Методика викладання економічних дисциплін. ВСТУП

Техническое обоснование облика перспективной ТСУ на­правлено на разрешение противоречия между желаемым и возможным, причем желаемое определяется возникшими по­требностями в создании новой ТСУ (задачами системы более высокого уровня), а возможное — уровнем развития науки и техники и внешними условиями применения (эксплуатации), на рис.3.2 в системном представлении показан процесс прове­дения технического обоснования и выработки тактико-технического задания на разработку и производство перспек­тивных ТСУ [16].

Методологической основой технического обоснования об­лика перспективной ТСУ является архитектурное проектиро­вание.

Сущность архитектурного проектирования определена Г.Земанским и состоит в следующем:

«Архитектурное проектирование — это проектирование сверху вниз, определяющее каждую деталь как часть цело­го» [8].

Общую процедура обоснования облика перспективной ТСУ можно представить в виде четырех уровней [16].

Целью первого уровня исследования является установление достаточности множества показателей качества и эффектив­ности проектируемой ТСУ. Первый уровень включает:

♦ формулировку задач технического обоснования;

♦ определение начальных (отправных) значений ха­рактеристик сформулированной задачи качественно­го вида;

♦ определение множества возможных альтернатив ре­шения задачи и выбор наиболее конкурентоспособ­ной;

♦ выбор показателей качества и эффективности для рассматриваемой системы.

Выбор показателей качества и эффективности производит­ся путем сравнивания их с интересующими свойствами проек­тируемой системы. При выявлении несоответствия следует вернуться к этапу формулировки задачи, более тщательно ра­зобраться в ней и дать другую формулировку.

Целью второго уровня исследования является выявление соответствия между типом сформулированной задачи, осо­бенностями математической модели исследуемой системы и методами ее решения. Второй уровень включает:

♦ разработку математической модели ТСУ (модели ис­ходных данных) и проведение на ней экспериментов;

♦ выбор математических методов обработки матема­тических экспериментов, формирование с их помо­щью технического облика ТСУ (порождающей мо­дели) и проведение на ней исследований.

Соответствие между типом сформулированной задачи, особенностями математической модели и методами ее реше­ния часто нарушается из-за невозможности или неумения по­добрать математические методы обработки результатов мате­матического эксперимента и формирования облика системы. В таком случае необходимо скорректировать задачу до уровня своих возможностей или знаний, пусть даже за счет потери качества решения, но это будет методически грамотно и мате­матически корректно, а в итоге — правильно.

Целью третьего уровня является достижение соответствия между решениями частных подзадач. Это соответствие пред­полагает выполнение требований, сформулированных по ре­зультатам решения задачи вышестоящего иерархического уровня. Третий уровень включает:

♦ декомпозицию задачи технического обоснования (выдачу исходных данных на нижние иерархические уровни и проведение на них исследований);

♦ согласование решений всех иерархических уровней с использованием принципа итеративности;

♦ исследование технического облика ТСУ в организа­ционном и экономическом аспектах.

Целью четвертого уровня является исследование полного множества альтернативных вариантов и принятие решений по облику перспективной ТСУ. Четвертый уровень включает:

♦ рассмотрение каждой из возможных альтернатив системы и получение области возможных решений;

♦ разработку математической модели принятия реше­ний (структурированной модели) и определение наи­лучшего облика ТСУ.

Если ни одно из полученных решений множества альтер­нативных вариантов не удовлетворяет требованиям, то возни­кает необходимость в изменении формулировки задачи. При этом возможны два выхода: переформулировать задачу при тех же самых требованиях, используя информацию, получен­ную при предыдущих исследованиях, или выйти на уровень вышестоящей системы с обоснованной просьбой изменения требовании к выполняемой задаче.

