Значення знань з фізіології ЦНС та ВНД для психології
Фізіологія ЦНС і ВНД людини як наука і навчальний предмет
Лекция №1 Фізіологія ВНД.
ВСТУП. ЗАГАЛЬНІ ФІЗІОЛОГІЧНІ ФУНКЦІЇ ЦНС. ФУНКЦІЇ СПИННОГО ТА ЗАДНЬОГО МОЗКУ. ФУНКЦІЇ СЕРЕДНЬОГО ТА ПРОМІЖНОГО МОЗКУ
1. Фізіологія ЦНС і ВНД людини як наука і навчальний предмет.
2. Значення знань з фізіології ЦНС і ВНД для психології.
3. Структура, організація та функції нейронів в ЦНС людини. Поняття про синапси.
4. Процеси збудження і гальмування в ЦНС, їх значення та взаємозв’язок
5. Рефлекторна теорія діяльності ЦНС.
6. Поняття про нервові центри.
7. Головні принципи координації функціонування ЦНС людини.
8. Схематична будова і функції спинного мозку.
9. Схематична будова і функції довгастого мозку.
10. Схематична будова та функції моста.
11. Схематична будова та функції мозочка.
12. Схематична будова і функції середнього мозку.
13. Схематична будова і функції різних частин проміжного мозку.
14. Ретикулярна формація.
Фізіологія ЦНС і ВНД людини є наукою про функції її нервової системи як єдиної цілісності, про процеси, які відбуваються в ній, і механізми її діяльності. Основним завданням цієї дисципліни є розкриття законів функціонування ЦНС.
Вища нервова діяльність є найскладнішою функцією ЦНС. Вона являє собою сукупність взаємозв’язаних нервових процесів, що відбуваються у вищих відділах ЦНС і забезпечують перебіг поведінкових реакцій людини. ВНД нерозривно поєднує в собі спадкові та набуті форми пристосування людини до оточуючого середовища.
Отже, завдання фізіології ВНД можна більше конкретизувати, як пізнання загальних закономірностей роботи мозку, встановлення правил, за якими відбувається сприйняття, переробка, збереження та відтворення одержаної інформації, а також виявлення закономірностей навчання та особливостей поведінки людини.
Зайве доказувати значення фізіології ЦНС і ВНД для вивчення психології, для опанування теоретичними знаннями цієї галузі науки, для оволодіння навичками та уміннями практичної психології. Фізіологія ЦНС і ВНД- основний теоретичний фундамент психології, про що яскраво свідчить зміст і завдання дисципліни, яку ми почали вивчати.
Структурно-функціональною базою ВНД є ЦНС, що складається з головного та спинного мозку. На розрізі мозку видно ділянки сірого та білого кольору. Сіра речовина складається з тіл нервових клітин (нейронів), а біла-із скупчень нервових волокон.
Нейрон є основною структурно-функціональною одиницею нервової системи. Це-складна високо диференційована клітина, яка здатна сприймати подразнення, переробляти їх і передавати до різних органів тіла. Вона складається з тіла, одного довгого відростка-аксона, і чисельних коротких розгалужених відростків-дендритів.
Аксон характеризується великою довжиною(кілька см. до 1,5м.). Кінець його дуже розгалужений, тому один аксон може контактувати з багатьма сотнями клітин.
Дендрити-короткі, дуже розгалужені відростки. Один нейрон може мати від 1 до 1 тис. дендритів.
Тіло нейрона в різних відділах нервової системи має різну величину(діаметр його може бути 4-130 мкм.) і форму(зірчасту, округлу, багатокутну). Воно зовні вкрите мембраною і містить, як і будь-яка клітина, цитоплазму, ядро з одним чи кількома ядерцями, мітохондрії, рибосоми, ендоплазматичну сітку.
По дендритах до нейрона надходить збудження від рецепторів або інших нейронів, а по аксону імпульси з нейрона передаються іншим нейронам чи робочим органам.
Місця контактів закінчень аксона на тілі нейрона чи на його дендритах називаються синапсами. Кількість синапсів на тілі одного нейрона досягає 100 і більше, а на дендритах одного нейрона-кількох тисяч. Один аксон може утворювати до 10 тис. синапсів на багатьох нервових клітинах.
Синапс має складну будову. Він утворений двома мембранами –пресинаптичною та постсинаптичною, між якими є синаптична щілина. Пресинаптична мембрана є мембранне закінчення аксона, а постсинаптична – частиною мембрани дендрита чи тіла нейрона. Біля пресинаптичної мембрани в цитоплазмі закінчення аксона спостерігається велике скупчення мітохондрій.
Збудження ( біоелектричний процес) через синапси передається хімічним шляхом за допомогою особливої речовини – посередника, або медіатора. Найчастіше це ацетилхолін, адреналін, норадреналін (гормони). Після виконання своєї функції медіатор руйнується спеціальними ферментами протягом кількох мілісекунд.
Для ЦНС характерне однобічне проведення збудження. Це пов’язано з особливостями синапсів: передача збудження в них можлива лише в одному напрямку – від нервового закінчення, яке при збудженні виділяє медіатор, до постсинаптичної мембрани. У зворотному напрямку збудливий постсинаптичний потенціал не поширюється.
В синапсах ЦНС проведення збудження уповільнюється приблизно в 200 разів порівняно з швидкістю проведення збудження в нервовому волокні. Це пов’язано з тим, що при передачі імпульсу через синапс витрачається час на виділення медіатора закінченням аксона у відповідь на імпульс, який прийшов; на дифузію медіатора через синоптичну щілину до постсинаптичної мембрани; на виникнення під впливом цього медіатора збудливого постсинаптичного потенціалу.
По нервових волокнах імпульсі розповсюджуються з певною частотою. У ЦНС частота імпульсів, що надходять з периферії, трансформується в свою частоту. При цьому частота імпульсів може підвищуватись або знижуватись.
