготівельною, може надаватись авансовий кредит, тобто кредит готівкою для розрахунків з громадянами за куплену в них сільськогосподарську продукцію, а також для покриття заготівельних витрат.
Розмір авансового кредиту розраховується на кожний місяць або квартал, виходячи з одноденної потреби в готівкових грошах для розрахунків із громадянами, господарських витрат у готівковій формі, пов'язаних із веденням цих закупок та потреби в готівкових грошах у , днях. Ця потреба залежить від умов ведення заготівель, віддаленості заготівників від банку, її розмір установлюється, як правило, в межах одного - семи днів.
Авансовий кредит надається у формі готівкових грошей на підставі грошового чека. По мірі використання отриманих у банку грошей для розрахунків із громадянами авансовий кредит може відновлюватись. Для цього до банку подається реєстр квитанцій, виданих громадянам за здану сільськогосподарську продукцію, заява і грошовий чек. Відновлення авансового кредиту проводиться в межах установленого розміру авансового кредиту.
Крім того, сільськогосподарським підприємствам може надаватися кредит на оплату худоби та птиці, які вирощені в приватних господарствах на договірних умовах. Ці кредити також можуть видаватися в готівковій формі або шляхом перерахування грошей на поточні рахунки майбутніх здавачів сільськогосподарської продукції. Розмір кредиту визначається в процентах (як правило, це, 50% від суми укладених договорів).
Надається цей кредит у вигляді грошових авансів на придбання інвентаря, матеріалів, засобів малої механізації, необхідних для виробництва сільськогосподарської продукції на договірній основі.
Погашається кредит у міру здачі громадянами сільськогосподарської продукції.
Лізинговий кредит - це вид економічних відносин між юридичними особами при оренді майна, що супроводжуються укладанням лізингової угоди.
Лізинг є формою майнового кредиту. Об'єктом лізингу є рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, система телекомунікацій тощо) майно. Суб'єктами лізингу можуть бути лізингодавець (суб'єкт господарювання, що є власником об'єкта лізингу і здає його в оренду), користувач (суб'єкт, що домовляється з лізингодавцем щодо оренди про набуття права володіння та користування об'єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах), виробник (підприємство, організація та інші суб'єкти господарювання, які здійснюють виробництво або реалізацію товарно-матеріальних цінностей).
Лекція №11. Мережевий рівень. Протокол ІР.
Мета:
- систематизувати знання про функції мережевого рівня;
- оволодіти знаннями про протокол ІР;
- засвоїти особливості роботи протоколу ІР;
Навчально-методичне забезпечення, ТЗН:
План.
1. Робота протоколу ІР.
2. Функції протоколу ІР.
Література:
1. Буров Є.В. Комп’ютерні мережі: Підручник. – Львів: “Магнолія плюс”,2006. – 264 с.
2. Microsoft Corporation. Основи комп’ютерних мереж та інтернету. – К.: Видавнича група BHV, 2006 – 256 с.
3. Ватаманюк А. И. Видеосамоучитель. Создание и обслуживание локальных сетей (+CD). — СПб.:Питер, 2008. — 304 с.
4. Принципы маршрутизации в Internet, 2-е издание. : Пер. с англ. М. : Издательский дом "Вильямс", 2001. — 448 с.
5. Современные операционные системы. 3-е изд. / Э. Таненбаум. — СПб.: Питер, 2010. — 1120 с:
1. Робота протоколу ІР.
Internet Protocol є головним на мережевому рівні сімейства протоколів ТСР/IP і призначений для передачі пакетів даних від одного хоста мережі до іншого. Можливості Internet Protocol по забезпеченню надійності передачі даних у точку призначення досить обмежені. IP не призначений для підтримки достовірного, стабільного з'єднання. У нього так само немає ні механізмів підтвердження одержання інформаційних пакетів, ні засобів забезпечення достовірності переданих даних, ні можливостей контролю потоку даних від одного вузла до іншого.
IP взаємодіє безпосередньо з протоколами канального рівня. Канальний рівень, у відповідності зі специфікацією багаторівневої системи протоколів, забезпечує доступ даним до фізичного носія і грає для них роль "направляючого" при переходах через міжсегментні або міжмережеві шлюзи.
IP визначає маршрутизацію даних по мережі до точки призначення або проміжного шлюзу. На шлюзах між різними мережами IP-дейтаграми "розвертаються" з "конвертів" локальних мереж і перенаправляються в той канал, що відповідає маршрутові пакета. Після цього дейтаграми знову "загортаються" у "конверт", що підходить для маршруту до наступного шлюзу або крапки призначення. Шлюз може розбити Internet-дейтаграму на фрагменти, якщо це необхідно для роботи в наступній мережі і т.д.
На кожнім комп'ютері, включеному в Internet-співтовариство, що відіграє роль або відправника, або одержувача, або шлюзу мережевих пакетів, діють модулі обробки IP-дейтаграмм, що функціонують по тим самим схемах ідентифікації адрес, фрагментації і дефрагментації пакетів і їхньої маршрутизації через модулі шлюзів мереж.
Модуль обробки IP обробляє кожну дейтаграму як незалежну від інших дейтаграм одиницю даних, оскільки протокол не використовує ні логічних з'єднань, ні яких-небудь інших віртуальних каналів зв'язку.
Проілюструємо модель роботи передачі дейтаграми від одного комп'ютера до іншого (рис. 11.1). Крім того, будемо вважати, що при передачі дейтаграма проходить через один шлюз. Отже:
1. Протокол транспортного рівня, наприкладТСР,що відправляє дані, викликає IP-функцію локального комп'ютера для відправлення пакета. При виклику функції вказується адреса призначення пакета, передані дані і, якщо необхідно, деякі інші параметри.
2. На підставі переданих параметрів IP-сервіс будує заголовок дейтаграми і приєднує до нього дані, після чого визначає мережеву адресу шлюзу або комп'ютера на локальній мережі, куди дана дейтаграма повинна бути відправлена. Далі дана дейтаграма направляється на інтерфейс локальної мережі.
3. Інтерфейс локальної мережі будує заголовок пакета локальної мережі, приєднує до нього IP-пакет і відправляє результат на шлюз локальної мережі.
4. По прибуттю на шлюз локальної мережі сервіс мережевого інтерфейсу відкидає від пакета заголовок локальної мережі і передає дейтаграму сервісові маршрутизації IP-пакетів. Маршрутизатор, за адресою призначення, визначає адреса наступного хоста або шлюзу, який дана дейтаграма повинна пройти, щоб потрапити по призначенню. Потім IP-сервіс визначає мережеву адресу локальної мережі цього хоста, викликає модуль інтерфейсу локальної мережі і відправляє дейтаграму.
5. Модуль інтерфейсу локальної мережі будує заголовок пакета локальної мережі, приєднує IP-дейтаграмму і відправляє пакет по локальній мережі.
6. По прибуттю на хост призначення через інтерфейс локальної мережі дейтаграма передається IP-сервісові.
7. IP-інтерфейс передає дані дейтаграми протоколові більш високого рівня, що, відповідно до моделі взаємодії рівнів, і буде розпоряджатися нею далі: передасть її додаткові або використає для власних цілей.
Рисунок 11.1 Загальна схема руху IP-пакета (LNI — інтерфейс локальної мережі)