Методика викладання економічних дисциплін. ВСТУП

Дисципліна “Методика викладання економічних дисциплін” передбачає формуваннятеоретичних аспектів підготовки фахівців економічного напряму та певних навичок при роботі з основною та додатковою літературою, з законодавчими та нормативними документами з усіх тем курсу, що надає результатам навчання чітко вираженого практичного значення застосуванню отриманих знань, умінь та навичок з розв’язання задач, що виникають у повсякденній практиці викладання та методичного забезпечення організаційно-економічних дисциплін, навчання студентів самостійно ставити і творчо розв’язувати різні складні проблеми, оволодіти методологією та методикою наукових досліджень, вміти використовувати у своїй роботі все те нове, що з’являється у науці і практиці, адаптуватися до нових умов, постійно вдосконалювати свою кваліфікацію.

Мета курсу: ознайомитися з системою підготовки фахівців економічного напряму, особливостями організації навчального процесу у ВНЗ, змістом науково-методичного комплексу дисциплін, а також з методами викладання економічних дисциплін та особливостями їх методичного забезпечення, а також навчитися правильно обирати об’єкт та предмет дослідження, критерії та систему оцінюваних показників, розробляти програму дій.

Завдання курсу: сформувати певні навички при роботі з технічними засобами навчання, основною та додатковою літературою, з законодавчими та нормативними документами з усіх тем курсу, що надає результатам навчання чітко вираженого практичного значення застосуванню отриманих знань, умінь та навичок з розв’язання задач, що виникають у повсякденній практиці викладання та методичного забезпечення організаційно-економічних дисциплін; вивчити та засвоїти закони і правила логіки, які спрощують та полегшують аналіз досліджуваних явищ і фактів, вміти практично використовувати методи наукового пізнання, від яких значною мірою залежить результативність проведеного дослідження, основні прийоми обробки інформації та роботи з першоджерелами, використовувати графічні методів аналізу статистичного матеріалу, засвоїти основні правила та прийоми роботи над рукописом та його оформленням.

Предмет курсу: теоретичні та практичні аспекти підготовки фахівців економічного напряму а також особливості структурної побудови при проведенні наукового дослідження, стильові особливості тексту, форми подання окремих видів текстового та ілюстративного матеріалу, умови використання різних методів дослідження, форм та методів обробки інформації.

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН КУРСУ

ЛЕКЦІЯ № 1

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ, ЯКІ ВИЗНАЧАЮТЬ СУТЬ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ.

Мета: Вивчити сутність поняття науки, наукових знань, наукового пізнання та наукового дослідження, проблеми, теми, об’єкта та предмета дослідження.

План

1.1.Наукове пізнання і наукове дослідження.

1.2.Етапи наукового дослідження.

Література: [ 3, c.9-13, 11, c. 7-25, 9, c.12-14, 10, c. 5-16 ]

1.1.Наукове пізнання і наукове дослідження.

Наука - це вид людської діяльності, спрямований на здобут­тя нових знань про об'єктивні закони природи, суспільства і ми­слення. Результат цієї діяльності - знання. Вони відтворюють у свідомості людини об'єктивну дійсність і є основою наукового розуміння світу. За словами англійського філософа Ф. Бекона «знання - це сила».

«Наука» — слово латинського походження і перекладається з цієї мови як «знання». Був час, коли цього поняття не існувало, а замість нього використовувався термін «філософія». Тобто терміном «філософія» позначалися всі знання, що були набуті людством. Частина цих знань, що стосувалися пізнання природи, тривалий час називалася натурфілософією, а інша частина знань називалася моральною філософією. Існує понад сто визначень науки, які можна класифікувати за категоріями:

· перша розглядає науку як систему знань;

· друга — як рід або форму діяльності людини;

· третя — як форму суспільної свідомості;

· четверта — як всезагальний духовний досвід людства;

· п’ята — як мистецтво передбачення;

· шоста — як усе те, чим займаються науковці;

· сьома — як безпосередню виробничу силу.

