Серед них найважливішими є:
· неоднозначність і суперечність вимог до виробу;
· суперечність цілей і неоднозначність умов застосування виробу;
· невизначеність і непередбачуваність можливих дій конкурентів;
· необмеженість і непрогнозованість безлічі ситуацій ризику на різних стадіях життєвого циклу виробу.
Системне завдання – це завдання аналізу певної сукупності властивостей об'єкту дослідження з єдиної позиції цілісного підходу для досягнення заданих цілей в умовах, що складаються.
Відмінність завдань можна характеризувати рядом чинників, зокрема:
· структурою впорядкованості і взаємозалежності зв'язків між безліччю початкових даних завдання і безліччю кінцевих результатів її рішення;
· узгодженістю і впорядкованості вимог до вказаних множин;
· рівнем обчислювальної складності завдання;
· мірою структуризуемости і рівнем потенційного формализуемости завдання.
Системні завдання можуть виникати в двох основних контекстах: при дослідженні і при проектуванні складних систем. Завданням дослідження систем є накопичення знань про стани їх внутрішніх елементів і зв'язків між ними, а також про характер взаємодії цих систем із зовнішнім середовищем виходячи з конкретних цілей дослідження. Завданням проектування складних систем є їх створення на основі використання накопичених знань для досягнення нових властивостей цих систем і нових цілей при їх взаємодії із зовнішнім середовищем.
Існує два основні методи дослідження систем. Перший метод грунтується на тому, що відповідні системи (чи системи вищих рівнів), що породжують, які базуються на певних вимогах, виводяться із заданої системи даних. Цей метод зазвичай називається методом відкриття.
У іншому методі гіпотетична система (чи система більше високого рівня) постулируется, що породжує, а потім її правильність перевіряється шляхом порівняння породжуваних нею (за відповідних початкових умов) даних з емпіричними даними. Якщо система не витримує перевірки, заснованої на деякому конкретному критерії правильності, то вона відкидається і постулируется нова система. Цей підхід зазвичай називається методом того, що постулювало.
Основні властивості системної методології. До найважливіших властивостей методології слід віднести результативність, ефективність і масштабність.
Результативність – це здатність методології як робочого інструментарію користувача забезпечити отримання практично прийнятного рішення прикладних системних завдань в реальних умовах, що характеризуються неповнотою, неточністю, суперечністю, невизначеністю початкової інформації. Практично прийнятне рішення - це результат, що задовольняє дослідника з позиції необхідної точності, достовірності і обгрунтованості.
Ефективність – здатність досягати кінцевий результат у формі рішення реальних системних завдань за практично прийнятний час з практично допустимими витратами обчислювальних, фінансових і інших ресурсів. Сенс цієї властивості визначається практичною необхідністю зіставлення ефекту від використання отриманого результату і витрат на його досягнення. Він полягає в тому, що економічний, соціальний, екологічний, оборонний або інший очікуваний ефект від рішення системної задачі має бути порівняємо з витратами. При цьому необхідно забезпечити виконання умов : песимістичного - отриманий ефект повинен компенсувати витрати; чи оптимістичного - отриманий ефект значно перевершує витрати.
Масштабність – властивість застосовності методології для вирішення широкого круга прикладних завдань, що істотно відрізняються рядом чинників, : природою об'єктів, сферою застосування, рівнем інформованості дослідника, змістом завдань і іншими особливостями. Сенс і значущість цієї властивості очевидні з його визначення.
Звернемо увагу на ряд фундаментальних принципів яким необхідно слідувати при рішенні завдань системного аналізу :
Принцип системної узгодженості – методи, підходи, методики, алгоритми, пакети прикладних програм мають бути функціонально і структурно взаємозалежними і взаємозв'язаними в єдиній системній методології.
Принцип процедурної повноти – системна методологія повинна забезпечити виконання усіх процедур від формалізації постановки системного завдання до верифікації отриманих результатів її рішення.
Принцип функціональної ортогональности – кожна процедура в системній методології реалізується у вигляді сукупності функцій, які незалежні від функцій інших процедур.
Принцип інформаційної взаємозалежності – початкова інформація і результати виконання кожної процедури мають бути взаємоузгодженими інформаційно з іншими взаємозалежними процедурами цієї методології.
Принцип цілеспрямованої відповідності – процедури і прийоми методології мають бути взаємно узгоджені і взаємно відповідати досягненню єдиної мети забезпечення необхідної достовірності і обгрунтованості отриманих результатів рішення задачі.
Принцип функціональної раціональності – в системній методології не повинно бути взаємного дублювання виконуваних функцій.
Принципи багатоцільової спільності – методи і прийоми методології повинні мати достатній рівень спільності і забезпечувати рішення різнотипних класів системних завдань, що розрізняються призначенням, цілями, сферою застосування, природою об'єктів і іншими аналогічними чинниками.
Принцип багатофакторної адаптивності – процедури і прийоми методології повинні адаптуватися як до особливостей і властивостей системних завдань, що розрізняються рівнем складності, мірою повноти початкової інформації і рядом інших чинників, так і до вимог ЛПР в інтересах якого вирішується системне завдання.
Принцип процедурної відкритості – методи і прийоми повинні зберігати структурний взаємозв'язок і функціональну взаємодію і забезпечувати загальну результативність методології як при заміні певних процедур іншими, так і при їх структурній або функціональній агрегації.
Принцип раціональної доповняємості – методологія повинна забезпечувати можливість введення додаткових методів, прийомів, принципів в інтересах розширення сфери її застосовності за умови їх несуперечності між собою і по відношенню до початкової методології.
До найважливіших властивостей, які повинна мати загальна методологія системного аналізу, слід віднести:
1) цілісність методології з позиції досягнення заданих цілей дослідження;
2) системність обліку чинників, властивих реальним початковим умовам функціонування об'єкту, - неповнота, невизначеність, неточність початкової інформації, суперечність і неоднозначність цілей;
3) можливість пояснення, обгрунтування і реалізації здійснення раціонального компромісу при рішенні системної задачі з позиції отримання найкращих результатів досягнення цілей і зниження ризиків;
4) можливість попереднього прогнозування ефективності різних альтернативних рішень і подальшої верифікації прийнятого рішення в реальній ситуації.
Додатково до приведених властивостей необхідно сформулювати ряд евристичних гіпотез, достовірність яких інтуїтивно очевидна і виходить з досвіду практичних досліджень.
Гіпотеза 1. Об'єкт системного аналізу характеризується своїм загальним призначенням, визначуваним позицією ЛПР, його розумінням цілей і завдань дослідження об'єкту.
Гіпотеза 2. Об'єкт системного аналізу вивчається тільки в процесі його взаємодії з довкіллям.
Гіпотеза 3. Цілі і завдання системного аналізу по відношенню до об'єкту визначаються з позиції суб'єктивного розуміння ЛПР раціонального компромісу між цими суперечливими цілями (чи вимогами), мірою і рівнем допустимого ризику.
Гіпотеза 4. Покладається, що штатним режимом для об'єкту є режим стійкого функціонування.
Гіпотеза 5. Непередбачений вихід з режиму стійкого функціонування вимагає застосування спеціальних методів системного аналізу для таких режимів.
Визначимо суб'єктивний підхід дослідника до рішення реальних системних завдань у вигляді його методологічної парадигми. Методологічна парадигма - ця системно погоджена безліч ідей, підходів, методів, припущень і обмежень, вибираних дослідником для вирішення конкретного системного завдання.
