План
1. Оцінка фінансового стану підприємства, її необхідність та значення.
2. Показники оцінки фінансового стану підприємства.
3. Банкрутство і ліквідація підприємства.
Література: А.М. Поддєрьогін ст. 325-335;
за ред. Дем'яненко ст. 335-343.
Систематичний аналіз фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості необхідний ще й тому, що дохідність будь-якого підприємства, розмір його прибутку багато в чому залежать від його платоспроможності. Зважають на фінансовий стан підприємства і банки, розглядаючи режим його кредитування та розмір відсоткових ставок.
Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи його стабільної роботи і виконання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами.
Фінансовий стан підприємства - це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства. Він визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.
Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці види діяльності підприємства. Перш за все, на фінансовому стані підприємства позитивно позначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісноїпродукції.
Як правило, що вищі показники обсягу виробництва і реалізації продукції, робіт, послуг і нижча їх собівартість, то вища прибутковість підприємства, а це позитивно впливає на його фінансовий стан.
Неритмічність виробничих процесів, погіршання якості продукції, труднощі з її реалізацією призводять до зменшення надходження коштів на рахунки підприємства, в результаті чого погіршується його платоспроможність.
Існує і зворотний зв'язок, оскільки брак коштів може призвести до перебоїв у забезпеченні матеріальними ресурсами, а отже у виробничому процесі.
Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.
Отже, фінансовий стан - це одна з найважливіших характеристик діяльності кожного підприємства і тому потрібно систематично й всебічно його оцінювати з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу.
Стійкий фінансовий стан підприємства формується в процесі всієї його виробничо-господарської діяльності. Тому оцінку фінансового стану можна об'єктивно здійснити не через один, навіть найважливіший, показник, а тільки за допомогою комплексу системи показників, що детально і всебічно характеризують господарське становище підприємства.
У цілому для детальної та всебічної оцінки фінансового стану підприємства визначено 65 показників. Однак це не означає, що систематичний аналіз фінансового стану підприємства завжди має здійснюватись за всіма цими показниками. Залежно від мети та завдань аналізу в кожному конкретному випадку вибирають оптимальний саме для цього випадку комплекс показників та напрямків аналізу фінансового стану підприємства.
Слід відмітити, що всі показники фінансового стану підприємства взаємопов'язані між собою. Тому оцінити реальний фінансовий стан підприємства можна лише на підставі використання певного комплексу показників з урахуванням впливу різних факторів на відповідні показники.
Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані:
-балансу (форма № 1);
-звіту про фінансові результати (форма № 2);
-звіту про рух грошових коштів (форма № 3);
-звіту про власний капітал (форма № 4);
-дані статистичної звітності та оперативні дані.
Інформацію, яка використовується для аналізу фінансового стану підприємств, за доступністю можна поділити на відкриту та закриту (таємну).
Наведемо коротку характеристику основних показників, які використовуються в процесі оцінювання фінансово-господарської діяльності підприємства.
Показники оцінки майнового стану:
1. Сума господарських коштів, які підприємство має у розпорядженні. Цей показник дає загальну вартісну оцінку активів, які перебувають на балансі підприємства. Зростання цього показника свідчить про збільшення його майнового потенціалу.
2. Питома вага активної частини основних засобів — це відношення вартості активної частини основних засобів до загальної їх вартості, яка має вираз у відсотках. Згідно з нормативними документами до активної частини основних засобів належать машини, обладнання і транспортні засоби. Зростання цього показника в динаміці є позитивним.
Вартість основних засобів – вартість активної частини основних засобів: Первинна вартість основних засобів= Ряд.130 + ряд.140 гр. 3 ф.5:Ряд. 031 ф.1. (збільшення).
3. Коефіцієнт зносу основних засобіввизначається діленням амортизаційних відрахувань на вартість основних засобів за балансом. Показник характеризує частку зношених основних засобів у загальній їх вартості. Використовується для характеристики стану основних засобів. Доповненням цього показника є так званий коефіцієнт придатності.
