Виклик статичних методів

Методи використовують ті самі узгодження про виклики, що й звичайні процедури і функції, за винятком того, що кожен метод має неявний додатковий параметр Self, який відповідає параметру-змінній того ж типу, що і об’єктний тип даного методу. Параметр Self завжди передається останнім і має вигляд 32-розрядного вказівника на екземпляр, з якого викликається метод.

При поверненні метод повинен видалити параметр Self зі стеку так само, як він це робить зі звичайними параметрами. Методи завжди використовують далекий тип виклику незалежно від директиви $F компілятора.

Виклик віртуальних методів

Для виклику віртуального методу компілятор генерує код, який вибирає адресу таблиці віртуальних методів об’єкту і потім викликає метод, використовуючи зв’язану з ним точку входу. Послідовність дій при цьому буде такою: передача параметра Self, встановлення зміщення VMT з поля VMT, виклик відповідного методу через інструкцію Call з врахуванням зміщення.