Назвемо людину, яка написала бібліотеку класів, розробником бібліотеки, а того, хто цю бібліотеку використовує – програмістом.
Для того, щоб бібліотеку можна було використовувати, програмісту необхідний доступ до різних визначень, включаючи оголошення класів. Вони являють собою загальнодоступну частину бібліотеки і звичайно поставляються у вигляді вихідного коду в складі заголовочного файлу з розширенням .h. Звичайно цей файл включається в текст програми за допомогою директиви #include.
Оголошення у заголовочних файлах повинні бути загальнодоступними з кількох причин. По-переше, програмісту значно зручніше мати перед очима вихідний текст, аніж читати керівництва та описи. По-друге (що значно важливіше), як інакше створювати об’єкти бібліотечних класів та викликати бібліотечні методи? Це можливо тільки за допомогою оголошень класів у вигляді вихідного коду.
Ці означення називаються інтерфейсом, тому що це та частина бібліотеки, яку програміст бачить і за допомогою якої він взаємодіє з класами. При цьому йому зовсім не потрібно вникати у вміст іншої частини бібліотеки під назвою реалізація (implementation).
Реалізація
Якщо інтерфейсну частину можна назвати фасадом будівлі, то реалізація являє собою її внутрішню частину. В контексті бібліотеки класів реалізація – це вміст класів. Програмісту зовсім не обов’язково розбиратися з тим, як проходить внутрішня робота бібліотечних класів. До того ж, розробники бібліотек у більшості випадків просто не надають клієнтам вихідних кодів, щоб їх не можна було нелегально використати чи змінити. Тому методи класів найчастіше поставляються у вигляді об’єктних (.obj) або бібліотечних (.lib) файлів.
