За формою проведення страхування поділяють на обов’язкове і добровільне. Їх перелік визначений у статті 7 ЗУ «Про страхування».
Добровільне страхування передбачає, що всі істотні моменти договору страхування визначаються виключно за згодою сторін.
В обов’язковому страхуванні страхові відносини виникають згідно із законом, а страхування здійснюється на підставі відповідних законодавчих актів, якими передбачено перелік об’єктів, що підлягають страхуванню; перелік страхових подій, винятки з них; максимальні страхові тарифи; страхові суми; рівень страхового забезпечення та інші суттєві моменти.
У ЗУ «Про страхування» наведено перелік 33 видів обов’язкового страхування, які здійснюються (або мають здійснюватися) в нашій країні, і встановлено, що нові види обов’язкового страхування можуть бути введені лише шляхом внесення змін у цей Закон. До складу обов’язкового страхування українським законодавством віднесено:
1) медичне страхування;
2) особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов’язків;
3) особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);
4) страхування спортсменів вищих категорій;
5) страхування життя і здоров’я спеціалістів ветеринарної медицини;
6) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;
7) авіаційне страхування цивільної авіації;
8) страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов’язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам;
9) страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;
10) страхування засобів водного транспорту;
11) страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності;
12) страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту (порядок та умови цього страхування визначаються спеціальним законом України);
13) страхування працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України), які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади;
14) страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об’єкти та об’єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру;
15) страхування цивільної відповідальності інвестора, в тому числі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров’ю людей, за угодою про розподіл продукції, якщо інше не передбачено такою угодою;
16) страхування майнових ризиків за угодою про розподіл продукції у випадках, передбачених Законом України «Про угоди про розподіл продукції»;
17) страхування фінансової відповідальності, життя і здоров’я тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи;
18) страхування майнових ризиків при промисловій розробці родовищ нафти і газу у випадках, передбачених Законом України «Про нафту і газ»;
19) страхування медичних та інших працівників державних і комунальних закладів охорони здоров’я та державних наукових установ (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов’язаного з виконанням ними професійних обов’язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб;
20) страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров’ю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів;
21) страхування персоналу ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання, а також державних інспекторів з нагляду за ядерною та радіаційною безпекою безпосередньо на ядерних установках від ризику негативного впливу іонізуючого випромінювання на їхнє здоров’я за рахунок коштів ліцензіатів;
22) страхування об’єктів космічної діяльності (наземна інфраструктура), перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Національного космічного агентства України;
23) страхування цивільної відповідальності суб’єктів космічної діяльності;
24) страхування об’єктів космічної діяльності (космічна інфраструктура), які є власністю України, щодо ризиків, пов’язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;
25) страхування відповідальності щодо ризиків, пов’язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;
26) страхування відповідальності суб’єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів;
27) страхування професійної відповідальності осіб, діяльність яких може заподіяти шкоду третім особам, за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України;
28) страхування відповідальності власників собак (за переліком порід, визначених Кабінетом Міністрів України) щодо шкоди, яка може бути заподіяна третім особам;
29) страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї;
30) страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків у випадках та згідно з переліком тварин, встановленими Кабінетом Міністрів України;
31) страхування відповідальності суб’єктів туристичної діяльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров’ю туриста або його майну;
32) страхування відповідальності морського судновласника;
33) страхування ліній електропередач та перетворюючого обладнання передавачів електроенергії від пошкодження внаслідок впливу стихійних лих або техногенних катастроф та від протиправних дій третіх осіб.
Усі види страхування, що не ввійшли до цього переліку, вважаються добровільними.
Тема 3. Страховий ринок
1. Сутність страхового ринку
2. Внутрішня система і зовнішнє оточення страхового ринку
3. Сучасний стан страхового ринку України
1. Сутність страхового ринку
Страховий ринок – це система фінансово-економічних відносин, де об'єктом купівлі-продажу виступає страхова послуга, формуються попит і пропозиція на неї.
В інституціональному аспекті структура страхового ринку представлена акціонерними, корпоративними, взаємними і державними страховими компаніями. У територіальному аспекті можна виділити місцевий (регіональний) страховий ринок, національний (внутрішній) і світовий (зовнішній) страхові ринки.
За галузевою ознакою виділяють ринок: особистого страхування, майнового страхування, страхування відповідальності. У свою чергу кожний із них можна розділити на відокремлені сегменти.
