Тривалий час радіоелектронна апаратура розробляється на основі блочного методу конструювання, який передбачав розділення апаратури на блоки. При цьому кожний блок мав шасі, на яке встановлювались радіолампи, друковані плати та інші елементи схеми та конструкції виробу.
Висока складність сучасної РЕА, яка побудована з застосування мікросхем різного типу, мікрозбірок та інших сучасних ЕРЕ викликала необхідність пошуку таких конструктивних та компоновочних рішень, які б дозволили задовольняти наступним вимогам:
1) висока степінь мікромініатюризації апаратури в цілому;
2) широка уніфікація елементів в конструкції;
3) можливість паралельної збірки та регулювання складових частин РЕА;
4) забезпечення високої експлуатаційної надійності апаратури багаторазової дії за рахунок швидкої заміни складових частин;
5) можливість проведення модернізації окремих складових частин.
Вказані вимоги в значній мірі вдається виконувати, застосовуючи функціонально-модульний метод конструювання разом з впорядкованою структурою ділення апаратури на складові частини.
Обидва принципи полягли в основу системи базових несучих конструкцій, які широко застосовуються при конструюванні РЕА.
Суть функціонально-модульного методу компоновки складається в тому, що весь пристрій поділяється на окремі конструктивно-закінчені складальні одиниці – модулі. Зазвичай стараються робити так, щоб модулі мали однакові розміри, або ж в крайньому випадку два розміри були однакові, а третій був кратний якому-небудь значенню.
Це дозволяє зручно, без втрати об’єму компонувати з модулів, як з паралелепіпедів, конструктивні споруди більш високого рівня.
В зв’язку з постійним ускладненням апаратури виконання вимог по надійності становиться все більш складною задачею. Одним з параметрів, який характеризує фактичну надійність виробу, є середній час, який затрачується на пошук та усунення недоліків.
Якщо пристрій поділений на окремі легкоз’ємні модулі та мається запасна власність, то необхідно знайти тільки модуль, в якому знаходиться елемент, який відказав.