Становлення і розвиток науки пов’язані з системою закономірностей: по-перше, з диференціацією (вона пов’язана з виокремленням предметів різних галузей знання — математики, астрономії, механіки, фізики, хімії, біології, історії тощо); по-друге, з інтеграцією (з одного боку, вона пов’язана з міграцією методів від однієї галузі знання до іншої і виникненням у зв’язку з цим астрофізики, біохімії, генетики, біоніки та інших наук, а з іншого — з необхідністю розв’язання комплексних, стикових проблем і виникненням внаслідок цього глобалістики, екології, кібернетики, прогностики та інших комплексних систем знання); по-третє, з методологізацією, тобто з проникненням у систему кожної науки філософської, загальнонаукової, спеціально-наукової і міждисциплінарної методології; по-чет­верте, з математизацією, тобто з посиленням наукової аргументації математичними розрахунками і моделями; по-п’яте, з комп’ютеризацією, тобто з забезпеченням науки інформаційними системами і технологіями; по-шосте, з перетворенням науки на безпосередню виробничу силу, тобто з її трансформацією в умовах НТР у сучасну техніку й високотехнологічне виробництво; по-сьоме, з гуманізацією, тобто з усвідомленням науковцями і суспільством безмежних можливостей науки і відпо­відальності за позитивні або негативні наслідки їх використання на майбутню долю людства.

Процес руху людської думки від незнання до знання нази­вають науковимпізнанням. Діалектика процесу пізнання поля­гає у суперечності між обмеженістю наших знань і безмежною складністю об'єктивної дійсності.

Розкриваючи закономірності існування і розвитку явищ ре­ального світу, наукове пізнання тим самим створює надійну ос­нову розуміння їх сутності й практичного використання. Класи­чний метод пізнання базується на тому, що критерієм істинності знання є суспільна практика. Місія науки - бути джерелом під­тверджених знань, які можна використати у різних сферах прак­тичної діяльності людей. Практика є основою і рушійною силою наукового пізнання.

У пізнавальному процесі взаємодіють суб'єкт зі своїм пра­гненням нових знань і об'єкт як першоджерело знань. Суб'єкт вибирає об'єкт, спрямовує на об'єкт свої пізнавальні здібності і відтворює його у своїй свідомості у формі загального уявлення, чуттєвого чи раціонального образу. Об'єкт, у свою чергу, вима­гає адекватних своїй природі засобів відтворення і визначає зміст уявлень та образів. Від того, наскільки повно образ відтворює об'єкт, знання може бути абсолютним (повний збіг) чи відносним (неповний збіг).

Наукове пізнання має два рівні - емпіричний і теоретичний. Емпіричне знання здобувається безпосередньо досвідом, теоре­тичне - за допомогою логіко-гносеологічних засобів (понять, концепцій, системи знань у певній галузі). Ці рівні знань орга­нічно пов'язані і водночас різняться способами відтворення об'єктивної реальності та методами дослідження. За емпіричним знанням історично й логічно утвердилася функція збирання і накопичення нових фактів, їх аналіз, систематизація та узагаль­нення з метою виявлення емпіричних закономірностей. Логічне осмислення, пояснення та інтерпретація виявлених закономір­ностей - це функції теоретичного пізнання.

Теорія (від грец. θεωρία — розгляд, дослідження) — це найвища форма узагальнення і систематизації знань і означає комплекс поглядів, уявлень, ідей,спрямованих на тлумачення і пояснення певних явищ. Вона включає в себе всю сукупність абстрактних пізнавальних образів-уявлень, ідей, понять, концепцій, які обслуговують практичну діяльність людей.

Тобто, теорія становить упорядковану систему простіших форм теоретичного відтворення дійсності: наукових ідей, гіпотез, концепцій, принципів, понять, положень і тверджень (постулатів, аксіом).

Існують три основні типи наукових теорій: 1) емпіричні, або описові теорії (їхні положення є узагальненням емпіричних даних, фактів); 2) математизовані теорії (їхня сутність відтворюється математичними моделями); 3) дедуктивні теорії (в основу їх створення покладені спеціальні формально-логічні мови).

Ідея (від грец. ίδέα — початок, основа, прообраз) — це форма наукового пізнання, яка не тільки відображає об’єкт, його зв’яз­ки, закономірності, а й спрямована на перетворення дійсності. Ідеї виникають на основі практики і змінюються у міру розвитку суспільного буття.