На сьогоднішній день в Україні сформувалась певна структура страхового ринку. До основних суб'єктів страхового ринку, які обслуговують процес страхування, можна віднести:
1) державні органи,
2) недержавні страхові об’єднання,
3) страхові компанії,
4) страхові посередники,
5) страхувальники.
В Україні найважливішим органом, який регулює діяльність вітчизняного страхового ринку, є підрозділ Міністерства фінансів України – Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг). Окремими питаннями регулювання даного ринку займаються також податкові органи, Антимонопольний комітет України та Національний банк України.
Недержавні страхові обєднання: Ліга страхових організацій України, Моторне (транспортне) страхове бюро, Авіаційне страхове бюро, Морське страхове бюро, Ядерний страховий пул, Українське медичне страхове бюро тощо.
Страхова компанія – історично визначена суспільна форма функціонування страхового фонду, є відособленою структурою, що здійснює укладання договорів страхування та їх обслуговування. Страхові компанії є ядром страхового ринку. Через страхову компанію реалізуються економічні інтереси страховиків, здійснюється економічна політика щодо задоволення потреб страхувальників. Загальні вимоги до страхових організацій, сформульовані в Законі «Про страхування» і в документах органів, які здійснюють нагляд за страховою діяльністю.
Страховий посередник – одна із трьох головних дійових осіб на страховому ринку поряд зі страхувальником і страховиком. Страхова індустрія використовує різні типи посередників та їх комбінації. Посередницькі функції можуть виконувати персонал страхових компаній, агенти, брокери, банки, туристичні агентства, відділення зв’язку, агентства нерухомості, автосалони тощо. Згідно ЗУ «Про страхування» страховими посередниками можуть бути страхові або перестрахові брокери, страхові агенти.
Страхові брокери – громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб’єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика. Посередницька діяльність страхових брокерів у страхуванні здійснюється як виключний вид діяльності і може включати консультування, експертно-інформаційні послуги, роботу, пов’язану з підготовкою, укладанням та виконанням (супроводом) договорів страхування (перестрахування), в тому числі щодо врегулювання збитків у частині одержання та перерахування страхових платежів, страхових виплат та страхових відшкодувань за угодою відповідно із страхувальником або перестрахувальником, інші посередницькі послуги у страхуванні та перестрахуванні за переліком, встановленим уповноваженим органом.
Страхові агенти – громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика та виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов’язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.
Непрямі посередники:
а) професійно оцінюють страхові ризики (андерайтери, сюрвейєри (оглядають та оцінюють об’єкти страхування)),
б) професійно оцінюють страхові збитки (аварійні комісари, аджастери, диспашери (в морському праві)).
В якості страхувальника на ринку страхових послуг можуть виступати як роботодавець, так і фізична особа, що уклала договір страхування (згідно з яким вона сама або члени її сім’ї є застрахованими).
2. Внутрішня система і зовнішнє оточення страхового ринку
Страховий ринок становить єдність двох систем – внутрішньої системи і зовнішнього оточення.
Внутрішня система цілком підлягає керуванню з боку страховика. До внутрішньої системи належать керовані зміни. Основні з них: страхові продукти (умови конкретних договорів страхування даного виду), система організації продажу страхових полісів і формування попиту, гнучка система тарифів, власна інфраструктура страховика. До внутрішньої системи належать також матеріальні, фінансові і людські ресурси страхової компанії, що визначають положення даного страховика на ринку.
Зовнішня система, або зовнішнє оточення, складається з елементів, на які страховик може надавати управлінський вплив (ринковий попит, конкуренція, ноу-хау страхових послуг, інфраструктура страхового ринку (правове і наукове забезпечення, інформаційна мережа, наукове обслуговування, кадри тощо)), а також з елементів, не керованих із боку страховика (чисельність населення, його структура, сезонні міграції, купівельна спроможність населення). При цьому зовнішнє середовище оточує внутрішню систему й обмежує її.
Ринковий попит на страхові послуги – один із головних елементів зовнішнього середовища, тому на нього спрямовано основні зусилля ринкової комерційної діяльності страховика.
Мотивування прийняття рішень потенційним страхувальником грунтується на таких економічних і психологічних передумовах:
—людина завжди прагне максимально задовольнити свої страхові інтереси при мінімальних фінансових витратах; вона вивчає всі альтернативи для задоволення власних страхових інтересів;
—страхувальник завжди діє раціонально; не знаходячи ідеальної альтернативи, людина іде на компроміс, знаходячи оптимальний баланс між своїми бажаннями і можливостями їх задоволення з урахуванням ліміту коштів.
