Сучасна система поглядів на управління сформувалася під впливом змін у світовому суспільному та економічному розвитку. У другій половині XX ст. країни лідери вступили у постіндустріальну епоху, що було зумовлено прискоренням науково-технічного прогресу і концентрацією наукового і виробничого потенціалу. З'явились нові можливості для зростання бізнесу, особливо в галузях, що орієнтувалися на задоволення безпосередніх потреб людей. Середовище господарювання ускладнилося, стало динамічнішим унаслідок появи значної кількості малих і середніх фірм, що працювали у вузьких ринкових нішах. Істотного значення в цих умовах набули такі характеристики бізнесу, як гнучкість, динамічність, адаптивність. Виникла потреба в нових методах управління, які б враховували сучасні реалії. Так, у 60—70-ті роки XX ст. сформувалися два підходи до управління організаціями, які інтегрували попередній досвід, — системний та ситуаційний.
Системний підхід.
Чільне місце у розвитку цього підходу належить американським ученим — основоположнику кібернетики Норберту Вінеру (1894—1964) та економісту Кеннету Боулдінгу (нар. 1910). За основу взято поняття системи.
Система (грец. зузіета — утворення, складання) — сукупність взаємопов'язаних елементів, що взаємодіють між собою і зовнішнім середовищем у процесі досягнення поставлених цілей.
Будь-яка система складається з багатьох елементів — самостійних її складових, що мають специфічні риси, властивості та особливе призначення і виявляють їх лише при взаємодії з іншими елементами.
Кожна організація є відкритою системою, що постійно взаємодіє із зовнішнім середовищем; вона складається із взаємозалежних підсистем..
Ситуаційний підхід.
Виник у 60-ті роки XX ст. Передбачає відмову від узагальнення, від виявлення універсальних закономірностей функціонування системи. Згідно з цим підходом головним у забезпеченні ефективного управління організацією є вивчення конкретних умов її діяльності. Основні положення ситуаційного підходу в управлінні розроблені американськими теоретиками у сфері управління Пітером Друкером (нар. 1909), Ігорем Ансоффом (нар. 1929), Майклом Портером (нар. 1947).
Ситуаційний підхід передбачає застосування менеджерами різних прийомів і методів управлінської діяльності.
Новітні управлінські концепції.
Найвідоміші серед цих концепцій — технократичний менеджмент; сучасний біхевіоризм, продуктом якого стала теорія людського капіталу, управління за цілями (стратегічне управління); менеджмент якості за системою ТQМ; система “канбан”; інтрапренерство, реінжиніринг, концепція внутрішніх ринків корпорацій, теорія альянсів та ін.