4. Коефіцієнт оновлення основних засобів— це відношення балансової вартості основних засобів, які надійшли за період, що аналізується, до балансової вартості основних засобів на кінець цього періоду. Показник дає змогу з'ясувати, яку частину наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять нові основні засоби.
5. Коефіцієнт вибуття основних засобіввизначається діленням балансової вартості основних засобів, які вибули за період, що аналізується на балансову вартість основних засобів на початок цього періоду. Показник засвідчує, яка частина основних засобів, з котрими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибула внаслідок зносу чи з інших причин.
Показники оцінки ліквідності та платоспроможності:
1. Величина власних оборотних коштів (власні оборотні кошти, робочий функціонуючий капітал) - це різниця між сумою власного капіталу і сумою довгострокових зобов'язань та основних засобів і вкладень або поточні активи мінус поточні зобов'язання.
Цей показник характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів (активи у яких період обороту менше, ніж один рік).
2. Коефіцієнт маневрування чистих оборотних активів - це відношення грошових засобів до функціонуючого капіталу. Зростання цього показника в динаміці — позитивна тенденція.
(Грошові кошти + поточні фінансові інвестиції):Чисті оборотні активи = Ряд.220Ф1+ряд.230Ф1:Чисті оборотні активи.
3. Коефіцієнт покриття загальний (Кп)визначається діленням поточних активів (ПА) на поточні зобов'язання (ПЗ).
Кп = ПА : ПЗ
Цей показник характеризує співвідношення поточних активів і поточних зобов'язань. Для нормального функціонування підприємства він має бути більшим за одиницю, його зростання — позитивна тенденція. Орієнтовне значення показника підприємство встановлює самостійно. Воно залежатиме від щоденної потреби підприємства у вільних грошових ресурсах.
4. Коефіцієнт проміжної ліквідності(„кислотний тест)- це відношення різниці між вартістю оборотних активів та запасів до поточних зобов'язань. Оптимальне значення цього показника 0,6 – 0,8.
5. Коефіцієнт абсолютної ліквідності(К аб.л.) -визначається діленням грошових коштів до короткострокових зобов‘язань.
Каб.л.= Ряд.220Ф1+Ряд.230Ф1+Ряд.240Ф1:Ряд.620Ф1
Цей показник є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокових зобов'язань може бути за необхідності погашено негайно. Рекомендована нижня межа цього показника — 0,2.
6. Частка оборотних засобів у активах - це відношення поточних активів до всієї суми господарських коштів.
7. Частка виробничих запасів у поточних активахвизначається діленням запасів та витрат на поточні активи.
8. Частка власних оборотних коштів у покритті запасів — це відношення власних оборотних коштів до суми запасів та витрати. Цей показник характеризує вартість запасів, яка покривається власними оборотними коштами. Має велике значення для підприємств торгівлі. Рекомендована нижня межа цього показника — 50%.
9. Коефіцієнт поточної заборгованості - це відношення поточних пасивів до зобов'язань перед акціонерами.
10. Коефіцієнт автономії (незалежності)(Ка)визначається діленням власних коштів на майно підприємства:
Ка = ряд.380Ф1+ряд.430Ф1+ряд. 630Ф1:ряд.280 Ф1.
Нормативне значення цього коефіцієнта > 0,5.
11. Коефіцієнт оборотності матеріальних запасіввизначається діленням обсягу виручки від реалізації продукції на матеріальні запаси.
Показники фінансової стійкості та стабільності підприємства:
1. Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштіввизначається діленням позикових коштів на власні кошти підприємства. Зростання цього показника в динаміці також свідчить про посилення залежності підприємства від кредиторів, тобто про зниження його фінансової стійкості.