3. Сучасний стан страхового ринку України
Загальна кількість страхових компаній станом на 31.12.2012 р. становила 414, у тому числі СК «life» – 62 компанії, СК «non-life» – 352 компанії. Кількість укладених договорів страхування 178,2 млн. Валові страхові премії 21508,2 млн.грн. Валові страхові виплати 6104,6 млн.грн.
Страхова діяльність здійснюється тільки за наявності у страховика спеціального дозволу (ліцензії) на проведення конкретного виду страхування.
Ліцензування страхової діяльності в Україні здійснює Нацкомфінпослуг. Комісія не здійснює ліцензування діяльності, яка пов'язана з оцінкою страхових ризиків, визначенням розміру шкоди, розміру страхових відшкодувань.
Для отримання ліцензії страховик подає до місцевих органів Комісії певну кількість документів, які надалі надходять до канцелярії безпосередньо від страховика або поштою. Згідно з чинним законодавством рішення про видачу ліцензії або відмову в її виданні приймається у термін не пізніше 30 днів з дня одержання заяви та необхідних документів місцевими органами управління. За видачу ліцензії вноситься плата у розмірах, встановлених законодавством України за кожний вид страхової діяльності.
Після прийняття рішення щодо видачі юридичній особі ліцензії на здійснення страхової діяльності страховик вноситься до державного реєстру страховиків (перестраховиків) України.
Тема 4. Порядок укладання та ведення страхової угоди
1. Сутність договору страхування.
2. Порядок укладання договору страхування та набуття ним чинності.
3. Обов'язки суб'єктів страхових правовідносин.
4. Порядок і умови здійснення страхових виплат та страхових відшкодувань.
5. Вирішення суперечок між суб'єктами страхування. Умови припинення дії договору.
1. Сутність договору страхування
Договір страхування є письмовою угодою між страхувальником та страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору страхування.
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з:
1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);
2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);
3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування, у яких викладено повний комплекс умов, що становлять зміст договору.
Правила страхування – сукупність умов страхування, що розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.
Правила страхування повинні містити: перелік об'єктів страхування; порядок визначення страхових сум та (або) розмірів страхових виплат; страхові ризики; виключення зі страхових випадків і обмеження страхування; строк та місце дії договору страхування; порядок укладення договору страхування; права та обов'язки сторін; дії страхувальника в разі настання страхового випадку; перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків; порядок і умови здійснення страхових виплат; строк прийняття рішення про здійснення або відмову у здійсненні страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування; умови припинення договору страхування; порядок вирішення спорів; страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж договори страхування життя; страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя; особливі умови.
Якщо страховик запроваджує нові правила страхування чи коли до правил страхування вносяться зміни та (або) доповнення, страховик повинен подати ці нові правила, зміни та (або) доповнення для реєстрації до Нацкомфінпослуг.
Договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнута угода за всіма істотними умовами.
2. Порядок укладення договору страхування та набуття ним чинності
Для укладання договору страхування страхувальник подає страховикові письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. У заяві необхідно зазначити всі суттєві особливості ризику, який передбачається страхувати. Подану заяву страховик може прийняти або відхилити залежно від змісту інформації, наведеної в ній.
При укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою) та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику.
Факт укладання договору може посвідчуватись страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом).
Страховий поліс – документ встановленого зразка, що видається страховиком страхувальникові, посвідчує укладений договір страхування та містить основні його умови.
Договір страхування укладається в письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір є нікчемним.
Договір страхування належить до реальних договорів. За безготівкової форми розрахунку договір набуває чинності з нуля годин доби, у яку страховий платіж (або перша його частина) надійшов на рахунок компанії, якщо інше не встановлено договором. За розрахунку готівкою – з нуля годин доби, у яку сплачено страховий платіж (або його першу частину). Під час відновлення договору до закінчення строку попереднього договору – з моменту закінчення його дії.
Страхова виплата здійснюється тією валютою, яка визначена договором, якщо інше не передбачено законодавством України.
Грошові зобов'язання сторін за договорами страхування життя, за їх згодою, можуть бути визначені як у національній валюті України, так і у вільно конвертованій валюті.
