Диференційні ознаки ПЗ і ППЧ
Відмінності між двома різновидами ПК – ПЗ і ППЧ – можна простежити як у семантиці, так і в структурі.
ПЗ характеризується такими диференційними ознаками:
1. У семантичному плані: не виражає твердження чи повідомлення, не співвідноситься з судженням, а лише називає предмет, із яким можна порівняти, зіставити висловлене; передає окремі поняття, а не відносно закінчену думку. ПЗ не є комунікативною одиницею, а постає смисловим фрагментом-образом.
2. Не має граматичних ознак речення: предикативності (крім предикативних ПЗ): не містить граматичної основи, а також дієслова-присудка як стрижневого слова ПК, йому не властиві модальність, темпоральність, інтонаційна завершеність.
3. Формальний аспект: опорний компонент ПЗ може бути виражений іменником, дієприкметником, прикметником, прислівником, дієприслівником, фразеологічним та синтаксично нечленованим словосполученням; у реченні вживається переважно біля того слова, яке кояснює, конкретизує.
4. У ПЗ нічого не домислюється, а якщо таке домислення й можливе, то воно буде пов’язане з деформацією звороту, із порушенням смислових зв’язків із частиною.
Коли ПЗ можна розгорнути в речення, то в контексті фрази він буде незграбним граматично, а з логічного боку – надуманим, і перестає сприйматися як образ. Напр.: Сонячне проміння фільтрується крізь прозорі, як марля, легенькі хмари. – *Т.: Сонячне проміння фільтрується крізь прозорі, як прозора марля, легенькі хмари. (Недоречно вживати як прозора марля, тому що якісна характеристика передбачена семантикою самого іменника.)
5. Для ПЗ характерними є такі трансформації: перетворення в прийменниково-відмінковий зворот із прийменником подібно до; у прислівник і в орудний відмінок іменника.
Диференційні ознаки ППЧ:
1. У семантичному плані ППЧ становить певне твердження або повідомлення, яке співвідноситься з окремим судженням.
2. ППЧ має граматичні ознаки речення: предикативність, модальність, темпоральність, інтонаційну завершеність.
3. Формальний аспект: із погляду синтаксиної моделі ППЧ можуть бути повними і неповними та пояснюють граматичну основу в цілому або опорне слово головної частини.
4. У неповні формально прості ППЧ можна перенести присудок головної частини. Таке перенесення структурно й семантично вмотивоване. Напр.: Двір заріс споришем та зеленів, неначе лука по весні. – Т.: Двір заріс споришем та зеленів, неначе лука зеленіє по весні.
Питання про ПЗ як про одну із форм ПК не розроблено достатньою мірою в мовознавчій літературі, а також і в навчальних підручниках та посібниках для шкіл, ВНЗ, у методичних посібниках для викладачів-філологів. До сьогодні не вироблено єдиного критерію щодо розмежування ПЗ і ППЧ різної структури.
Традиційним у шкільному курсі є трактування ПЗ як одного з різновидів обставин, а саме – як обставини способу дії. Матеріал про ПЗ викладений в одному параграфі шкільних підручників й охоплює відомості про пунктуацію (виділення на письмі ПЗ комою), про засоби синтаксичного зв’язку в реченні з ПЗ; при цьому зауважено, що ПЗ є одним із засобів художньої виразності мови і застосовують його для створення образної характеристики того чи того предмета, явища, стану чи дії, а також зазначено, що до ПЗ (за семантикою) належать й усталені словосполучення – фразеологізми, переважно характерні для фольклору, які на письмі не виділені комою (напр., дощ ллє наче з відра, летить немов стріла, білий як полотно).
Інформація про ПЗ фактично вичерпується вказівками на синтаксичну роль, семантичне навантаження і на пунктуаційне оформлення їх як одного з різновидів обставин. ПЗ кваліфікують як складову семантико-синтаксичної структури речення (а саме у складі простого ускладненого речення).
Предметом окремих досліджень учених-синтаксистів є синтаксичні функції ПЗ (Н. О. Широкова, Г. О. Козачук, І. К. Кучеренко та ін.).
М. У. Каранська виокремлює 4 різновиди порівняння в простому реченні (трактуючи порівняння як різновид категорії модальності):
1) Метафоричне порівняння, специфіка якого полягає в тому, що воно спричинює заміну прямої назви предмета, дії, ознаки, обставини назвою опосередненою, тобто переносною.
Кожен головний і другорядний член речення може виражатися способом метафоричного порівняння, напр.: … в тебе ж мак пашів на щоці (Л. Костенко) – тут порівняльний підмет мак замість прямої назви здоров’я, краса. І квилить-плаче Ярославна (Т. Шевченко) – замість горює.
Вираження будь-якого члена речення порівняльним способом привносить порівняльну модальність до основної модальності речення і в такий спосіб входить до предикативності речення.
2) Заперечно-протиставне метафоричне порівняння, уживане у двох різновидах речень:
а) у реченнях, де іменною частиною мови або інфінітивом виражені і підмет, і присудок; присудок тут метафоричний, заперечний, напр.: Слово – не горобець (Н.тв.). Зроблене – не вкрадене (Н.тв.);
б) у реченнях із двома однорідними присудками, коли перший із них заперечний і є прямою назвою предмета, а другий – стведжувальний і є порівняльною метафоричною назвою предмета, причому другий із першим поєднаний сполучником а, напр.: Це не жереб, а змій (М. Стельмах).
3) Сполучниковий ПЗ (цей різновид є об’єктом нашого вивчення; у сполучниковій порівняльній формі може бути кожен член речення, крім підмета).
4) Сполучникове порівняння при однорідних членах речення:
а) порівняння тотожності (як…так і; так само, як і; такий самий, як і) охоплює всі члени речення, напр.: Але ті залицяння, як жартівливі, так і серйозні, ще не тривожили юне дівоче серце. Таку саму вдячність маю від неї, як і від тебе;
б) порівняння для заперечення тотожності, мета якого – показати відмінність якісних чи кількісних відношень двох порівнюваних до третього (не стільки, як; не так, як), напр.: Не так старається біля плуга, як біля миски (Н.тв.);
в) порівняння при зіставленні кількості, міри, якості (ніж, як (у знач. ніж)), напр.: Та нема ж у сутичці ідей вбивць на світі більше, ніж людей?! (Л. Костенко);
г) порівняння як тло для протиставлення; на тлі уявного об’єкта порівняння ясніше виражається протиставлення (не те що…а навіть; не те що…а й (але й)), напр.: Він не міг дивитися не те що в мої очі, а навіть у мій бік (В. Симоненко).
ПЗ має всі підстави для дослідження його в аспекті вчення про відокремлені члени речення, але без вивчення особливостей цього мовного феномену щодо його семантичних відтінків, стилістичної ролі, морфолого-синтаксичних характеристик уявлення про ПЗ було б неповним.
Отже, у синтаксичному ладі простого речення порівняння як різновид модальності має ясно виражену свою семантико-граматичну системність.