2. Коефіцієнт маневреності власного капіталу - це відношення суми власних коштів, довгострокових кредитів і довгострокових позик за мінусом необоротних активів до суми власних коштів, довгострокових кредитів і довгострокових позик.
Цей показник визначає, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто є вкладеною в оборотні кошти, а яку частку - капіталізовано.
3. Коефіцієнт реальної вартості основних коштів у майні підприємства - це відношення залишкової балансової вартості основних фондів до вартості майна по балансу (ряд.030Ф1:ряд.280Ф1).
4. Коефіцієнт концентрації залученого капіталу - це відношення залученого капіталу до суми всіх господарських коштів (ряд.480+ряд.620):ряд.640.
5. Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів - це відношення довгострокових зобов'язань до суми власного капіталу і довгострокових зобов'язань (ряд.480 Ф1:380ряд.Ф1+480рядФ1).
Цей показник визначає, яку частину основних коштів та інших необоротних активів профінансовано зовнішніми інвесторами, тобто яка частина належить їм, а не власникам підприємства.
6. Коефіцієнт структури залученого капіталу - це відношення довгострокових зобов'язань до залученого капіталу. (ряд.480Ф1:(ряд.480Ф1+ряд.620Ф1)
7. Показник заборгованості кредиторамвизначається діленням усіх пасивів на всі активи, помноженим на 100.
При розгляді балансу підприємства можна зробити висновки стосовно аналізу його фінансового стану без здійснення розрахунків.
Банкрутство -це визнана господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як шляхом застосування ліквідаційної процедури.
Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури визначається Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30.06.2002р.
Процедура банкрутства є кінцевою стадією невдалого функціонування підприємства, якій зазвичай передують стадії нормальної ритмічної роботи і фінансових ускладнень. Воно рідко буває несподіваним. Справа про банкрутство підприємства порушується письмовою заявою будь-якого з кредиторів боржника, органів ДПА і КРУ до господарського суду за наявності відповідних підстав.
Кредитори мають право об’єднати свої вимоги і подати спільну заяву до господарського суду.
Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредиторів до боржника сукупно становлять не менше 300 мінімальних заробітних плат і не були задоволені боржником протягом 3 місяців після встановленого терміну.
Суб’єктом банкрутствавважається боржник, неспроможність якого виконати свої боргові зобов’язання визнано господарським судом.
Боржник вважається неплатоспроможним якщо він не може виконати свої платіжні зобов’язання, термін яких уже настав. З моменту прийняття господарським судом постанови про визнання боржника «банкрутом» розпочинається ліквідаційна процедура але:
- підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу виготовлення продукції;
- припиняється нарахування штрафів, пені, % та інших санкцій по всіх видах заборгованості;
- відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними;
- скасовується арешт, покладений на майно боржника;
- вимоги за зобов’язаннями боржника, що виникли під час проведення процедури банкрутства можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.
Ліквідаційна процедура –примусова ліквідація підприємства боржника за рішенням господарського суду або добровільна ліквідація підприємства під контролем кредиторів.
Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати 12 місяців, однак в деяких випадках господарський суд може продовжити термін на 6 місяців.
Тема 8 Фінансове планування на підприємствах.
План
- Фінансова стратегія і перспективне планування.
- Зміст і методи фінансового планування на підприємстві.
- Зміст поточного фінансового плану та порядок його складання
- Зміст і значення оперативного фінансового плану.
Література: А.М. Поддєрьогін ст.401-452;
за ред. Дем'яненко ст.267-290.
Перспективне планування включає розробку фінансової стратегії підприємства та прогнозування його фінансової діяльності.
Розробка фінансової стратегії - це галузь фінансового планування.
Фінансова стратегія включає методи та практику формування фінансових ресурсів, їх планування та забезпечення фінансової стійкості підприємства за ринкових умов господарювання. Фінансова стратегія охоплює всі форми фінансової діяльності підприємства: оптимізацію основних та оборотних засобів, формування та розподіл прибутку, грошові розрахунки, інвестиційну політику.