3. Обов'язки суб'єктів страхових правовідносин
Обв'язки страхувальника:
1. Своєчасно вносити страхові платежі.
2. При укладанні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, які мають істотне значення для оцінки страхового ризику та надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику.
3. Повідомити страховика про інші діючі договори страхування щодо даного об'єкта страхування.
4. Ужити заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих унаслідок настання страхового випадку.
5. Повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування.
6. Інші обов'язки.
Обов'язки страховика:
1. Ознайомити страхувальника з умовами страхування.
2. Впродовж двох робочих днів, як тільки стане відомо про страховий випадок вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальнику.
3. При настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування в передбачений договором страхування строк.
4. Відшкодувати витрати, понесені страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору страхування.
5. За заявою страхувальника в разі здійснення ним заходів, що зменшили страховий ризик, або збільшення вартості майна переукласти з ним договір страхування.
6. Тримати в таємниці відомості про страхувальника та його майновий стан за винятком випадків, передбачених законодавством України.
7. Інші обов'язки.
У разі смерті страхувальника, який уклав договір майнового страхування, його права та обов'язки переходять до осіб, які одержали це майно в спадщину. Страховик або будь-хто зі спадкоємців має право ініціювати переукладення договору страхування.
В інших випадках права та обов'язки страхувальника можуть перейти до іншого громадянина чи юридичної особи лише за згодою страховика, якщо інше не передбачено договором страхування.
Якщо страхувальник – юридична особа припиняє свою діяльність і встановлюються його правонаступники, права та обов'язки страхувальника переходять до правонаступників.
4. Порядок і умови здійснення страхових виплат та страхових відшкодувань
Здійснення страхових виплат та виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Страховий акт – документ, що складається за наслідками огляду застрахованого об'єкта, який постраждав у результаті настання страхової події.
Аварійний сертифікат – документ, що видається страхувальникові аварійним комісаром, агентом або іншим уповноваженим представником страховика на підставі наслідків огляду пошкодженого майна. В аварійному сертифікаті фіксуються можливі причини, характер і розмір збитку, зумовленого страховим випадком. Аварійний сертифікат є для страхувальника підставою для висунення претензії страховикові. Проте аварійний сертифікат не може розглядатись як безумовний доказ відповідальності страховика.
Є обставини, за яких страховик може відмовити у здійсненні страхової виплати або страхового відшкодування:
1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації;
2) учинення страхувальником-громадянином або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;
3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку;
4) отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної в їх заподіянні;
5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.
Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить законодавству України.
Рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк не більший передбаченого правилами страхування та повідомляється страхувальникові в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Страхувальник може оскаржити відмову страховика у страховій виплаті в суді.
5. Вирішення суперечок між суб'єктами страхування. Умови припинення дії договору
Інстанцією для встановлення істини є суд. Суд може також визнати договір страхування недійсним, що є підставою для припинення його дії. Недійсність договору страхування пов'язана з його укладенням після страхового випадку, а також, якщо об'єктом договору страхування є майно, що підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили.
Іншими підставами законодавство визнає згоду сторін; закінчення строку дії договору; виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі; несплату страхувальником страхових платежів у визначені договором строки. При цьому договір уважається достроково припиненим у випадку, коли перший або черговий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика впродовж десяти робочих днів з моменту пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору; ліквідації страхувальника – юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених статтями 22, 23, 24 Закону «Про страхування»; ліквідації страховика в порядку, встановленому законодавством України; прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним; в інших випадках, передбачених законодавством України.
Дію договору страхування може бути достроково припинено за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування.
Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніше як за 30 календарних днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше ним не передбачено.
У разі дострокового припинення дії договору страхування, крім договору страхування життя, за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування. Якщо вимога страхувальника обумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, то останній повертає страхувальникові сплачені ним страхові платежі у повному обсязі.
Тема 5. Страховакомпанія
1. Страхові організації
2. Організаційна структура страхової компанії
1. Страхові організації
Сукупність страхових компаній, що функціонують у даному економічному середовищі, і фінансово-економічних відносин між ними утворюють страхову систему.
За характером виконуваних операцій страхові компанії поділяються на спеціалізовані (особисте або майнове страхування), універсальні і перестрахувальні. У ряді закордонних країн діяльність універсальних страхових компаній заборонена законом. В Україні страхові компанії поділяються на такі, що займаються страхуванням життя, і такі, що надають страхові послуги інші, ніж страхування життя.