Наукова ідея – якісний стрибок думки і являє собою нове, нетрадиційне пояснення явищ. Вона базується на вже нагромаджених знаннях і розкриває раніше не помічені закономірності. У теорії ідея виступає як вихідна думка, що об’єднує поняття і міркування у цілісну систему.

Гіпотеза — це форма наукового пізнання, за допомогою якої формується один з можливих варіантів розв’язання проблеми. Гіпотеза – це попередня ідея, сформульована теоретичним шляхом на основі обмеженого матеріалу. Одним із різновидів гіпотез є економіко – математична модель, що широко використовується в економічних дослідженнях. Якщо гіпотеза узгоджується з науковими фактами, то вона перетворюється в наукову теорію.

Головним, визначальним елементом наукової теорії вважа­ють принцип. Принцип – це головне, вихідне положення наукової теорії, що виступає як перше і найабстрактніше визначення ідеї, як початкова форма систематизації знань.Принципом є також внутрішнє переконання людини, що визначає її відношення до реальної дійсності та норми поведінки в дійсності.

Спроможність наукової теорії адекватно відобразити сутність явищ і процесів, глибина її висновків значною мірою залежать від зрілості і досконалості наукових понять, якими вона оперує. Найбільш загальні поняття об’єднує категорія. Категорія – найбільш загальні, фундаментальні поняття, які відбивають найбільш суттєві, всезагальні властивості явищ дійсності і пізнання.

Наукові дослідження спрямовані на розширення наявних знань і здобуття нових, на виявлення і обґрунтування законів і закономірностей навколишнього світу. За цільовим призначен­ням вирізняють фундаментальні й прикладні дослідження.Фундаментальні дослідження спрямовані на розробку нових теорій і нових принципів дослідження, мета яких поглибити знання щодо законів природи і суспільства; прикладні– на пошук способів практичного використання наукових знань, здобутих у результаті фундаментальних досліджень.

У кожній галузі знань час від часу виникають складні суперечливі ситуації, що потребують свого вирішення, - наукові проблеми. Складність і багатогранність будь-якої наукової проблеми приводять до необхідності виокремлення в рамках проблеми тем, які, в свою чергу, розгалужуються на певне коло наукових задач (питань). Композиція цих компонент утворює дерево наукової проблеми. Залежно від масштабу наукових задач проблема може бути глобальною, національною, регіональною, галузевою чи міжгалузевою.

1.2.Етапи наукового дослідження.

Наукове дослідження - це складний і багатогранний процес, у якому поєднуються організаційні, технічні, економічні, правові і психологічні аспекти. Співвідношення означених аспектів у кожному науковому дослідженні має неповторну специфіку. Дослідження різняться за цільовим призначенням, джерелами фінансування і термінами проведення, вони потребують різного технічного, програмного, інформаційного і методичного забезпечення. Однак усім їм при­таманні спільні методологічні підходи і універсальні послідовні процедури.

Усі наукові методи пов’язані між собою. З їхньою допомогою наука осмислюється в єдиному контексті суспільно-практичної діяльності і дає можливість оцінювати перспективи пізнавального процесу. Типова логічна структура наукового дослідження може бути представлена у вигляді ланцюга такої послідовності: «проблема — гіпотеза — теорія». Тобто наукове пізнання як оперативна діяльність включає в себе порушення проблеми, висунення гіпотез, збирання фактів, розробку творчої ідеї, перевірку її практикою, розробку теорії, яка дає можливість розв’язати порушену проблему.

Вибір теми наукового дослідження і постановка наукових задач - надзвичайно відповідальний етап дослідницького проце­су. Основними критеріями при виборі теми дослідження мають бути її актуальність (ступінь важливості), доцільність та прак­тична значущість для розвитку відповідної галузі науки чи ви­робництва. Чітке формулювання наукових задач, за словами фі­лософа К. Поппера, - це вже 50% роботи по успішному їх розв'язанню.

Науковий процес базується на певних методологічних за­садах - концепціях і теоріях, що лежать в основі дослідження. Загальна стратегія пізнання, система наукових принципів, форм і методів дослідження, які забезпечують досягнення кінцевого результату, називається методологією.