Фінансова стратегія - це система довгострокових цілей фінансової діяльності підприємства й найефективніший шлях їх досягнення.
Фінансова стратегія підприємства забезпечує:
- формування та ефективне використання фінансових ресурсів;
- виявлення найефективніших напрямків інвестування та зосередження
фінансових ресурсів на цих напрямках;
- відповідність фінансових дій економічному стану та матеріальним
можливостям підприємства;
- визначення головної загрози з боку конкурентів, правильний вибір
напрямків фінансових дій та маневрування для досягнення вирішальної
переваги над конкурентами.
Завданнями фінансової стратегії є:
- визначення способів проведення успішної фінансової стратегії та
використання фінансових можливостей;
- визначення перспективних фінансових взаємовідносин із суб'єктами
господарювання, бюджетом, банками та іншими фінансовими інститутами;
- фінансове забезпечення операційної та інвестиційної діяльності на
перспективу;
- вивчення економічних та фінансових можливостей імовірних конкурентів,
розробка та здійснення заходів щодо забезпечення фінансової стійкості;
- розробка способів виходу із кризового стану та методів управління за умов
кризового стану підприємств.
На підставі фінансової стратегії визначається фінансова політика підприємства за основними напрямками фінансової діяльності: податкова, цінова, амортизаційна, дивідендна, інвестиційна.
Основу перспективного фінансового планування становить прогнозування, яке є втіленням стратегії підприємства на ринку. Фінансове прогнозування полягає у вивченні можливого фінансового стану підприємства на перспективу.
Результатом перспективного фінансового планування є розробка трьох основних документів:
- прогноз звіту про прибутки та збитки;
- прогноз руху грошових коштів.
- прогноз балансу активів і пасивів.
Фінансове планування — це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямами їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді. Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування.
Фінансове планування полягає в розробленні конкретних фінансових планів, які дають можливість підприємству визначити джерела фінансування його розвитку на майбутній період, сформувати структуру доходів і витрат, забезпечити стійку платоспроможність, визначити структуру активів і капітал підприємства на кінець планового періоду.
Основними завданнями фінансового планування на підприємстві є:
- забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними
фінансовими ресурсами;
- установлення раціональних фінансових відносин із суб'єктами
господарювання, банками, страховими компаніями;
- визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціонального с
його використання;
- виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок
раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;
- здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних засобів.
У фінансовому плануванні використовується балансовий метод. Його зміст полягає в тому, що не тільки балансуються підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття. При цьому використовуються різні способи: нормативний, розрахунково-аналітичний, оптимізації планових рішень, економіко-математичного моделювання.
Суть нормативного способу фінансового планування полягає в тому, що на основі встановлених фінансових норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба суб'єкта підприємницької діяльності у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів (ставки податків, зборів та внесків, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів).
За використання розрахунково-аналітичного способу планові показники розраховуються на підставі аналізу фактичних фінансових показників, які беруться за базу, та їх зміни в плановому періоді.
Оптимізація планових рішень полягає в розробці варіантів планових розрахунків для того, щоб вибрати з них найоптимальніший (мінімум вкладення капіталу за максимально ефективного результату; максимум абсолютної суми одержаного прибутку і т.інше).
Економіко-математичного моделювання робить можливим знаходження кількісного вираження взаємозв'язків між фінансовими показниками та факторами, які їх визначають. Економіко-математична модель - це точний математичний опис факторів, які характеризують структуру та закономірності зміни даного економічного явища і здійснюються з допомогою математичних прийомів.
За ринкової економіки для вирішення виробничих та комерційних завдань, які потребують вкладання коштів, необхідною є розробка бізнес-плану, який має перш за все вирішувати завдання поліпшення фінансового стану підприємства. У цьому зв'язку розгляд саме фінансового аспекту бізнес-плану є найактуальнішим.