За зоною обслуговування: поділяються на місцеві, регіональні, національні і міжнародні (транснаціональні).
В банківській практиці одержав досить широке поширення термін «банківське страхування». Уперше банки стали проводити страхові операції у Франції. Багато банків прагнуть до придбання уже функціонуючих страхових компаній. Такий союз є вигідним як для банків, що одержують стабільно прибуткові страхові компанії, так і для останніх, котрим дається можливість використовувати широку мережу банківських філій та відділень на території всієї країни та за кордоном.
Однією з форм упровадження банків у страхову справу є створення страхових трастів. Це довірчі операції банків, що здійснюються за домовленістю з клієнтом. Страховий траст виникає, якщо клієнт призначає банк довіреною особою за страховим полісом (особисте страхування) і доручає йому виплачувати страхову суму дружині, що втратила чоловіка, у випадку своєї смерті і передати суму полісу дітям після смерті іншої людини.
Сучасний рівень розвитку страхового ринку в розвинутих країнах характеризується посиленням тенденцій до монополізації в страховій справі і концентрації капіталу. У зв'язку з цим можна виділити чотири організаційні форми прояву цієї тенденції.
1) Горизонтальна інтеграція – це зосередження у діяльності невеликого числа значних страхових компаній усе більшого обсягу страхових премій і страхових послуг.
2) Вертикальна інтеграція – проникнення страхових компаній в інші сфери, тісно пов'язані зі страховою справою (банківська, біржова діяльність, фондовий ринок).
3) Створення міжнаціональних страхових компаній.
4) Диверсифікація – розширення зв'язків страховика із різноманітними підприємствами інших галузей. У цьому виражається прагнення середніх і дрібних страхових товариств вижити в умовах гострої конкурентної боротьби і одержати більш стійкі прибутки від спільної діяльності для покриття витрат, які зростають.
Для ринку страхування притаманні такі основні типи диверсифікації:
· страхові компанії стають частиною фінансово-промислового холдінгу;
· страхові компанії починають володіти підприємствами матеріального виробництва;
· страхові компанії створюють дочірні компанії у фінансово-кредитній сфері.
Акціонерне страхове товариство – форма організації страхового фонду на основі централізації коштів за допомогою продажу акцій.
Існують приватні акціонерні страхові товариства, акції яких поширюються серед їх засновників, і публічні акціонерні страхові товариства, акції яких вільно обертаються на ринку.
Акціонерне страхове товариство – юридична особа, що має свій статут, у якому визначені мета товариства, розмір капіталу, порядок управління. Вищим органом управління акціонерного страхового товариства є загальні збори акціонерів. Збори скликаються, як правило, один раз на рік, а поточними справами керує правління або рада директорів. Перевірку оперативно-фінансової діяльності акціонерного товариства здійснює обрана ревізійна комісія. Результати роботи ревізійної комісії доповідаються на загальному засіданні акціонерів. До виняткової компетенції загального засідання належать визначення стратегічних напрямків роботи страхового товариства, затвердження документів, що регламентують його діяльність, і внесення в них змін, обрання правління і наглядової ради, які представляють власників і контролюють діяльність страхового товариства в період між засіданнями, а також приймають у разі потреби рішення про ліквідацію страхового товариства.
Виконавчим органом страхової компанії є дирекція, що здійснює керівництво діяльністю та представляє страховика при укладанні договорів і угод з іншими юридичними та фізичними особами. Компетенція Дирекції визначається загальним засіданням і закріплюється в статуті страхового товариства.
Статутний капітал акціонерного страхового товариства формується за допомогою акції.
Представництво страхової компанії займається, як правило, збиранням інформації, рекламою, представницькими функціями, пошуком клієнтів в інтересах страховика в даному регіоні або іншій країні, але не веде страхову діяльність.
Агентству страхової компанії дозволено виконувати усі функції представництва і визначені страхові операції: укладання й обслуговування договорів страхування.
Філія (відділення) страхової компанії – це відокремлений підрозділ страховика, який має, відокремлений баланс та здійснює страхову діяльність за видами, на які страховик одержав ліцензію і право на проведення яких було надано філії загальними зборами учасників страховика в повному обсязі або з обмеженнями. Страховик несе повну відповідальність за діяльність своїх філій, організовує контроль за їх страховими операціями. Результати роботи філії (відділення) відображаються в консолідованому балансі страхової компанії.
