Певні елементи менеджменту (управління) як результат суспільного поділу праці налічує багато тисячоліть. Археологічні дані свідчать про те, що в давній Шумерській державі у 3 – му тисячолітті до н.е. існував певний регламент управлінської діяльності, пов’язаний з комерційними операціями і управлінням державою. У давньоєгипетській пам’ятці писемності “Повчання Птаххотепа”, датованій 2000 – 1500 рр. до н. е., розглядаються найважливіші питання управління державою, суть влади, значення стилю і методів керівництва тощо. У збірнику законів Хаммурапі визначалась система державно – адміністративного управління Вавілонією початку 2 – го тисячоліття до н. е. (1792 – 1750 рр. до н. е.), правила здійснення торгових операцій, комерційної діяльності та взаємовідносин між людьми. Про управління як особливий вид людської діяльності писав античний філософ Сократ. Він стверджував, що причиною бідності суспільства, як правило, є відсутність потрібного керівництва. До перших праць з теорії і практики соціального управління належать дослідження давньогрецького філософа – ідеаліста Платона (427 – 436 рр. до н. е.). В його “Політичних діалогах”, “Республіці”, і “Законах” викладено теорію “ідеальної держави”, зроблено глибокий аналіз поділу праці, спробу розкрити суть управління і контролю. Він розглядав управління важливим елементом системи життєзабезпечення суспільства. Учень Платона Аристотель (384 – 322 рр. до н. е.) описав усі існуючі на той час держави (близько 300), виділив дві системи господарювання: економію, за якої виробляється майже все необхідне для власного користування, і хремастику – мистецтва багатства. Багато цікавих ідей, зокрема щодо мистецтва управління, містить давньоіндійський трактат “Артха – шастра” (4 – 3 ст. до н.е.). Відомі спроби наукового підходу до організаційної побудови імперії (284 р. до. н.е.) Діоклетіана – імператора Стародавнього Риму, який за допомогою ієрархічного принципу і лінійної структури помітно зміцнив управління державою. У багатьох змістовних працях італійського державного і політичного діяча Нікколо Макіавелі (1469 – 1527) викладено деякі положення, що значною мірою передують сучасним ідеям у галузі управління.
Як галузь управлінських знань менеджмент почав формуватися в другій половині 18 ст., а його становлення відбувалось на початку 20 ст. При більш детальному вивченні історії менеджменту можна виділити такі етапи його розвитку:
1. 1890 – 1935 рр. – Науковий менеджмент і Класична школа. Розглядалося ефективне функціонування великих організацій.
2. 1936 – 1955рр. – Школа людських відносин і наук про поведінку. Розглядалися питання максимілізації випуску продукції і ефективності праці.
3. 1956 – 1970 рр. – Кількісний і системний підходи. Розглядалися питання щодо посилення управлінського контролю за усіма параметрами бізнесу.
4. 1971 – 1985 рр. – Ситуаційний підхід. Розглядалися питання стосовно посилення конкурентного статусу на ринках і ефективна реалізація цілей організації.
5. 1986 – 90 – ті роки –Розглядалися питання стосовно адаптації до зростаючих змін і максимальне використання потенціалу організації.