Фінансовий план - це найважливіший елемент бізнес-плану, який складається як для обгрунтування конкретних інвестиційних проектів, так і для управління поточною та стратегічною фінансовою діяльністю.
Мета складання фінансового плану полягає у взаємоузгодженні Доходів та Витрат.
Поточний фінансовий план складається на рік з поквартальною розбивкою та складається з двох частин:
Частина I. Формування чистого прибутку.
Включає в себе такі розділи:
1. Доходи.
2. Витрати.
3. Фінансові результати діяльності.
4. Плановий розподіл чистого прибутку.
Частина II. Джерела формування і надходження коштів на напрями використання.
Друга частина фінансового плану „Джерела формування і надходження коштів та напрями використання” включає 7розділів:
1. Джерела формування та надходження коштів.
2. Приріст активів підприємства.
3. Повернення залучених коштів.
4. Витрати, пов‘язані з унесенням обов‘язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів.
5. Покриття збитків минулих періодів.
6. Елементи операційних витрат.
7. Розрахунок податку на додану вартість.
Звітний фінансовий план, що складається за кожний квартал, півріччя і рік, дозволяє встановити, наскільки заплановані доходи і витрати підприємства забезпечували фінансовими ресурсами здійснення плану виробництва й реалізації продукції, вивчити причини відхилень показників звіту від плану, виявити „вузькі” місця, виявити резерви підвищення рентабельності виробництва.
Оперативне фінансове планування вкрай потрібне підприємству для контролю за фактичним надходженням грошових коштів на поточний рахунок, витрачанням коштів у процесі господарської діяльності та виконанням поточного фінансового плану. Це пояснюється тим, що фінансове забезпечення операційної та інвестиційної діяльності відбувається за рахунок власних та залучених коштів і потребує повсякденного ефективного контролю за формуванням і використанням фінансових ресурсів.
Виконання фінансового плану здійснюється безпосередньо в процесі фінансово-господарської діяльності, забезпечуючи стабільну платоспроможність підприємства через оперативне фінансове планування. З цією метою доцільно складати оперативний фінансовий план: баланс надходження коштів підприємства, який показує, коли в підприємства виникають тимчасово вільні кошти, а коли воно має додаткову потребу в них.
Дооперативного фінансового планування належать:
- Платіжний календар.
- Податковий календар.
- Касовий план.
Платіжний календар складають на квартал з розбивкою за місяцями або на місяць із розбивкою за декадами.
За допомогою платіжного календаря підприємство:
- узгоджує свої грошові надходження і майбутні витрати;
- формує інформацію про рух грошових потоків і витрат;
- здійснює аналіз платежів;
- визначає потребу в короткостроковому кредиті за тимчасової розбіжності грошових надходжень і зобов‘язань;
- розраховує тимчасово вільні грошові кошти підприємства та визначає найефективніші напрями їх використання.
У платіжному календарі відображається весь грошовий оборот підприємства, позичковий та інші рахунки підприємства в банку, тобто фіксується рух грошових коштів за джерелами їх надходження та напрямами використання.
Підприємства поряд з платіжним календарем складають податковий календар, де вказують перелік податків і дати їх сплати.
Підприємства також можуть розробляти платіжний календар з розрахунків з постачальниками, платіжний календар з обслуговування боргів тощо.
Касовий план - план обороту готівки, що відображає надходження і виплати готівки через касу. Касовий план потрібний для контролю за надходженнями і витратами готівки. Особливе значення має касовий план для підприємств торгівлі і громадського харчування, де значну частку надходжень становить саме готівка. Касовий план необхідний підприємству, щоб якомога точніше уявляти обсяг зобов‘язань перед працівниками підприємства щодо виплати заробітної плати та інших виплат. Банку, котрий обслуговує підприємство, також потрібний його касовий план для складання власного зведеного касового плану з обслуговування своїх клієнтів.