Процес подальшого поглиблення спеціалізації серед страховиків сприяв утворенню перестрахувальних компаній, що здійснюють перестрахування найбільш значних і небезпечних страхових ризиків.
Громадяни та юридичні особи з метою страхового захисту своїх майнових інтересів можуть створювати товариства взаємного страхування (ТВС), які можна розглядати як форму організації страхового фонду на основі накопичення коштів за допомогою пайової участі його членів. Учасник цього товариства одночасно виступає як страховик і як страхувальник.
Можливості для створення таких товариств прийнятні для об'єднань середніх та великих власників (домогосподарств, власників магазинів та ін.). Страхувальник стає членом товариства взаємного страхування, бере участь у розподілі прибутку і збитків за результатами його діяльності. Страхувальникам –членам ТВС належать всі активи компанії. Вищим органом ТВС є загальні збори його членів. Вони обирають правління для оперативного керівництва страховою справою і ревізійну комісію, що перевіряє роботу правління і доповідає про результати перевірки загальним зборам пайовиків ТВС.
При перевищенні зібраної страхової премії над сумою виплат страхового відшкодування, а також при вирахуванні витрат на ведення справи і відрахування до резервних фондів ТВС, різниця перевищення доходів над витратами може бути розподілена між учасниками ТВС пропорційно внесеному пайові.
Діяльність ТВС звичайно підпорядкована тим же правовим нормам, що й страховиків.
Державна страхова компанія – правова форма організації страхового фонду, єдиним власником якого є держава. Організація державних страхових компаній здійснюється шляхом їх заснування з боку держави або націоналізації акціонерних страхових компаній (в Україні ПрАТ «Українська охоронно-мтрахова компанія»).
Приватні страхові компанії належать одному власнику або його сім'ї.
Кептив – акціонерна страхова компанія, що обслуговує цілком або переважно корпоративні страхові інтереси засновників, а також суб'єктів, що самостійно господарюють, які входять до структури багатопрофільних концернів або великих фінансово-промислових груп. Кептив може бути дочірньою страховою компанією. Переваги організації кептиву полягають у великій потенційній ємності великого сегмента страхового ринку, що обслуговується корпоративним страховиком. Діяльність кептиву безпосередньо пов'язана з банками, пенсійними й інвестиційним фондами, іншими фінансово-кредитними інститутами, що функціонують у системі багатопрофільних концернів або фінансово-промислових груп. Ці структури звичайно виступають засновниками кептиву. Через систему участі (обмін акцій) відбувається взаємне проникнення і формується взаємний вплив на проведену фінансову політику, тактику і ділову стратегію між кептивом та іншими фінансовими і банківськими структурами.
У Російській Федерації коптив - страхова компанія «Лукойл», що функціонує в системі нафтової компанії «Лукойл».
2. Організаційна структура страхової компанії
Формування організаційної структури страхової компанії здійснюється на основі таких принципів:
— централізації (децентралізації);
— географії (території);
— функціональної побудови;
— спрямованості послуг;
— спеціалізації за групами клієнтів.
Принцип централізації (децентралізації) визначає структуру компанії, виходячи із розмежування відповідальності між рівнями управління. Цей принцип тісно пов'язаний з географічним принципом побудови страхової компанії. Це означає, що багато компаній мають декілька регіональних управлінь, які контролюють роботу філій, відділень на їх території.
Принцип функціональної побудови припускає формування підрозділів страхової компанії за напрямками діяльності: андеррайтинг, постачання, збут, фінансування, врегулювання збитків та ін. Іноді таку структуру визначають як орієнтовану на конкретний страховий продукт.
Структура компанії повинна будуватися таким чином, щоб забезпечувати досягнення мети своєї діяльності з максимальною ефективністю.
Структура управління компанією може будуватися за декількома принципами підпорядкованості:
- лінійна (вертикальне управління);
- функціональна (управління за функціями);
- лінійно-штабна – це в основному «мозкові» центри (штаби), що виконують консультаційні функції в процесі стратегічного планування, підготовки рішень з важливих питань роботи компанії. До них, крім штатних робітників, часто залучають вчених, консультантів та експертів з вузів, наукових лабораторій та інших установ. Такі спеціалісти опрацьовують ті або інші питання і надають керівництву свої висновки та пропозиції. Консультанти не користуються правом давати розпорядження працівникам компанії.
